Хто зігнутий — розігніться!

У 44-у, коли звільнили місто, через деякий час тітки Моті не стало. З розмов чув, що її забрали в ДОПР. Що це таке, й досі не знаю. Ймовірно, щось подіб-не до в’язниці. Минуло з півтора десятка літ. Зустрів я дядька Вітю, чоловіка тітки Моті, питаю: «Де вона?». «За молоко посадили», — відповів.

У тому ж 1944-у ціла ватага пацанів ішла в кіно — на фільм «Золота стежка». Біля базару — натовп людей. Вкопана в землю шибениця. Під’їжджає машина. У кузові — двоє автоматників і четверо чоловіків. Зупинилася під шибеницею. З кабіни вийшов офіцер, відкрив задній борт, заліз у кузов і кожному накинув на шию петлю. Підійшов до кабіни, стукнув шофера, той від’їхав, і ті четверо дядьків залишилися висіти. Хто вони були, я тоді не знав, потім сказали, що то поліцаї.

І ще в тому ж 1944-у. Ми жили поблизу маслосирзаводу. Вночі німці прилітали і бомбили. Однієї ночі біля заводу хтось світив ліхтариком у небо, і через деякий час неподалік упала бомба. А вранці ми побачили мертвого чоловіка — його застрелили охоронці. То був сигнальник з ліхтариком. Ось як реагувала тодішня влада на своїх супротивників.

У 1972-у чи то у 1974-у я поїхав у Запоріжжя на американську виставку. Красиво, цікаво. Втім, вразило інше: дівчата і хлопці, американські гіди, говорили чистою українською мовою із західним акцентом! Йдучи з виставки, вирішив написати свою думку в книжці відгуків. Для інтересу прочитав кілька попередніх записів. Один відвідувач зізнавався, що він написав хороший відгук у книжці, а наступного дня його викликали в КДБ. Добряче отримав на горіхи. Той лист із книжки, на якому він залишив відгук, був у них. Ось реакція влади на інакомислення.

Настала ніч, куди йти спати — не знаю. Пішов у готель — місць нема. Стою собі, думаю, де б притулитися. Чую іспанську мову. Я підійшов, розговорилися, виявилося, це кубинці. Вони взяли мене з собою, як свого. Я у них переночував, а вранці один з них подарував мені долар. Приїхав додому, й — треба ж було таке! — на роботі похвалився тим доларом. Через день викликає начальник і каже: «Прокурор тебе чекає, йди». Прийшов я до Івана Романовича. Ох і розніс він мене вздовж і впоперек за той долар! Трохи статтю мені не приписав — валютні операції. Ось як реагувала влада на всякі відступи від законів, які діяли в той час.

Що зараз? Штефа кликала Путіна на допомогу, а на останніх виборах балотувалася в мери Слов’янська. Шарій відкрито агітує за єдність з Росією, за «русский мир». Ціла партія — «ОПЗЖ» — відкрито веде антиукраїнську політику. Провалена спецоперація «Інсульт» (я так називаю операцію з «вагнерівцями»). Мовляв, у літаку в одного з пасажирів з’являться ознаки інсульту і потрібно буде сісти в Києві. Коли я почув це на телебаченні, у мене цукор піднявся до 22,6! Добре, що поруч живе жінка, яка розуміється в цій справі, — допомогла. У вищому державному органі країни сидить агент іноземної розвідки?! В голові таке не вкладається. А найстрашніше, що керівництво мовчить…

У мене таке відчуття, що народ України позеленів. Кілька років тому були жовто-блакитними, чорно-червоними, а зараз зеленіємо. Не дай Боже, посадять цю масу народу на залізничну опозиційну платформу, зачеплять за зелений тепловоз, де машиністом буде пан Зеленський, помічником — Бойко, а кондуктором на платформі Рабинович, і поїдемо ми в м. Тайга, що в Кемеровській області. Там нас зустріне кум господаря Тайги (від Уралу до Охотського моря) Медведчук, і будемо ми ближче знайомитися з бурятами, нанайцями, алтайцями, ба вже й з китайцями і т.д. — там, за Уралом, багато різного люду. Сумно. Я би навіть сказав, страшнувато.

Зрозумійте мене: я не закликаю до якихось насилля. Але там, де очевидно, що це зрада, диверсії, необхідно вживати заходів. А хто їх вживатиме, коли нинішня влада сама поголовно порушує закони?! Навіть Конституцію! Люди! Схаменіться! Хто ще на колінах — підніміться, хто зігнутий — розігніться. Бо стоїть дуже серйозне питання: бути Україні чи ні.

Володимир ЯСЬКО.
м. Рені.