Наступ на свободу слова, на правдиву інформацію

Ця акція відбулася на підтримку колективного звернення журналістських, медійних та громадських органі-зацій, засобів масової інформації, блогерів, дописувачів у соціальних мережах, адресованого Президенту України Володимирові Зеленському, голові Верховної Ради Дмитрові Разумкову, головам комітетів ВР: з питань гуманітарної та інформаційної політики — Микиті Потураєву, з питань свободи слова — Несторові Шуфричу, з питань інтеграції України з Європейським Союзом — Іванні Климпуш-Цинцадзе, народним депутатам, голові Представництва ЄС в Україні Матті Маасікасу, в.о. голови Офісу Ради Європи в Україні Олені Литвиненко.

У зверненні, зокрема, йдеться:

« Ми не підтримуємо законопроєкту №2693 «Про медіа», запропонованого низкою народних депутатів, оскільки він порушує право на свободу вираження поглядів, гарантоване Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Ми погоджуємося з негативною оцінкою законопроєкту, яку йому дали Організація з безпеки і співробітництва в Європі та Головне науково-експертне управління Верховної Ради. Експертної оцінки Ради Європи щодо законопроєкту на офіційний запит Комітету з гуманітарної та інформаційної політики чомусь так і не оприлюднили.

Відповідно до міжнародних норм та Конституції України, право на свободу вираження поглядів має обмеження, але вони допустимі, тільки якщо є необхідними в демократичному суспільстві. Закони, які стосуються фундаментальних прав людини, повинні бути точними, створювати безпечне та сприятливе середовище для комунікацій і публічних дебатів й відповідати міжнародним стандартам.

Нечітко сформульовані в законопроєкті вимоги до медіа, за висновками експертів, надають органам державної влади повноваження щодо «встановлення правди». Немає сумнівів, що такі повноваження буде використано для контролю за висловленням політичних думок, критики політичних сил, політиків, посадових осіб. Але за міжнародними угодами висловлення суперечливих думок, за умови відсутності закликів до насильства або дискримінації, не має підлягати обмеженню.

Національна рада України з питань телебачення і радіо-мовлення, повноваження якої пропонують розширити аж так, що вони, очевидно, виходитимуть за межі, визначені Конституцією України, залишиться політичним органом, добір кандидатур до якого стане ще довільнішим.

Законопроєкт передбачає можливість блокування будь-кого в інтернеті, навіть якщо це не засіб масової інформації й тому фактично не підпадає під компетенцію Нацради, а також можливість скасування реєстрації медіа на підставі дуже широко сформульованих причин, що може призвести до заборони всього змісту ЗМІ протягом невизначеного часу. На думку експертів, це є непропорційним заходом обмеження права на свободу вираження, який можуть використовувати як інструмент цензури.

На нашу думку, ефективні заходи держави з інформаційної безпеки мають базуватися на Конституції і міжнародних угодах України, а не виправдовувати розширення повноважень держави у контролі над контентом усередині країни.

Ми підтримуємо рекомендації експертів щодо впровадження більш розумного й менш нав’язливого державного втручання в регулювання роботи засобів масової інформації. Ми проти закріплення позицій комунальних ЗМІ, які вже працюють, і заснування нових подібних медіа. Повернення до газет, телебачення і радіо за кошти місцевих бюджетів — це крок назад, а не осучаснення законодавства. Зміни, яких дійсно потребує медіазаконодавство, — це спрощення реєстраційних процедур, збільшення можливостей для саморегуляції, збільшення можливостей для журналістів якісно, без зовнішнього втручання (особливо — з боку держави) виконувати свою роботу.

Україна декриміналізувала відповідальність за наклеп та образу, продемонструвавши в такий спосіб усьому світу готовність розвиватися демократичним шляхом. Україна висловила готовність гармонізувати своє законодавство із законодавством ЄС, впровадивши Директиву № 2010/13/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 10 березня 2010 року про аудіовізуальні медіапослуги. З огляду на зміни ринкових реалій, Європарламент та Рада замінили цю директиву 2018 року.

Впроваджувати нову Директиву № 2018/1808 про аудіовізуальні медіапослуги, про яку нема згадки в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, потрібно після оцінки її впливу на різні сфери й загального аналізу впливу. Держави ЄС тільки напрацьовують власні механізми для впровадження директиви й мають прозвітувати про практику її застосування до грудня 2022 року.

Тому ми вважаємо необґрунтованими твердження народних депутатів — авторів законопроєкту №2693 — про необхідність термінового його ухвалення, нібито для виконання зобов’язань України, узятих після підписання Угоди про асоціацію. На нашу думку, обговорювати законопроєкт варто, тільки маючи приклади вирішення країнами ЄС складних дилем імплементації директиви.

Ми переконані, що ініціатива регулювання такої чутливої сфери, як свобода слова, не може йти винятково від полі-тиків, які завжди керуються швидкоплинними інтересами. Ані журналісти, ані галузь не закликали народних депутатів запровадити додаткове регулювання медіа і журналістів. Обговорення вже зареєстрованого законопроєкту ми вважаємо суто формальним. За його наслідками не було враховано навіть рекомендації експертів міжнародних організацій.

Ми вважаємо, що Верховна Рада має відхилити законопроєкт. Ми наполягаємо на опрацюванні досвіду країн ЄС із впровадження Директиви

№ 2018/1808 про аудіовізуальні медіапослуги, оцінці її впливу на різні сфери в Україні та загального аналізу впливу, рівноправному діалозі журналістів, засобів масової інформації та органів державної влади для гармонізації законодавства на користь розвитку України та її подальшого демократичного поступу».