Переглядів: 597

Солдат не пропав безвісти

Доброго дня, шановна редакціє!

Із 2007-го я займаюся темою військовополонених-запоріжців, які загинули у полоні в 1941—1945 роках. За цей час вдалося розшукати родини майже 400 загиблих військовополонених, більшість з яких вважалися зниклими безвісти або їхні прізвища взагалі були відсутні у Книгах Пам’яті, передати родинам копії табірних документів загиблих, докладно розповісти, де, коли і як загинули їхні рідні, де поховані. Багато хто отримав і фото вже полонених їхніх рідних — останні їхні фото у житті...

Мої друзі з Норвегії Ханс і Грета Крістіансони розповіли мені історію про уродженця Іванівського району на Одещині В.К. Салоіда. Мене ця розповідь дуже зацікавила, бо в документах Подольського архіву він вважається зниклим безвісти, і саме таку інформацію, я впевнений, отримали рідні солдата про його долю.

Відтак прошу редакцію знайти можливість надрукувати матеріал про В.К. Салоіда як пам’ять про солдата і в надії знайти його рідних. Додаю фото першої сторінки «Персональної картки 1» військовополоненого і місця, де був застрелений бранець.

Усе далі й далі від нас події війни з нацистською Німеччиною 1941-1945 років… І, мабуть, важко знайти в Україні родину, в якій, згадуючи про ту війну, перш за все не згадували б своїх рідних, що згинули в її пеклі.

Особливе місце серед тих, хто не повернувся, займають ті, чию долю війна вмістила у два коротеньких слова «зник безвісти». За цими словами стоять невідомість, невизначеність долі рідної людини, і водночас вони, ці слова, дозволяли впродовж багатьох років плекати надію на повернення сина, чоловіка чи батька…

Була така втрата і в родині Кіндрата Салоіда і Лідії Григорі-вни Салоід із села Нова Вандалінка (Нововандалинівка) Янівського району Одеської області — не повернувся з війни їхній син і чоловік Володимир Кіндратович Салоід.

У матеріалах Центрального архіву Міністерства оборони СРСР, а зараз — РФ, у місті Подольську, які розміщені на сайті «Мемориал» http://www.obd-memorial.ru, зберігається «Донесення-список безповоротних втрат сержантського і рядового складу по 88-й гвардійській стрілецькій Запорізькій Червонопрапорній ордена Суворова дивізії із 10.05.44 р. по 01.06.44 р. №01119 від 9 червня 1944 року» (ЦАМО: фонд 58, опис 18002, справа 434).

У поіменному списку №3 на сторінці 15 під №184 значиться (подаю російською мовою, як в оригіналі): «Салоид Владимир Кондратьевич, гвардии рядовой, стрелок 266-го гв. стрелкового полка. Беспартийный. 1918 г. рождения, Одесская обл., Яновский р-н (з 1946 року це Іванівський район. — Авт.), Адамовский с/сов. Призван Благоевским РВК, Одесская обл. Пропал без вести 10.05.44 г., сев. восточ. Скаты высоты Безымянная, что 1 км запад.

с. Пугачены, Григор. р-на. (Григоріопольский район. Зараз це село Пухечень, Новоаненського р-ну, Молдова. — Авт.).Жена Лидия Григорьевна Салоид, Одесская обл., Яновский р-н, Адамовский с/сов».

І я впевнений, що саме таку звістку — «зник безвісти» — отримала родина Володимира Кіндратовича про його солдатську долю.

Але сьогодні, через 76 років від того травневого дня, я можу сказати: «Салоід Володимир Кіндратович не зник безвісти 10 травня 1944 року!».

А почалася ця історія про долю Володимира Кіндратовича і мої пошуки з листа, якого я отримав 4 березня 2020 року від моїх друзів Ханса Арвіда і Грети Крістіансенів, що живуть на півночі Норвегії, у маленькому селищі з назвою Гюльтвік(Gyltvik), адміністративний округ Страумен, графство Нордленд.

Ось що вони розповіли у своєму листі.

