Переглядів: 592

Чому Десна ліворуч?

Літопису невелемовний звіт
Вкриває порох сотень літ,
Але під пилом цим горять слова,
Що їхня правда й дотепер жива.

      Микола БАЖАН. «Данило Галицький».

Риторичне запитання: «Чому Десна ліворуч?» виникло у мене ще у далекі шкільні роки, коли вчитель географії пояснював нам, що одна з найбільших річок України — Десна є лівою притокою славетного Дніпра. І я не звернув би на це особливої уваги (ліва — то й ліва), якби не вчитель української мови та літератури, незабутній Іван Ісакович Романенко, який після позакласного прочитання нами поеми Миколи Бажана «Данило Галицький», розтлумачив, як слід розуміти історизми у творі.

…Ішло вояцтво, братство ратних діл,
І сходило із пагорба на діл,
Шикуючись у лави бойові
На оболоні, на грузькій мокві.
Огорнутий багрянцем опанчі,
Тримаючи десницю на мечі,
Данило їхав…

Коли черга дійшла до слова десниця, вчитель пояснив, що в давні часи у наших пращурів не було слів право — ліво, а користувалися вони іншими, навіть віддалено не схожими на сучасні: так, праву руку тоді називали десницею, від чого й пішла назва Десна.

Але все було не так просто, як здавалося мені тоді на перший погляд, і пошук відповіді на це запитання розтягнувся на багато років, бо з віком відкривалися нові й нові цікаві факти вже не стільки про саму притоку Славути-Дніпра, скільки про історію сучасного поняття ліво — право у життєдіяльності людини від давніх часів до теперішніх.

Наші далекі предки, на відміну від нас, досліджували ріки, рухаючись від їхнього гирл до верхів’їв. Цим і обумовлюється назва Десна, що вона була одесную, тобто праворуч.

Для сучасної людини слова «праве» і «ліве» вказують лише напрямок, але в давніх слов’ян, як і в усіх індоєвропейців, поняття «праворуч» поєднувалося з уявленням про правильність, справедливість, позитивне. А от «ліворуч», навпаки,  завжди викликало негативні емоції. Пригадаймо, як часто тому, хто у поганому настрої ми кажемо: «Ти що, сьогодні не з тієї ноги встав?». Це класична фраза українців у всі часи та епохи, починаючи від скіфів…

Річ у тім, що територія, на якій розташована сучасна Україна, просто таки «нафарширована» ведичними знаннями. Наші пращури, які були одним-єдиним цілим із природою, з довколишнім світом, володіли цими знаннями й керувалися ними у повсякденному житті. На жаль, сьогодні маємо від них лише ощепки у вигляді різних шматків фраз, прислів’їв, приказок, одне з яких ми навели.

Але якщо поставити зустрічне питання: «А ти що, може, знаєш з якої ноги треба вставати?», то наперед можемо сказати, що не кожен це знає. Адже всі звикли під згаданою фразою розуміти, що йдеться про того, хто поводиться неадекватно: гнівається, дратується, ображається. Механічно повторюючи віками цю фразу, люди навіть не замислювалися над її глибинною сутністю, над її первісним (ведичним) значенням. Як, наприклад, і щодо поради «тричі сплюнути через ліве плече» (а чому саме через ліве?).

Найперші українські слова були записані 448 року нової ери візантійським істориком Пріском Панікійським, який на той час перебував у таборі гунського володаря Аттіли (на території сучасної України), того самого Аттіли, що розгромив Римську імперію. Історик записав тоді слова, якими користувався Аттіла: мед і страва. Ці слова й дотепер зберігають своє пряме значення. Чого не скажеш, наприклад, про слова ліво — право, які не менш популярні в нашій мові за частотою вживання, але не одразу прийшли до нас у своєму первісному вигляді, як ті ж таки мед чи страва.

І якщо пошарудіти у старизні українських слів, знайдемо там багато цікавих історій.

Той, хто любить поезію Олександра Олеся, вочевидь, пам’ятає такі рядки: Як на трон колись я злазив, / Миром Бог мене помазав / І сказав: Прав! / І я влади не зречусь, / І на небо вознесусь, / Як святий пророк Ілля. / Ось хто я. / Сяду в Бога одесную / (А Христос посуньсь ошую!) / І над світом запаную: / Це професія моя. / Ось хто я.

