Заступниця України

Легенди розповідають, що вона була серед посагу царівни Анни, яку пошлюбував святий князь Володимир Великий. Цікаво, що майже всі ікони, які прибули тоді з Візантії, стали покровительками трьох нині сусідніх держав: Холмська ікона Богородиці — України, Белзько-Ченстоховська ікона Богородиці — Польщі, Вишгородсько-Володимирська ікона Богородиці — Росії. З ними також була привезена ікона Успіння Богородиці, яка стала святинею Києво-Печерської лаври, але, на жаль, втрачена у 1941 році. Як ми розуміємо, всі чотири ікони спочатку перебували на території Русі, та згодом сценарії їхніх доль зробили неймовірні віражі, не залишивши, втім, їх при дорозі.

Так-от, ікона Холмської Богородиці неодноразово перемагала татар, була закопана в землі, плавала у воді, рятувалася від пожеж та бомбардувань, навіть була розділена на три частини і переховувалася в різних людей та містах і місцях — від Холму до Москви, від Києва до Івано-Франківська та Луцька. Я думаю, що подорож, яку здійснила ця ікона від приблизно ХІ століття (ймовірного часу її написання, якщо прислухатися до висновків науковців, а не легенд) до 17 вересня 2000 року, перевершить усі навколосвітні мандрівки, про які мріє чи не кожен десятий на планеті.

Отож, саме на початку осені загадкового міленіуму ікона Холмської Богородиці, ретельно і таємно відреставрована протягом попередніх чотирьох років, була офіційно передана до Волинського краєзнавчого музею, де вона зберігається досі. І це тільки початок нашої історії з кінця...

Історичні перипетії та легендарні оповідки

За традицією, найдавніші ікони світу приписують руці апостола Луки. Ця ж доля не оминула і Холмську Богородицю. Звичайно, ніхто не применшує мистецькі здібності святого Луки, але тут слід розуміти, що таке авторство є, радше, почесно-символічним. Адже за фахом Лука був лікарем, а образ Богородиці та дитинства Ісуса він просто гарно «намалював» у своєму Євангелії. Тому коли чуємо про ікони, написані рукою апостола Луки, то мусимо відразу проводити паралель із псалмами, левова частина яких приписана авторству царя Давида, що, як доведено текстознавцями, не можливе ні стилістично, ні хронологічно.

Перша письмова згадка про укра-їнську святиню є в Галицько-Волинському літопису, в описі подій князівства за 1259 рік. За переказом, ікону Богородиці Одигітрії, яку пізніше називатимуть Холмською, з Києва до новозаснованого міста Холм привіз князь Данило Романович у 1237-у. Одна з легенд каже, що князеві її передала з Києва сестра Теодора.

На Холмщині ікону шанували ще за княжих часів, а особливо тому, що, звертаючись з молитвами, саме до цього чудотворного образу, місто неодноразово рятувалося від набігів татар, які у ХІІІ столітті були досить частими й дуже непроханими гостями. Одна з легенд переповідає, що під час чергового нападу татар на Холм з ікони зняли золоті шати, а саму її кинули в яму з вапном. За якийсь час вона показалася на руїнах храму. Інші ж джерела кажуть, що її знайшли в цій ямі неушкодженою, а на місці з’яви відбудували храм, де вона зайняла своє попереднє місце.

Найбільше свідчень про Холмську Богородицю зібрав унійний єпископ Холмщини Яків (Суша). Він був ініціатором видання у 1646 році книги, в якій описані понад сімсот чудес, здійснених за посередництвом молитви до святого образу. Переказують, що він навіть заповідав себе поховати біля тої стіни храму, де була чудотворна ікона.

Дізнаючись більше про історію цієї святині, можемо пересвідчитися, що вона була шанована і католиками, і православними. З нею польський король Ян Казимир пішов у похід проти козаків під Берестечком. Ця битва була виграна поляками, а після перемоги король забрав чудотворний образ до королівської каплиці у Варшаві. За кілька років вінценосець забажав повторити чудо перемоги у битві під Жванцем на Хмельниччині, та цього разу його чекала поразка — такий в історії гумор. Тоді ж король втратив інтерес до святині.

У 1765 році Папа Римський Климентій ХІІ наділив образ золотими коронами.

У 1815-у, після Віденського конгресу, Холмщина відійшла під владу Російської імперії, що протривало до Першої світової війни. Тобто ікона опинилася в новій державі, навіть не мандруючи. У 1888-у перед чудотворним образом молилися російський цар Олександр ІІІ, його дружина Марія Федорівна та їхній син, наслідник престолу, Микола ІІ (той самий, на правлінні якого й закінчилася Російська імперія). Легенда оповідає, що після поклоніння іконі потяг, в якому вони їхали, потрапив в аварію, але ніхто не постраждав. У 1891-у московські майстри виготовили нові ризи для ікони, на які потім, у міжвоєнний час, полювала радянська влада.