У 1941—1945 роках на краю їхнього поселення розташовувався табір для радянських військовополонених Kgf.Arb. Batl.185 — робітничий батальйон військовополонених №185 (Kreigsfangenen-Arbeits-bataillone). Він був складовою частиною спеціального шталагу «О», що розташовувався у місті Му і Рана. До його складу входили 122 табори на півночі Норвегії, в яких на початок 1945-го утримувалося майже 36 тисяч військовополонених.

У таборі Гюльтвіка перебувало 500—600 бранців.

Stalag (шталаг) — стаціонарний табір для військовополонених рядового складу. (Не плутати з концтаборами. Табори зразка «шталаг» створювалися для утримання військовополонених як робочої сили. Вони підпорядковувалися головному командуванню Вермахту (армії). Концтабори ж призначалися для знищення противників нацист-ського режиму і підпорядковувалися службі безпеки Німеччини — СС/СД).

Військовополонені робітничого батальйону №185 у Гюльтвіку були зайняті на одному з головних будівельних об’єктів Північної Норвегії — прокладанні залізниці «Нордлаидсбанен», а саме довбали у скелях тунелі.

Десь 12 чи 13 жовтня 1944 року мешканці Гюльтвіка помітили в лісі біля поселення полоненого, який, імовірно, самовільно покинув табір — утік. Він ходив з консервною бляшанкою і просив у людей щось поїсти. Один, голодний, обірваний, а за Полярним колом у жовтні вже була зима. Мабуть, через це полонений не подався у гори, щоб перейти до нейтральної Швеції, як це робила більшість втікачів.

14 жовтня двоє німецьких солдатів знайшли втікача і повели його до табору. Коли вони перетнули селище й зайшли за ріг скелі, місцеві жителі почули один чи два постріли. Прийшовши на те місце, побачили застреленого полоненого. Пізніше тіло перенесли до воріт табору, де воно залишалося впродовж якогось часу як погроза іншим про покарання за втечу. Потім убитого поховали на табірному кладовищі у могилі №4.

На місці, де був застрелений полонений, хтось повісив на дереві його бляшанку, і вона висіла там кілька десятиліть як нагадування про ту трагедію. А в 1945-у, після звільнення, товариші полоненого зробили напис на скелі, біля якої його розстріляли: «ЗДЕСЬ УБИТ НЕМЦАМИ 14-10-1944 РУССКИЙ САЛАИТ В.К. РОЖ. 1919 г.». Так мешканці Гюльтвіка дізналися його прізвище: «Салаит В.К.». Звідтоді вони оновлюють цей напис на скелі, зберігаючи пам’ять про розстріляного полоненого, додавши ще й переклад норвезькою мовою.

«Це місце за якусь сотню метрів від нашого будинку, — пишуть Ханс і Грета. — Кожного разу, виходячи на прогулянку, ми бачимо цей пам’ятний напис. Ми часто говоримо про загиблого полоненого і задаємо собі питання: чи дізналася його дружина, родина про те, що з ним трапилося і що у нас є місцева пам’ять про нього? Усі тут знають про цю історію і місце, де це сталося.

Ми також сподіваємося, що люди, які стріляли в нього, були покарані після війни. Але, ймовірно, не були…».

Під написом на скелі лежать квіти…

У 1945 році останки військовополонених з табірного кладовища Гюльтвіка та інших місць у комуні (адміністративно-територіальна одиниця, на зразок нашого району. — Авт.) Сьорфолл (Sеrfold) були перепоховані на цвинтарі Хелланд (Helland) у братських могилах.

У 1951-у, за рішенням норвезького уряду, рештки радянських військовополонених перепоховали на великих меморіальних кладовищах. Так на півночі Норвегії, на острові Тьотта (Tjоtta), у графстві Нордленд був створений Меморіал пам’я-ті. Туди перенесли останки 7551 полоненого з усієї північної Норвегії. На 84 меморіальних гранітних плитах вибиті імена бранців, які були поховані на полі «В» у братських могилах. Ім’я Салоіда Володимира Кіндратовича значиться на меморіальній плиті №62. (На полі «А» знаходяться індивідуальні поховання з прізвищами на могильних плитах).

Тепер знаючи, що Володимир Кіндратович Салоід загинув у полоні і що, як підтверджує мій багаторічний досвід, у табірних картках військовополонених можливі помилки, я знову повернувся до пошуків у Подольському архіві.

І знайшов!