На перший погляд усе зрозуміло, але рядок Сяду в Бога одесную, / (А Христос посуньсь ошую!)  у сучасного читача викликає певні труднощі з потрактуванням слів одесную та ошую. Особливо стосовно Ісуса Христа, який має посунутися від Бога ошую.

Тим нашим читачам, які знайомі з Біблією, відомо, що в Євангелії від Марка сказано:  після свого воскресіння і зустрічі з апостолами Господь же Ісус … вознісся на небо, і сів…

Отут усе й починається. Адже знаємо, що грецький текст Біблії має безліч слов’янських перекладів у часі. Тому місце, на яке сів Ісус Христос після вознесіння, перекладали по-різному, переважно суголосно з часом.

Українське рукописне Євангеліє — Пересопницьке — написане у 1556—1561 роках. Це один з перших українських перекладів Четвероєвангелія. Воно було перекладене з церковнослов’янської мови болгарської редакції. Переклад канонічного тексту «народною» мовою церква могла кваліфікувати як відступ від панівного віровчення, як єресь. Тому в Пересопницькому Євангелії перекладач використовує слово з церковнослов’янського лексикону — одесную: Господь … вознісся на небо, і сів одесную від Бога.

А тепер постає інше запитання: а чому Ісус сів одесную від Бога, тобто праворуч? Це що, випадковість, завчасна домовленість, а чи певний символ, пов’язаний з розумінням «праворуч» у християнській церкві?

Святий Іоан Дамаскин, богослов, якому папа Лев XIII у 1890 році надав почесне звання Вчитель Церкви, так пояснює вчинок Христа: «У словах праворуч Отця розуміємо славу й честь Божества». Таким чином, сидіння праворуч Бога означає початок царювання Месії, а саме слово «праворуч» після цього набуває нового значення: правда, правило, праведний, правий — ось заледве незначна вервечка слів на позначення добра й моральної чистоти людини. Відтак у давнину слово «правий» означало не тільки напрямок руху, а й напрям до мети, а «лівий» — манівці, що ведуть від мети.

Звідси і слова «правда» та «православ’я» — інформація про те, як дістатися мети: правий — це правдивий, а лівий — брехливий, облудний (тому й «ліва справа» — нечесна справа).

Правиця ж у наших пращурів була рукою дружби, підтримки і подарунку, символом вірності й добросердного знаку. Нею здійснювали суд, винагороджували, будували, улаштовували, віталися. І билися мечами за Вітчизну, як Данило Галицький.

Сьогодні найбільш поширений і вживаний переклад Біблії українською, здійснений Іваном Огі-єнком (митрополит Іларіон), подає нам відповідником давньоукраїнського слова «одесную» — «Божа правиця»: Господь же Ісус… вознісся на небо, і сів по Божій правиці. Не праворуч від Бога, що сприймалося б як калька з російської, а саме по Божій правиці, як і має бути українською, зберігаючи при цьому і сучасне «праворуч».

На час перекладу Огієнком Біблії історичні події (Перша світова війна, падіння монархії, революції) створили реальні передумови для нового піднесення національно-визвольного руху в Україні, що надало українцям можливість не тільки спробувати відновити свою незалежність, а й скористатися нагодою, щоб вільно спілкуватися, мислити і творити рідною мовою.

Виносячи на суд громадськості давно омріяну ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою, Іван Огієнко зазначав: «…Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїн-ською мовою. Перекласти цілу Біблію — а в першу чергу Новий Заповіт — треба такою літературною мовою, що стала б зразковою бодай на перші 50 літ. Мусимо мати переклад, що став би найкращим підручником вивчення української мови. Без цього нормальний розвій нашої літературної мови не матиме так їй потрібного «каменя наріжного», бо треба, щоб і селянські маси — головний читач Св. Письма — призвичаювалися до доброї літературної мови».

