№ 99-100 (22217-22218) четвер-субота 24-26 грудня 2020 року

Наївно було б думати, що, перетнувши межу між 2020 і 2021 роками, ми залишимо в минулому всі наші проб-леми й негаразди.

Новий рік буде так само складним, а може, ще складнішим. Боротьба людства з вірусом стає дедалі жорстокішою. Виклики — економічні, медичні, політичні — постають перед нами не в порядку черги, а всі одночасно. І вже не можна сподіватися на подолання проблем «в міру їх виникнення». Час вимагає швидких і водночас грамотних рішень. А це, в свою чергу, потребує уміння чесно і професійно зазирнути у майбутнє — щоб вчасно до нього підготуватися.

Отже, головна подія року. Ніхто не сумнівається — всесвітньо значущою подією є пандемія вірусу COVID-19. Вона однаково вплинула на те, з чим зіткнулося більшість країн і народів планети. Однак у різних куточках світу виникли неоднакові проблеми. Різного масштабу і різної складності.

Контури
нового світу

Не варто сподіватися на те, що за допомогою створених і запущених у виробництво вакцин вдасться швидко впоратися зі всесвітньою заразою. Але навіть якщо вдасться, шкода, завдана людству пандемією, непоправна. І йдеться не тільки про мільйони людських жертв. Державні структури, суспільні відносини, світова економіка та політика не зможуть повернутися до колишнього стану.

22 грудня оперативний штаб Міністерства охорони здоров’я України з вакцинокерованих інфекцій затвердив план імунізації населення проти COVID-19. Про це повідомили у Центрі громадського здоров’я України. Документ розробляли фахівці ЦГЗ спільно з експертами ВООЗ та ЮНІСЕФ.

За словами очільника ЦГЗ Ігоря Кузіна, планується впродовж 2021—2022 років вакцинувати проти COVID-19 щонайменше 50% населення (а це 20 мільйонів осіб). «Вакцинація проти COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп ризику. Її проведення не заважатиме проведенню рутинної вакцинації відповідно до календаря щеплень, щоб не допустити зниження рівня вакцинації від інших хвороб», — пояснив пан Кузін.

Новорічно-різдвяний репертуар Одеського національного театру опери та балету вже багато десятиліть не обходиться без знаменитого «Лускунчика» Петра Ілліча Чайковського.

Цей балет на сцені нашого театру ще із 1950 року (тоді хореографом-постановником був Вахтанг Вронський). У 1969-у з’явилася постановка балетмейстера Ігоря Чернишова, у 1985-у — Наталії Риженко, а в 2008-у — Володимира Трощенка, яка тішила глядачів дотепер. Партитура цього балету, написаного ще в 1892-у, залишається привабливою і для сучасних хореог-рафів, уже ХХI століття. Й ось напередодні нового, 2021 року, у розпал карантину, в Одесі — нова прем’єра «Лускунчика»!

27 грудня минає 65 років від дня народження багатьом не тільки у Балті пам’ятного Павла Стефановича Кольцова, колишнього кореспондента й диктора районного радіомовлення.

Я познайомився з ним у другому півріччі 1979-го, коли прибув до Балти на роботу відповідальним секретарем районної газети «Народна трибуна». Павло тоді працював на меблевому комбінаті, де його знали не лише як досвідченого й сумлінного робітника-заточувальника, а і як секретаря комсомольської організації, громадського активіста й дописувача до «районки». Уже тоді він був, як мовиться, цінним позаштатним автором — робкором. Часто подавав не просто замітки, а цікаві розповіді про передовиків виробництва, кращих представників робітничого класу нашого міста. Це, певною мірою, завдяки йому (а також деяким іншим авторам) у «Народній трибуні» десять чи й більше років трималася популярна серед читачів рубрика «Високе ім’я — робітник». Попервах Павло писав російською мовою, а згодом почав успішно опановувати українську.

