Заради дітей. Валентина СИДОРУК
Колись Шевченко писав: «А ви претеся на чужину шукати доброго добра…». Сьогодні число тих, хто «преться» на чужину, сягнуло апогею. Наукові зв’язки, гастролі артистів, зустрічі політиків, навчання — це зрозуміло. Але ж українці західних областей виїжджають на заробітки за кордон масово. Ніяк не розумію і не зрозумію, коли жінки-матері покидають сім’ї в пошуках заробітку. Чоловік спивається, діти ростуть недоглянутими…
Заради чого їдуть? «Заради дітей», — відповідають майже 100%. І так занурюються в це «забезпечення щасливого майбутнього», що самих дітей не бачать. А як же дітям рости без матері? Ніякі гроші не замінять материнської уваги й турботи.
«Якби світ увесь час дивився у душу дитини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне вона на своєму шляху, було таким добрим і лагідним, як добра мати, — у світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій…» — писав великий Учитель Василь Сухомлинський.
Увечері в сім’ї Глущаків відбулася серйозна розмова. За столом сиділи батько Василь, мама Софія, донька Юля, син Андрій і бабуся Марія.
Батьки довго м’ялися, заохочували одне одного: «Давай ти…» — «Ні, ти…».
Врешті почала мама:
— Діти, любі мої… значить, така справа… Марія Лисак приїхала з Італії, казала, що заробила добре, ще поїде… Обіцяла замовити за мене словечко…
— Мамо, а ти що… — видушив із себе Андрій.
— Дитино, ти ж бачиш, що робиться. Вас треба вчити, а в Україні порядку нема. Де заробити?
— Не погань криниці, бо схочеш водиці, — озвалася бабуся.
— Ой, мамо, не рвіть мені серце…
— Мамо, — зі сльозами на очах промовила Юля. — Ми не хочемо жити без тебе!
— Доню, — схлипнула Софія, — тобі поступати от-от, гроші треба. А випускний як?
— Обійдусь я й без випускного! Тату, а ти чого мовчиш? Ви вдвох це спланували?
Батько ніяково кашлянув, заперечив:
— Та ні. Це мама заладила: поїду й поїду…
— Бо якби ж ти більше заробляв, — докоряла теща. — А то робиш, як мокре горить… Можна й тут заробити. Он сусід Микола старається. Хто дбає, той і має…
— А я що?! Я роблю, але ж платять як? — огризнувся Василь.
— Ну все, досить… — зупинила їх Софія. — За вами слово останнє, мамо… Як скажете, так і зроблю… Бо ж на ваші плечі ляжуть усі турботи…
— Так хочу вам допомогти… Їдь, дочко, може, й справді щось заробиш. Онуки мої — хороші діти, разом справимось…
— Дякую, мамо, — сказала Софія й обняла її. — А ви слухайте бабусю…
Василю, прошу тебе: не пий, допомагай мамі…
— Оце сказала! — обурився чоловік. — Наче я такий уже пияк!
Через тиждень проводжали маму всією сім’єю. Ледве дочекалися дзвінка з тої Італії. Софія говорила коротко, бо ж дорогий зв’язок. Доїхала добре, працює в якогось професора: прибирає в будинку, готує.
Незабаром і гроші надіслала. Заплатили за квартиру, купили дітям спортивні костюми, взуття — от і все. Ні, не все — Василь на радощах гарно випив. Теща сварила його й обіцяла все розказати дочці. Але не казала, щоб вона там не переживала. Софія телефонувала Василеві, та все наказувала не пити й за дітьми дивитися.
А Василь, тікаючи від тещиної гризні, поїхав із кумом на Одещину будувати в якомусь селі контору. Спочатку надсилав гроші, телефонував дітям, а тоді й затих… Не завжди й відповідав на дзвінки Софії. Якось додзвонилася:
— Васильку, ти мені снився сьогодні — такий неголений, брудний… Щось сталося? Може, захворів?
— Все нормально. Що це ти видумала?
— Видумаєш тут, коли чоловіка більше року не бачила…
— А мені що робити, Софійко? Засинаю, згадуючи наші приємні моменти.
— Василю, може, їдь до дітей… Як вони там? Я дуже хвилююсь…
— Так там стара догризає мене…
Софія хвалилася мамі, що скоро одержить пермессо — дозвіл на проживання й роботу, тоді матиме тисячу євро щомісяця. Мабуть, не приїде скоро: жаль втрачати такий заробіток. Мама переконувала дочку, що в них усе добре: діти навчаються, Василь працює. А в самої якісь кішки шкребли на душі… Діти вже геть одбилися від рук: майже не сидять над уроками, швендяють десь вечорами. Недавно вчителька повідомила, що Андрій пропускає уроки, дедалі частіше від нього тхне цигарками. То якось виховували його разом з Юлею, а тепер і вона майже не готується до іспитів, а ввечері намалюється — і гуляти. Приходить пізно. Коли бабуся намагалася випитати, де вона ходить, та повторювала:
— Бабусенько, ми з подружками гуляємо… Не хвилюйся…
Марія вже й казала Софії: «Донечко, кидай ту чужину й приїжджай додому. Якось проживемо…», «Я чекаю пермессо», — відповідала. — І дочекалися!..
Бабусю викликали в поліцію, де Андрій, ховаючи очі, мимрив про те, як вони розбивали скло в кіоску, скільки пачок сигарет і пляшок пива взяли. Двоє його товаришів сиділи, опустивши голови. Пізніше підійшли їхні родичі: тітка й батько. Мами теж на заробітках. Марії зробилося так гірко на душі: не вберегла, не встежила! Ось тобі й пермессо! Ось тобі й євро! Ось тобі й заробітчанство! Плакала й молилася. Нащо вона погодилася? Нащо послухала дочку? Майже до ранку сиділи в поліцейському відділку, а коли прийшли додому, Марія взялася телефонувати дочці.
Андрій просив:
— Бабуню, не дзвони, не кажи мамі. Ми з хлопцями скинемося, заплатимо за все…
— Ні, дитино, нема в мене сил уже. Нехай приїжджають батьки й виховують вас.
У клопотах з Андрієм не помітила, що Юля якась похнюплена.
— Юлю, що з тобою?
— Все добре… — спаленіла дівчина.
— Ось батьки приїдуть, нехай розбираються з вами…
І тут з очей дівчини двома потоками полилися сльози.
Бабуся розгубилася:
— Що з тобою, дитино?
Обняла онуку, почала її заспокоювати. Юля довго ще схлипувала. Тоді бабуся підступила знову із питанням: що сталося?
— Я не знаю, як сказати, бабусю… Я не знаю…
— Кажи, дитино, як є. Бо все одно доведеться казати…
— Я… мене… зґвалтували… — прошепотіла.
А Марії здалося: громом загриміли її слова! Схопилася за голову, заплакала. Та вчасно схаменулася, стримала себе: треба ж показати онучці якусь впевненість, якусь віру в людей і в цей світ! Втішала її, як маленьку дитину, обнявши й заколисуючи. Аж на світанку задрімали…
Так і застали їх батьки. «Заради дітей… ради дітей… — шепоті-ла Софія. — Яке ж майбутнє їх чекає?».

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206