№ 65 (22183) субота 22 серпня 2020 року

Учора в Києві відбулася пресконференція «Україні — 29. Де ми зараз та куди прямуємо?», на якій було презентовано результати опитування, проведеного з 14 по 19 серпня фондом «Демократичні ініціативи» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова.

Більшість українців, як засвідчило це опитування, переконана, що загалом ситуація в країні розвивається у неправильному напрямку — таких 59%. Лише 19% респондентів думають інакше, вважаючи, що рухаємося туди, куди треба. Такі негативні оцінки є традиційними для українського суспільства. Окремі сплески позитивних настроїв спостерігаються тільки у короткому проміжку після виборів Президента.

До другої річниці першого військового параду нової армії

Ви пам’ятаєте ті емоції, що переповнювали вас, коли ви дивились той незабутній військовий парад-2018? Ті хвилюючі почуття — гордости, певности в нашій перемозі, у щасливому майбутньому своєї держави — що розцвіли в кожній істинно українській душі то неймовірним, давно, ще від 2014-го, захватом, а то й сльозою щастя й розчулення? Ті відкриті, мужні, рішучі, рідні обличчя українських воїнів, що крокували святковим Хрещатиком під українську музику, в українських строях, у радісному випромінюванні очей тисяч захоплених людей, що стояли обіч?

З упливом часу ті вояки, як і ті, хто був тоді на Хрещатику, на Майдані Незалежности, з гордістю говоритимуть, що вони були учасниками першого військового параду. Параду нашого війська, не відновленого, а відродженого, озброєного, хоч, може, ще не так якісно, як потребувало тоді; війська, здатного захистити нас від агресивного ворога. Фактично наново створеної нової армії — після сепаратистського, за підступної підтримки північно-східного сусіда та його агресії — заколоту на сході, після важких поразок і болісних втрат у цій війні. Армії Свободи. Армії, котра на очах ставала справді українською. За всіма ознаками. Зі своїм гімном — передовсім, який утверджує традицію боротьби за свободу, за українську соборність, за державну самостійність. Своїми військовими відзнаками, привітаннями… Почесними найменуваннями своїх військових частин, що так само утверджує, продовжує цю традицію, яка була перервана окупантом, але тривала вже в інших формах.

Українське суспільство нині вельми розхитане, розділене та розсварене. Нема спільної визначености подальшого руху в майбутнє, не видно реальних шляхів досягнення миру, а найгірше — нема розуміння: нас навмисне розсварюють, а ми бездумно заковтуємо ці фахово розставлені гачки. І не видно цьому кінця.

Що ж розділяє нас усіх саме в той час, коли так потрібна згуртованість, зібраність, коли нам необхідна єдність — хоч слово це, направду, вже набило оскому від постійних заклинань упродовж багатьох років. Одні вважають, що це — питання мови. Але ні, не мова, українська чи російська, роз’єднує наше суспільство. Кожен спілкується, якою хоче, головне — щоб державна функціонувала повносило: у всіх держструктурах, в освіті, культурі та, власне, у всіх сферах суспільного життя, коли воно входить у контакт з громадянином.

Написав учора, 21 серпня, Тарас Кремінь, мовний омбудсман України, на своїй фейсбук-сторінці, повідомляючи про чудову, за його ж таки словами, подію.

«Друзі, напередодні Дня Незалежності маємо чудові новини. Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови юридично розпочинає свою роботу.

До 29-ї річниці Незалежності України ГО «Культпросвіт» розпочинає в Одеській області проєкт фільмопоказів просто неба «Кіно під зорями».

Організатори підготували різноманітний репертуар українських фільмів: «Мої думки тихі», «Додому», «Скажене весілля», «Дзідзьо перший раз», «Сторожова застава», «Викрадена принцеса» та інші. Буде й прем’єра: 24 серпня запланований показ картини «Рутенія. Відродження коду нації».