Ось дані з «Персональної карти 1» військовополоненого №91948 (надаю російською мовою, як в оригіналі): Салуид Владимир Кондратьевич, 20.12.1918 г. рождения,

с. Ново-Вандалиновка, солдат 266-го стрелкового полка, попал в плен 10.5.44 г., жена Лидия, Ново-Вандалиновка, Яновский р-н, Одесская обл.» (ЦАМО: фонд №58, опис №977520, справа №3039).

Сумнівів не було: Салоід Володимир Кіндратович, який зник безвісти 10.05.44 р. біля молдавського села Пугачени, і Салуід Володимир Кіндратович, який загинув 14.10.44 р. на півночі Норвегії, — одна особа.

Саме через помилку писаря у прізвищі Володимира Кіндратовича (а картка заповнювалась писарем «на слух») — так, як він почув від полоненого і наскільки йому вистачало знань російської та німецької мов), родина не дізналася про його справжню долю. Бо ж у документах Подольського архіву не було військовополоненого «Салоид», а був — «Салуид»…

Про що ж розповідає картка військовополоненого?

У другій половині травня 1944 року Володимир Кіндратович потрапив до StalagVIIIF(318), який розташовувався у маленькому містечку Ламсдорф (зараз —Ламбіновіце) на півдні Польщі. Там він отримав табірний номер 91948, був сфотографований. Це фото є в картці — останнє фото в житті Володимира Кіндратовича… 28 травня 1944-го

його перевели до сусіднього Stalag 344 у тому ж Ламсдорфі. 10 червня Володимира Кіндратовича знову переводять, на північ Польщі — до StalagIIB у Хаммерштайні (зараз це м. Чарне). Звідси 29 червня відправлений до Норвегії. Везли військовополонених туди пароплавами і баржами.

9 липня зарахований до робітничого батальйону №185 у Гюльтвіку.

Ось такий шлях довелося пройти Володимиру Кіндратовичу у фашистському полоні за два місяці!

У картці бранця В.К. Салуіда є ще багато фактів про його перебування у полоні. Якщо знайдуться рідні Володимира Кіндратовича, я зроблю для них переклад з німецької мови всіх записів у ній, надам докладні пояснення й надішлю копію його «Персональної картки 1» військовополоненого.

Ханс і Грета Крістіансени прислали також аматорський фільм про тунель біля Гюльтвіка, який прокладали військовополонені й де, ймовірно, працював і Володимир Кінратович.

Дуже прошу читачів допомогти у пошуках родини Солоіда Володимира Кіндратовича із села Ново-Вандалінка (така правильна його назва), яке пізніше увійшло до складу села Адамівка.

Євген ГЕРБИЧ.
Запорізька область.

P.S. 10 травня 1944 року на північно-східних схилах висоти Безіменна на захід від с. Пугачени Григоріопольського району Молдавії сталася якась велика трагедія. Скоріш за все, 266-й гв. СП 88-ї гв. СЧОС дивізії потрапив в оточення.

Про це свідчить той факт, що разом із В.К. Салоідом того дня на цій висоті зникли безвісти ще 66 бійців цього полку, уродженців Янівського (Іванівського) району Одеської області.

Один з них, Коваль Сергій Михайлович, 1922 року народження, із села Улянівка Петрівської сільської ради, разом з В.К. Салоідом пройшов шлях до Норвегії, починаючи із StalagVIIIF(318). У Ламсдорфі С.М. Коваль отримав табірний №91734, а 29 червня їх разом відправили до Норвегії, але там їхні стежки розійшлися. С.М. Коваль потрапив до робітничого батальйону №204. З огляду на те, що у картці військовополоненого не вказана дата його смерті, є ймовірність, що він залишився живим…

У картці Сергія Михайловича Коваля також є багато цікавого для його рідних, починаючи з його фото у полоні. Як і для рідних В.К. Салоіда, я готовий зробити те саме і для рідних С.М. Коваля: надати переклад з німецької мови всіх записів у картці й докладні пояснення та надіслати копію його «Персональної картки 1» військовополоненого.

Є.Г.

Від редакції. Дуже просимо представників влади і жителів Іванівського району допомогти розшукати родичів військовополонених земляків, згаданих у цій публікації.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net