Хто зневажає вбогих – зневажає свого Творця!

Відтак реальність Боговтілення має переживатися нами не лише як розуміння того, що у давній час у далекій країні справді відбулися події, описані у Євангелії. Через молитовний спів і читання під час богослужін-ня, через прославлення Різдва Христового в колядках та вертепних дійствах ми справді стаємо живими учасниками цих подій.

Вифлеємський вертеп, де народився Спаситель світу, ясла, в які Він був положений, – все це оживає і стає реальним для нас тут і зараз. Разом з пастухами на полі ми чуємо вістку від ангелів про радість велику, що «нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11). Разом зі східними волхвами-мудрецями спостерігаємо ми зірку, яка спрямовує нас до вертепу на поклоніння Новонародженому.

Слова Євангелія та догмати віри вплітаються у народні піснеспіви: «Бог Предвічний народився, прийшов днесь із Небес! Радуйся земле, Син Божий народився!». І все це покликане допомогти нам усві-домити, що значення події Різдва Христового перевершує обмеження простору й часу, виходить за їхні рамки, а Син Божий, Христос Господь народився не лише «десь і колись» – Він воістину народився «заради нас людей і заради нашого спасіння», як сповідуємо в Символі віри. Тобто Він народився заради кожного з нас і для нас, народився у понадісторичному вимірі, в якому все – «тепер і зараз».

І це народження, яке перевершує будь-яке інше народження людини за всю історію, є спонуканням для нас: як ми відповімо на нього? Бо недостатньо просто визнати як істину, що Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви. Якщо Христос народився – то Він і помер на хресті, Він і воскрес з мертвих, Він і вознісся на Небеса, але за обітницею Він же і перебуває з нами по всі дні до кінця віку (Див. Мф. 28: 20). І Він, Христос Господь, коли вдруге прийде зі славою, щоби судити живих і мертвих, воскресить усіх для життя вічного. Але кожен тоді успадкує ту вічність, на яку заслуговує згідно зі своїм земним життям і вчиненими в ньому ділами, добрими чи злими.

Син Божий здійснив все необхідне для нашого спасіння – для всіх нас, людей загалом, і для кожного з нас зокрема. Але лише від нас особисто залежить, яку відповідь на цей Божий заклик ми дамо не лише словами, а всім своїм життям. Бо перед нами, як і перед безпосередніми сучасниками події Різдва Христового, лежить вибір: приймаємо ми Сина Божого, Який прийшов у світ і став заради нас також і Сином Людським, чи відкидаємо Його? Прославляємо Його з ангелами і пастухами, поклоняємося разом з волхвами, слідуємо за Ним разом з апостолами, стаємо свідками Його страждань і воскресіння разом з мироносицями – чи, навпаки, сповнюємося страху й гніву разом з Іродом, бажаємо, щоби не було Такого серед живих, відкидаємо Його проповідь і чудеса, не віримо навіть Воскресінню, противимося дії посланого Ним Духа Святого?

У давній час кожен, хто бачив і чув Спасителя, хто дізнався про Нього через проповідь, – зробив свій вибір, той чи інший. Але цей вибір належить робити і кожному з нас, робити не лише в момент, коли долучаємося до Церкви, коли сповідуємо віру, але повсякдень. Бо слова Христові є правдивими і діючими для всіх та на всі часи, втішаючи вірних та застерігаючи грішників: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11: 23).

Тому кожна людина, яка чує звістку про народження Христове, навіть коли ця звістка лунає з колядки чи вітальної листівки, з допису в мережі чи особистого вітання, – цією звісткою спонукається до усвідомлення великої відповідальності, яка лягає на неї. Ніщо з речей світу цього не може порівнятися з цією відповідальністю, адже плід і ціна того, який вибір ми зробимо, дізнавшись про Різдво Христове, по який бік станемо, – це ціна вічності.

Дорогі брати і сестри!

Бажаю, щоби з такими думками і міркуваннями, які кожного спонукають до роздумів та дій, ми зустрічали ці святкові дні. Як предстоятель Помісної церкви сердечно вітаю всіх вас з Різдвом Христовим, а також з Новим роком. Ми дякуємо Богові, що хоча і в складних умовах і важких випробуваннях пройшов рік, що минає, але Господь дав нам сили і мудрість пройти їх. Нехай наступний рік, за милістю Божою, буде всім нам на благо, принесе подолання пошесті згубної, наблизить для України час перемоги і встановлення справедливого миру.

Саме тому в ці святкові дні наші особливі теплі вітання – для воїнів, які захищають Україну від ворога видимого, від нашестя чужинців, та для тих, хто бореться за наше здоров’я тілесне, – лікарів та медичних пра-цівників. Підносимо свої молитви за вас і просимо у Бога оберігати вас.

Як і у попередні роки, від святинь княжого Києва надсилаємо також вітання і молитовні побажання тим, хто на Донбасі та в Криму зустрічає свята в умовах окупації, хто перебуває у полоні чи несправедливому ув’-язненні, і просимо у Господа для всіх вас захисту і швидшого звільнення.

Вітаю з Різдвом Христовим та громадянським Новоліттям Президента, уряд, парламент України, очільників місцевих громад і всіх, хто покликаний працювати на благо українського народу, несучи служіння йому. Нехай Господь допомагає вам у добрих справах та надихає мудрістю!

У ці радісні святкові дні подякуємо Господу нашому за всі Його благодіяння для нас, для Церкви і для України. Нехай Всемилостивий Бог допоможе нам подолати розділення, які ще досі існують, утвердить єдину помісну автокефальну Українську православну церкву, дарує державі нашій перемогу та справедливий мир, благословить Україну і весь український народ.

Попри всі негаразди, біди та випробування, якими наповнений наш час, радість Різдва Христового нехай увійде в наші оселі та серця. А світло Вифлеємської зірки нехай осяє нам правдивий шлях до Спасителя, щоби і нам словами і ділами прославити Його.

Христос народився! Славімо Його!

Блаженніший ЕПІФАНІЙ,
предстоятель
помісної Української православної церкви,
митрополит Київський
і всієї України.

 
Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.
2 Кор. 8, 9.

Христос народився!
Славімо Його!
Дорогі у Христі!

Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ— світ страху та непевності перед невідомим. Та, незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб за-свідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Таїнство Різдва Христового — це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства.

Новонароджений Бог-Безхатченко — яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той, хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя.

Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко — ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» — це людина, через яку Господь до нас приходить, особа, яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього.

Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі — блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих — зневажає свого Творця. Кривдити таких людей — значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту!

Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі Вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі.

Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари — золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна. Хто простягає руку вбогому — той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця!

Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя… Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи.

Святкувати Різдво в час пандемії — це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, — зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, — звичайно, із дотриманням дистанції, — хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами — Бог»!

Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім — просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогоріч-не Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо:

Бог предвічний народився!

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій ввесь,

І утішив вся!

Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, — хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі.

Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших.

Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу.

Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги.

Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові заві-тав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією!

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

Блаженніший СВЯТОСЛАВ,
патріарх Української
греко-католицької церкви.