29 років тому в Москві спробували змінити хід історії. З ініціативи голови КДБ СРСР Володимира Олександровича Крючкова, підтриманого керівництвом ЦК КПРС, були розроблені плани «стабілізації» обстановки в країні. Хоча країни фактично вже не існувало. Вона згнила зсередини. Розгортався і набирав сили парад суверенітетів, що перемістив реальну владу з центру в союзні республіки.

Революція без революціонерів

Ні президент СРСР Горбачов, ні будь-хто інший процес розпаду імперії не контролював. Спроби спертися на результат березневого референдуму про збереження СРСР і підготовка до укладення нового союзного договору не давали конкретних результатів. Залишалася єдина можливість — застосувати силу. Гниття, однак, зайшло так далеко, що силу застосувати не вдалося. Маразм сповна опанував вищим керівництвом Радянського Союзу.

Індустріальне, а за ним і сучасне постіндустріальне суспільства відрізняються від попередніх передусім тим, що вони стали масовими суспільствами, де люди діють хоч і за масовими інстинктами, будучи політично вразливими, але сама маса складається із самосвідомих індивідуумів з певними матеріальними запитами і загальною освітою, без якої не уявляються індустріальне і постіндустріальне суспільства з їх розподілом праці та виробництва.

Розподілені таким чином людські маси неминуче схильні до створення великих об’єднань економічного, соціального та політичного характеру, в яких виникає необхідність в апараті підготовлених спеціалістів і функціонерів. А якщо свідомого центру управління не існує, то з’являється загроза використання таких об’єднань у несвідомих акціях. У середовищах такого об’єднаного плюралізму постіндустріального масового суспільства персональні контакти обмежуються мінімумом, а анонімні спілкування поступово посилюються, особливо нині — за наявності інтернету та мо-

За президентства Володимира Зеленського Київ фактично зняв з порядку денного питання миротворчої місії по всій території Донбасу, але цей варіант можна повернути, вважає професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.

В інтерв’ю «Промоут Юкрейн» він розповів, з чим пов’язане призначення Леоніда Кравчука головою української делегації у Тристоронній контактній групі, чому потрібні домовленості про перемир’я, хоч вони й не завжди виконуються, і які з цим пов’язані загрози.

(Про тенденції, які допомогли б зміцнити нашу незалежність)

Поштовхом для написання статті послужила інформація, повідомлена знайомим естонцем.

На початку серпня в молодіжному центрі Сілламяе відбулася зустріч місцевих школярів з юнаками та дівчатами з родин біженців. Найбільшим відкриттям стало те, що молодь із Сирії, Лівану, Туреччини, Шрі-Ланки розмовляє естонською краще, ніж місцеві росіяни! Хоча останні багато років вивчають її у школі, а біженці — лише кілька місяців. Отже, програма «Saame tuttavaks!» («Давайте знайомитися!») працює ефективно.

Починаючи з 24 серпня (понеділка) і впродовж двох наступних тижнів в Україні діятиме нове епідемічне зонування.

Жорсткі обмеження стосуються, найперше, «червоної зони», до якої віднесли і нашу Біляївку. До «помаранчевої» увійшли Ізмаїл, Болградський, Миколаївський, Овідіопольський та Саратський райони. До «жовтої» — Одеса, Білгород-Дні-стровський, Чорноморськ, Подільськ, Теплодар і Южне, Ананьївський, Арцизький, Березівський, Біляївський, Іванівський, Лиманський, Поділь-ський та Савранський райони.

19 серпня у Києві презентували базу даних — http://www.db.geroika.org.ua/ua/home.html — з іменами вояків Військ Центральної Ради, Армії Української Держави, Галицької армії та Армії Української Народної Республіки.

Відвідувачі сайта, зауважує www.istpravda.com.ua, можуть швидко і безкоштовно перевірити, чи служили їхні діди-прадіди в українських військах у 1917—1924 роках. Для цього достатньо ввести прізвище та ім’я у пошукове поле.