Ікону зберігали в Холмі до Першої світової війни. З відступом російських військ, її забрали спочатку до Москви, а після захоплення влади більшовиками, у 1918-у, помістили у Флорівському монастирі Києва. Та невдовзі її знову довелося рятувати, бо радянська влада, під приводом конфіскації церковних цінностей для допомоги голодуючим, могла розправитися і з цією унікальною святинею. Тому з ікони зняли срібні шати, роз’єднали на три дошки, які зберігали окремо в довірених людей. Так тривало впродовж 1923—1941 років.

У 1940-у на окупованій території Польщі з’явилася можливість відновлення Холмської православної єпархії, на чолі якої тоді став владика Іларіон (Огієнко). Єпископ почав розшукувати головну святиню Холмщини, і виявилося, що на той час її переховував український священник Антоній Юнак, вихідець із Холмщини. Відтак, у 1942-у дошки з’єднали, а професор мистецтв Микола Прахов за кошти владики Іларіо-на реставрував ікону. У 1943-у чудотворний образ помістили до кафедрального собору в Холмі, єпископ власноручно вніс святиню на її місце, освячене століттями. Але там вона перебувала недовго, бо вже з наступом радянських військ у 1944-у цінну пам’ятку знову треба було переховувати.

Владика Іларіон був змушений емігрувати на Захід, щоб не потрапити під радянські репресії. Вирішили виділити спеціальний вагон з церковними цінностями, серед яких була і Холмська ікона Богородиці. Потяг уже рушив, але внаслідок бомбардування Любліна залізничні колії були знищені, тому вагон просто залишився серед поля. Місцеві невдовзі знайшли його й побачили, що серед інших речей є та сама чудотворна ікона, яку так шанують у їхньому краї. Відтак передали образ православному священнику, який повернув знахідку до Холма. Проте тоді її вже не несли до храму, а переховували в родині настоятеля собору о. Гавриїла Коробчука.

Піч час операції з примусового виселення «Вісла» родина Коробчуків разом з іконою потрапила на Волинь. Тоді в українських громадах про це ніхто не знав, бо одні казали, що митрополитові Іларіону вдалося вивезти ікону на Захід, а інші припускали, що вона була втрачена внаслідок бомбардування на люблінській залізниці.

Коли ж зберігати святиню в домівці стало небезпечно, о. Гавриїл передав її зятеві о. Денису, який мав парафію в Івано-Франківську. По смерті о. Гавриїла у 1968 році опікункою ікони стала його донька — Надія Горлицька, яка мешкала в Луцьку. Оскільки ікона перебувала тоді у Франківську, то її передали на зберігання онукові о. Гавриїла, який теж мешкав у цьому місті. Тоді ж ікону перемалювали, що завдало значних пошкоджень й без того постраждалій мандрівній святині.

З прийняттям Україною Незалежності, Надія Горлицька вирішила забрати ікону на Волинь, адже там проживало найбільше переселенців з Холмщини, для яких ця святиня багато значила. Порадившись із довіреними особами, 16 листопада 1996 року пані Надія передала її реставраторам Волинського крає-знавчого музею, але не оголошуючи цього факту публічно. Після завершення реставрації, у 2000-у, відбулася офіційна передача ікони Холмської Богородиці до Волинського краєзнавчого музею. Надія Горлицька казала, що таким був заповіт її батька — митрофорного протоєрея Гавриїла: повернути святиню з настанням Незалежності України. Пані Надія також розповіла, що про зберігання святині вдома знали тільки члени сім’ї, а в день вшанування Холмської ікони, який збігається з Різдвом Пресвятої Богородиці, в хаті відправляли спеці-альні молебні.

В умовах договору про передачу ікони до музею було вказано, що святий образ дають на довічне зберігання, реставрують та досліджують, а також що святиня буде у вільному доступі для представників усіх віросповідань.

Пошкодження
і процес реставрації

Зрозуміло, що за свою довгу історію почесних мандрів та безславних поневірянь ікона зазнала неабияких ушкоджень. Особливо далося в знаки її роз’єднання на три дошки та шпаклювання тла після з’єднання частин. Між 1979 — 1981 роками образ перемалювали за російською літографією Холмської ікони. Тло та ковчег покрили бронзовою фарбою, яка, зрозуміло, з часом окислювалася. Паволока та левкас відшаровувалися від основи. Всю поверхню вкривав крупно- і дрібносітчастий кракелюр (тріщини) з піднятими краями ґрунтового та фарбового походження. Цілком імовірно, що такий прикрий стан міг призвести до повної втрати пам’ятки, яку не одне десятиліття так ретельно намагалися вберегти.