Тому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів, і, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною літературною мовою. Але такий підхід аж ніяк не можна розцінювати як вільне поводження з оригінальним текстом. Точно дотримуючись його автентичності, перекладач прагнув, аби зміст книги якнайдоступніше сприймав простий читач, який, можливо, вперше братиме до рук Святе Письмо рідною мовою і якому слова «праворуч» та «ліворуч» зрозуміліші, ніж застарілі й маловживані одесную та ошую. Адже слово «ошую» веде свій початок від церковнослов’янського «шуй», тобто по-сучасному «лівий». Якщо за давніх часів праву руку називали десницею (як у М. Бажана), то ліву — шуйця (як в Ол. Олеся). Про це свідчать й українські прізвища: Шульга та похідні від нього Шульженко, Шульгин, Шульженчук, Шульжиченко тощо.

Зазначимо також, що слова «ошую» та «одесную» мали ще й непряме значення і використовувалися замість небажаних у розмові слів пекло і рай відповідно.

На території Російської імперії українська мова не мала такого розвитку, як на тій частині, що була під Польщею. Такими були традиційні порядки в державі, що мала монополію на релігію. Через це коріння нашої давньої мови почало помалу всихати, вживання церковнослов’янської вважалося за якесь сільське, маргінальне явище, при цьому забувалося, що богослужбові тексти церковнослов’янською мовою здебільшого написані українцями, на території сучасної України, автохтонних теренах Київської Русі. Тобто для нас церковнослов’янська — така сама класична мова древності, як для греків старогрецька — в ній міститься коріння ментальності нашого народу.

А про те, як упокорювали ментальність українців, свідчить, наприклад, вираз «сіно — солома», який увів в обіг ще Петро І. Можливо, не всі знають, що цей вислів походить з російської, і застосовувався в тогочасній армії, коли на плацах муштрували селян-новобранців, серед яких було багато із земель українських і які не знали таких слів, як «лівий» і «правий». Щоб навчити їх стройовому кроку,  їм на ліву ногу і праву руку прив’язували сіно, а на праву ногу й ліву руку — солому. А наказ віддавали не «ліво — право», а «сіно — солома». З часом наказ перетворився на сталий вислів «сіносолома», який містив презирливий зміст і використовувався деякими командирами радянській армії щодо новобранців із сільської місцевості, поруч зі зневажливим синонімом «село».

Негативний зміст слова «лівий» вплинув і на ставлення до ліворуких людей. Шульг не любили в усі часи і в усіх країнах. Єдиним народом, який вбачав у ліворукості не підступи диявола, а хорошу ознаку, були стародавні греки. У них побутувала думка, що такі люди — посланці богів (оскільки відрізняються від решти), а отже, приносять щастя. Показово, що в перекладі з латини — sinister — слово «лівша» означає «зло», тоді як правша — dexter — добро, вміння.

З давніх часів до шульг ставилися з підозрою. А найжорстокішим до них було Середньовіччя. Найчастіше людей «з активною лівою» спалювали за обвинуваченням у чаклунстві та сприянні дияволу. Вважається, що на вогнищах інквізиції згоріли близько 300 тисяч шульг. Хай там як, але ліворукість, врешті-решт, стала промовистою негативною ознакою. Навіть у ХХ столітті траплялося чути, що шульга, мовляв, не просто орудує кривою рукою, а обертає все на зло.

Масовий рух ліворуких почався тільки в 1980 році. А розгорнувся він на підтримку поліцейського з Міссурі Франкліна Вінборна, звільненого за порушення статуту. Річ у тім, що статут вимагав носіння кобури праворуч, тоді як Уінборн, будучи шульгою, носив її зліва.

Сьогодні у всьому світі 13 серпня щорічно відзначають Міжнародний день шульги — неофіційне свято на честь людей, які переважно користуються лівою рукою.

Є «родичі» давньослов’янських слів одесную та ошую і в політиці: терміни «ліві» та «праві», що ведуть свій початок з часів Великої французької революції 1789 року. Тоді радикальні депутати сиділи здебільшого зліва від спікерського крісла,  а їхні супротивники — праворуч.

Порожистий шлях давніх українських слів до сучасних українців. Але змучені боротьбою, вони таки дістаються до нас, надихаючи своєю красою на подальший  розвиток нашої багатющої мови. Яскравий приклад знаходимо в Олександра Довженка, який дав нову назву Десні, поіменувавши її Зачарованою й об’єднавши у цьому словосполученні і сиву давнину, і юну міць українського слова.

Юрій СИСІН.
м. Ананьїв.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net