18 серпня «Укрпошта» ввела в обіг нову художню поштову марку «Відзнака Залізного хреста», присвячену 100-літтю Української революції 1917—1921 років і заснуванню державних нагород Української Народної Республіки.

Відзнака Залізного хреста — це перша з реалізованих нагород УНР, яка була призначена для вшанування учасників походу і бої в із 6 грудня 1919-го по 6 травня 1920 року.

Шановна редакціє! Надсилаю вам «Марш захисників Донбасу», музику і слова якого написав Анатолій Кузьмович Здоровий, справжній українець.

Ця людина, 1938 року народження, все своє життя віддала служінню Україні. Він і нині працює, незважаючи на поважний вік і втрачений зір (далися взнаки 7 років політичних таборів і каторжної тюрми), обіймає посаду голови Харківської обласної органі-зації ВУТ політичних в’язнів і репресованих, є директором Інституту політичних наук (м. Харків).

У Лиманському районі, а саме в Доброславі, компактно проживають члени найбільшої в Україні громади християн-сіоністів. Переважно вони займаються будівельною справою. В райцентрівському селищі, мабуть, нема жодного адміністративного приміщення, де майстри з цієї релігійної громади не виконували б різні ремонтні, опоряджувальні роботи. Гордяться тим, що доклали рук навіть до відновлення Одеського оперного театру.

Крім роботи, християни-сіоністи, звісно ж, ревно дбають про свою духовність, виховання підростаючого покоління, мають різні життєві покликання. Саме про одного з членів громади — Федора Володимировича Марчука, людину неспокійної, творчої вдачі, й піде подальша оповідь.

Відома українка Катерина Микитюк, головна редакторка Creative Head Media, креативна редакторка, експродюсерка телеканалу СТБ, зараз живе і працює в Лос-Анджелесі (про її враження від життя у США, про можливості для українців працевлаштуватися там «ЧН» писали в номері за 20 серпня). В активі Катерини — робота в інноваційному музичному лейблі Younk, управління контентом для дитячого мобільного додатка з доповненою реальністю Little Blue Dragon і співпраця з брендом, який створює квіткові композиції для знаменитої Опри Вінфрі, Зендаї та інших голлівудських зірок.

— Ще чотири роки тому ти працювала в Києві на телеканалі СТБ. Що привело тебе в Лос-Анджелес?

— Зараз мені здається, що за ці чотири роки я прожила ще одне маленьке життя. Коли я пішла з посади керівника діджитал-департаменту і головного редактора сайта stb.ua, мені запропонували займатися контентом для просування кінофільмів. Перед цим у мене була запланована відпустка в Каліфорнії. Й ось 4 липня о дев’ятій вечора у нас посадка в Лос-Анджелесі. У кожному дворі — салют. Ви собі не уявляєте, як це було красиво! По-моєму, в той момент я закохалася в це місто. Через кілька тижнів я зустріла продюсера з Warner Brothers, і він почав запрошувати мене гостем на зйомки різних шоу. Мені було дуже цікаво, адже тут усе по-іншому…

Закарпаття — чудовий край, що вражає неймовірною красою Карпатських гір, річок, озер, водоспадів.

Щоліта, у липневі дні, селище Міжгір’я гостинно зустрічає юні таланти великої маліжанської родини. Діти майже з усього світу мають змогу приїхати сюди й продемонструвати свої досягнення в журналістиці, театральному мистецтві, поезії, прозі, малюнку, художньому фото, авторській пісні, етнографії та народних ремеслах, IT-технологіях.

Володимир  РУТКІВСЬКИЙ. Уривок із книжки мемуарів, що готується до друку

ЛІТО 1970 року почалося з великої спеки. Все вказувало на те, що в Одесу прибуде рекордна кількість відпочивальників. І сподівання справдилися: уже в червні на Дерибасівській було не протовпитися, всі заклади харчування були переповнені, в готелях не було жодного вільного місця, тож чимало приїжджих ночувало просто неба на теплих приморських схилах.

