Переглядів: 804

Міст уздовж річки

Ще не закінчилось життя... Зима вже у дорозі. Готуєм сани в майбуття й сумуємо в тривозі. Вже молодість приходить в сни й, буває, ятрить душу. То звідти пасма сивини — згадати конче мушу. Заглянеш у шкільні роки, пройдешся до останку... І зболюються вже боки далеко до світанку. Вже на роботу не спішиш. Лиш в сні у ній потреба. Хтось скаже: «Діду, нащо ти смішиш, кому старий ти треба?». Дружині, внукові, доньці і друзям по роботі. Я лиш на совість працював, а жив не в позолоті. Тому не соромно мені підвести зимню риску: незаплюндрований в багні й не бачив в тому зиску. Таких, як я, багато єсть! І нас одне єднає: доки працюємо — живем, а потім — забувають. Не ображаюся на те й не скаржуся на когось, бо у життєвім вар’єте я вів лиш чистий голос. Прийшли вже інші племена — заквашені хапати... Ніби й тотожні імена, але вже інша мати!..

Іноді опускаються старечі руки, які у житті тримали не тільки ручку, болить, пече, щемить серце. Начебто від дрібниць. Але ті дрібниці складають наш щоденний побут, зрештою, наше життя.

Будь тричі підданий анафемі той псевдоукраїнець, який придумав тричі грабувати населення: платити дуже високу ціну за газ й окремо за доставку його до квартир, а тепер ще й телефонувати за свій рахунок, щоб передати показники, бо скоротили контролерів на лічильниках. Від нас газокомпресорна станція — п’ять кілометрів напряму, а за доставку беруть як з Одеси. Написав про це все до Києва, але з президентської канцелярії мій запит відправили в Ананьїв, щоб хтось «розібрався»... Аякже, самі ж із собою «розберуться»…

Шляхом газовиків почали йти й ахметівські добродії. Раніше зателефонував до місцевого РЕМу і все з’ясував, а ні — пішов до контори. Нині ж дзвониш за номером 068-750-90-90 в Одесу, й голосом інопланетянина хтось підказує: якщо хочете заплатити — натисніть кнопку 1, якщо хочете поговорити з диспетчером — натисніть 9... Тисну-тисну кнопки, кричу до того механічного голосу, а він мені в підсумку заявляє, що я не захотів з ним спілкуватися. Звісна річ, їм не вигідний додзвонювач, бо ж автоматично нарахують попередні середньостелеві цифри.

Дружина, побачивши мій стан, простягає корвалмент, який, до речі, за останні два роки подорожчав у кілька разів. Не можу зрозуміти: чому мене, старого, на 81-у році життя, якийсь ахмет-джин заставляє платити ще й за того хлопця з «Водафону» чи «Київстару»? Ні-ні, борони Боже, це не коруп-ційна схема...

Що то за реформи такі у державі? Хтось десь лише подумав, а хтось уже узаконив поміняти в школах вікна на нові, утеплені. А «утеплювач» уже тут як тут. Школа ніби помолоділа, стала для дітей привабливішою. Та тут, як казав Яшка-артилерист-Водяний в опереті «Весілля в Малинівці», «бац-бац і мимо». Школи позакривали. Потратили кошти на автобуси, на зарплату водіям та щоденне пальне — і возять дітей у єдиний, кимось обраний заклад. Ото малеча відбула свої чотири уроки й сидить під школою — мерзне чи шукає на свою голову пригод — в очікуванні старшокласників, щоб разом добратися тим автобусом додому. Організуйте на ці дві-три години групу продовженого дня, як це було колись у «поганій» школі. Аж ні, не дозволено! Нема коштів. Реформа задля економії коштів на платню нардепам?..

Нині ж чую по радіо й ТБ голоси деяких «реформаторів», що начебто мають скоротити 30 тисяч учителів. А чому не всіх?! А потім загнати бульдозери і на кшталт радянської «Поеми про море», знятої Олександром Довженком з Юлією Солнцевою, вирівняти землю для зручності кільком олігархам й отримати своїх тридцять срібляників. Або під маркою й маскою COVID-19 (півтора мільярдний Китай виздоровів, бо там нема Степанова) посадити в кабінети Міністерства освіти тих, хто жодного дня не працював у школі, й нехай онлайн докалічує дітей.

Доки ми ще живі, згадуватимемо рідну школу, а вчителі, які нас недолюблювали, а ми їх геть не любили, снитимуться нам ангелами освіти. Цікаво, а чи напишуть колись нинішні пісню «Вчителько моя — зоре світова...»?

Чомусь згадався анекдот про звірів, який наче про нас сьогоднішніх.

Об’їли, обпасли звірі свою колись зеленющу і багату місцину. Стало їм сутужно жити. А через річку, глибоку й бурхливу, — така прекрасна зелена оаза. Але ж не всі вміють плавати. Та й річка примхлива. Зібралися на громадську раду й вирішили послати ходака у профільне міністерство за будматеріалами для мосту. Вибір випав на ведмедя. Через тиждень той повернувся — худий, голодний, шерсть збилася у клоччя. Сказав, що не зміг вибити й гривні. Послали вовка, а потім — хитру лиску. Результат — той самий. Хтось зі звірів розгублено бовкнув: «Хоч бери та посилай віслюка...». Послали.

Наступного дня як почали самоскиди везти будматеріали: ліс, залізо, арматуру, цемент — уже не на один, а на три мости вистачить, а вони все везуть та везуть. На третій день повернувся віслюк. Радісно здивовані звірі запитали, як йому вдалося таке диво.

«Як-як? Заходжу до міністерства, а там — усі свої. Я й сказав, чого приїхав. «Тобі як міст будувати — вздовж чи впоперек ріки?» — спитали. «Вздовж, — кажу. — Ось вони й везуть»...

Нас, старих, які добросовісно працювали «на світле майбутнє», нині фізично викреслюють із життя, бо ми — баласт для хапуг і брехунів-економістів. Мій учень отримує пенсію до 5 тисяч. Мені ж за дві ставки навантаження з вищою категорією більше 2400 — зась!.. І сидять, понадувавши щоки, на «Нюсвані» та «112-у», ситі й пересичені колишні міністри-«добродєтєлі» й «умні-чають», які вони були добрі й розумні, хоч до старечих грудей притискай і цілуй руки, починаючи з Королевської й закінчуючи Ревою. Для них не має значення, яку партію зрадити чи проміняли...

Чи не продали, бува, нас, колишніх будівничих держави, разом із землею, портами, фабриками, заводами, «Моторсіччю», «Південьмашем», школами, поліклініками і т.д.? Не спішіть нас відправляти у небуття, бо ж кого тоді обкрадатимете? Залишаться ж бо лише грабіжники, гоп-стопники зразка Янека, постова служба, полі-ція, аптечні, базарні та банкові злодії і т.д. А ще йде війна, яка вбиває і калічить, фізично й морально, і грабує...

Борис ДРАЇМ.
м. Ананьїв.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net