Жителі села Андріївки Білгород-Дністровського райо-ну звернулися до редакції з проханням подякувати

родині бессарабських німців Сельми і Герберта Хабліцелів — їхнім добрим друзям, безкорисливим меценатам, які багато років підтримують тісні стосунки зі своєю малою батьківщиною.

Учора, 23 грудня, в Одеському історико-краєзнавчому музеї (вул. Ланжеронівська, 24а) відкрилася виставка «Розмаїття чумацьких шляхів».

Цей мистецький проєкт присвячений загадковим чумакам — українським пілігримам, лицарям запилених степових доріг, на яких, мов на вишитому рушнику, закодовані символи вічного життя великої нації і власна доля кожної маленької людини зокрема.

Всі ми — принаймні ті, хто цікавиться традиційною українською культурою, народною творчістю, — чули таке словосполучення: «лялька-мотанка». І, звичайно ж, знаємо, що це таке. Мабуть, що й бачили не раз.

Насправді ж усе тут виглядає інакше. Українська лялька, образно кажучи, до невпізнання замотана в різноманітні спекуляції та вигадки, а її історія і буття оповиті всілякими домислами та міфами. Все це йде від поверховості знань, вірніше — від незнання, а відтак продовжується профанаціями та примітивізмом. Властиво — в руслі нинішніх тенденцій до спрощення, утилітарного, споживацького сприйняття явищ та споконвічних традицій нашої культури — якщо не під виглядом нестачі коштів, то вже точно від неосвіченості тих, кому ми самі надали право вирішувати. У висліді ж маємо спрощені уявлення, від яких багато що треба вичищати, як від нарослої шкаралущі, щоби дістатись правдивої автохтоніки, себто — справжности. Але про це — вже якось іншим разом.

Біографія Григорія Сковороди відкривається нам тільки в єдності з розумінням його спадщини, осягнення якої ще далеке від своєї повноти. Відомий сковородинознавець Григорій Верба свого часу зауважив, що «дослідження біблійних цитат сковородинівського тексту за 200 років після смерті Сковороди не здійснював жоден із дослідників його життя і творчості. А без цього перекладати Сковороду неможливо. Трагедія філософа… полягає в тому, що він і на початку ХХІ століття залишається до кінця не прочитаним». «Сковороду більше знають, ніж читають». «Не можна знати, не читаючи. Сковорода і на початку ХХІ століття залишається непізнаним. А щоб краще пізнати його, потрібно прислухатися до його голосу і разом з ним заглибитися, перш за все, в таємницю його сакрального імені».

У приватній бесіді та листовно Григорій Митрофанович також глибоко переймався неякісним виданням творів Сковороди, перекладених останнім часом на нову українську літературну мову, що не лише не полегшило сприйняття його філософсько-богословської спадщини, а ще більше ускладнило цей процес, бо дуже часто спотворені і слово Сковороди, і Слово Біблії. Сталося якраз те, чого найбільше боявся мислитель.

Уривки з поеми

Сьогодні, 24 грудня, сповнюється рівно століття від дня народження Святослава Йосипова Караванського (1920 — 2016), мовознавця, поета, перекладача, публіциста, члена ОУН, правозахисника, справжнього Лицаря духу, який за любов до України і Свободи відбув у радянських концтаборах 30 з лишком років, але не здався, не зламався й до останніх днів свого довгого життя полум’яним словом допомагав розбудовувати вільну й демократичну Українську державу та будив до державотворчої праці нас усіх, на цих теренах сущих.

А зовсім скоро, 31 січня 2021-го, буде ще одна ювілейна дата: 95-річчя від дня народження мужньої соратниці й вірної дружини Караванського — Ніни Антонівни Строкатої (1926—1998), однієї із засновниць Української Гельсінської групи, яка також пройшла всі кола пекла, створеного імперією зла.

Сніданок не дарма вважається найважливішою їжею дня, бо те, що споживаємо вранці, впливає на наш фізичний і розумовий стан упродовж всієї доби.

Фахівці в галузі харчування та дієтології визначили шість продуктів, не бажаних для сніданку.