Наприкінці липня мені зателефонував Борис Олійник, з яким ми познайомилися ще з часів Ірпінських семінарів. А років зо три тому і щиро заприязнилися. Я тоді приїхав у справах до Києва і на ночівлю зупинився в Ірпінському будинку творчості.

Зранку прокинувся від того, що хтось буцав по м’ячу. Визираю у вікно. Так і є: на галявинці біля воріт хтось на самотині жонглює футбольним м’ячем. Придивляюся — Борис Олійник. Звісно ж, як колишній футболіст, спокійно дивитися на вправи з м’ячем я не міг. Оскільки ми обидвоє свого часу були воротарями, то одразу ж затіяли змагання, хто кому більше заб’є з одинадцятиметрового. А як добряче впріли, я запросив Бориса до себе, де в мене була пляшка домашнього вина. Тож футбольне суперництво ми продовжували вже за столом. І тут виявилося, що ми в нашу бут-ність воротарями чинили такі подвиги, які, либонь, не снилися і самому Яшину. А наприкінці розчулений Борис сказав:

— Старий, якщо ти не проти, то я хотів би бачити тебе в моїй команді.

Тоді модно було гуртуватися навколо більш-менш відомого імені. Це приносило обопільну вигоду: лідер міг пишатися тим, що має поетичну школу власного імені, а його підопічні спо-дівалися на підтримку у видан-ні своїх безсмертних творів. Я погодився і відтоді ми час від часу передзвонювалися, аби поділитися новими анекдотами і дізнатися, як ідуть справи у кожного з нас.

Послухайте: а якщо падають зірки, то, значить, це комусь потрібно?

Дізнатися, що цього тижня будуть зорепади — персеїди.

Домовитися з подругою, що ми повинні це побачити.

Національний природний парк «Тузлівські лимани» — чисте море, тринадцять озер-лиманів, багатокілометрова піщана коса і, передусім, пташине царство. У різні пори року орнітологи нараховують тут 258 видів птахів, з яких 53 належать до Червоної книги України.

Але пернаті — лише частина біорізноманіття національного парку. Сьогодні поговоримо про хижаків. Як ілюстрація — власний досвід автора, нічна пригода із шакалами під час самостійної мандрівки Тузлівською косою. Ось як це було.

Безхмарний день. Багато кілометрів уздовж моря йду пісками, людей не зустрічаю, найважчим у рюкзаку є запас води. Іноді спиняюсь, щоб скупатися. Вода прозора й лагідна, медуз нема. За день бачу лебедів, чапель, бакланів, качок і місцевих улюбленців — пеліканів. А ще — дельфінів, зовсім близько від берега. Знаходжу сухе рівне місце для нічлігу на березі озера Шагани, ставлю намет, милуюся червоним сонцем, яке зібралося спати, а далі, як у класика, «вечір — ніч».

Стою сам один на безлюдді, якого давно прагнув, під безкраїм синьо-чорним небом, щедро усіяним яскравими зорями. Повний місяць залив ніжним сяйвом величезне озеро та білий, з дрібних черепашок, берег. Ліхтарик не потрібен.

Нинішнього літа температура у канадській Арктиці була на 5°C вищою за середню впродовж останніх 30 років, а товщина морського льоду найтоншою за останні чотири десятиліття. Це і стало причиною руйнування останнього в Канадському Арктичному архіпелазі шельфового льодовика Мілн, розташованого на північному заході острова Елсмір.

«Вища температура повітря, морські вітри та відкрита вода — це причини руйнування шельфового льодовика», — заявила Канадська льодова служба.

У місті Борглун бельгійської провінції Лімбург мандрівники можуть відпочити у незвичайних наметах, розташованих на деревах.

«Нова туристична атракція — намети у формі крапель, що звисають з дерев, — може сподобатися бельгійцям, які цьогоріч прагнуть відпочити у власній країні, чи іноземним мандрівникам, котрі шукають чогось небаченого на майбутнє», — пише Lonely Planet.