Безпосередньо реставраційні роботи виконував завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк, якому допомагала його дружина Олена Романюк. Наглядала за реставрацією спеціальна рада Національного наукового-дослідного реставраційного центру України.

Щоб ретельно вивчити оригінальний живопис, зробили детальне рент-генографування ікони, а також дослідження за допомогою ультрафіолетового випромінювання та інфрачервоного спектра. На окремих ділянках застосували спеціальні фізико-хімічні дослідження. Процес реставрації зайняв чотири роки — до офіційного передання пам’ятки музею у 2000-у та ще дев’ять років опісля. Саме в листопаді 2009-го оголосили про остаточне завершення реставраційних робіт ікони Холмської Богородиці. Як результат — збережено 70% оригінального живопису, а це чи не ще одне чудо Холм-ської ікони, якщо зважати на ступінь попередніх пошкоджень та втрат цього твору мистецтва.

Основа ікони
та оздоба

Намальована Холмська Богородиця на трьох кипарисових дошках, що є доказом її близькосхідного походження. На звороті вгорі великими літерами написано КYПАРІ О, а нижче слов’янський переклад — «Сиріч по нашому на циприс». Походження та датування цього коментаря достеменно невідомі, але деякі дослідники припускають, що напис могли зробити у ХVІІ столітті. Розмір дошки — 95х66 см.

Ікону прикрашають три прямокутні золоті пластини та одна кругла срібна пластина, оздоблені різноколірною перегородчастою емаллю. Прикраси датують межами ХІІ — ХІІІ століть.

Особливості іконографії

Першою особливістю, яка впадає у вічі, є те, що Богородиця зображена з правого боку, тоді як зазвичай у типах Одигітрія її постать зліва. Такий особливий тип Одигітрії ще має назву «Дексіократуса», що з грецької перекладається як «Праворучиця». Фігури візуально видовжені, голова Марії злегка схиляється до Христа-Еммануїла, який сидить на її правій руці, відкинувшись назад. Постать Христа навдивовиж пропорційна та гармонійна, основою чого є домінуюча діагональ від голови до кінчика правої ноги. Друга діагональ знаходить відгук у фігурі Богородиці — голова Марії та положення її лівої руки. Завдяки такій продуманій композиції фігури краще співдіють, особливо, якщо зауважити, що благословляюча десниця Христа знаходиться в центрі композиції, а це додатково об’єднує фігури, у лівій руці Він тримає білий сувій — Його вчення та проповідь.

Цікаво, що Христос та Богородиця дивляться одне на одного, не контактуючи з молільником. У їхньому погляді присутня певна таїна, містагогія, яка заохочує глядача до співучасті в цій єдності.

Пропоную прочитати опис Холм-ської ікони знаного дослідника українського іконопису Володимира Александровича, зроблений ним під враженням від першої зустрічі зі святинею, яка вважалася втраченою:

«Велика темна поверхня, густо помережана шпаклюваннями під запис, глибокий вишневий, із відтінком фіолетового «імператорський» пурпур мафорію Богородиці, емалі, звичайно, на золоті й дуже тонкої роботи... Лики! Насамперед лики! Це справді був лик, відомий тільки з ікони, знаної у пізнішій російській традиції як Владимирська. Проте це був зовсім не той лик! І лик Еммануїла так само зовсім інший, — той самий тип, але трактований цілком інакше. Привертали увагу не лише яскраві червоні щоки, але й зеленкаві тіні, які вказували на наслідування ілюзійних засобів малярства пізньоантичної традиції. Тобто вже з першого погляду ікона демонструвала рівень професійного осягнення набутків релігійного мистецтва східнохристиянської традиції. Святиня Московської Русі зовсім інак-ша. Той, хто мав можливість оглядати її в Третьяковській галереї, безперечно, пам’ятає цілком особливу пластику ликів і своєрідний відтінок їх кольору, добре відомий також за ермітажною іконою святого Григорія».

День вшанування Холмської Богородиці за юліанським календарем припадає якраз на свято Різдва Богородиці (21 вересня). Дещо символічною видається з’ява цієї реліквії княжої доби саме на початку нового тисячоліття в Незалежній Україні. Так, ніби одна з чотирьох ікон Володимира Великого захотіла все ж таки бути на українській вільній землі, стаючи духовним гарантом її свободи. Не забуваймо історію ікон, які, за легендою, привіз охрещений Володимир: Вишгородсько-Володимирська ікона Богородиці є головною святинею Росії, а Белзько-Ченстоховська ікона Богородиці — покровителькою Польщі. Отже, цілком правомірно ікону Холм-ської Богородиці можна назвати заступницею України і головною її святинею.

Ніна ПОЛІЩУК.
Джерело: https://risu.ua.