Переглядів: 510

Вкраїнська Україна — ще гряде!

Рецензія на книжку Дмитра Шупти, Петра Лойтри, Володимира Стеценка «Осягнення. Поезії та вокальні твори» (Чернівці: Букрек, 2020)

Є особистості, думки яких, твори й осягнення живуть ще довго після їхнього відходу у вічність. Кожне нове покоління по-своєму відкриває цих непересічних історичних осіб, які ще за життя стали втіленнями Духа нації, виразниками її найсокровенніших мрій і сподівань, глибинних смислів, моральних ідеалів, філософських вимірів буття.

Саме такою особистістю був наш український філософ Григорій Сковорода, творчість і життя якого досі збуджує суспільні рефлексії, надихає на поетичні рядки, філософські осмислення, духовні відкриття. Особливо ми звертаємось до його праць напередодні 300-літнього ювілею, що дає нашій пам’яті живлющий струмінь національної енергії, робить нас кращими, чистішими, мудрішими. Тому назва рецензованого мною видання є не лише поетичною, а й актуальною.

Варто зауважити, що сковородині-вська тема не є для Дмитра Шупти «ювілейною даниною», адже постать та ідеї філософа вже не одне десятиліття провокують поета на осягнення, коли з 1972 року в періодиці вряди-годи почали з’являтися уривки з поеми про Г.С. Сковороду. І слово осягнення не є випадковим, бо саме так ще на початку 1990-х Д. Шупта назвав свою ліричну поему, яка своєрідно позначила авторське наближення до постаті любомудра, що триває й дотепер. Цю поему, яка побачила світ 1993-го, довершило сучасне видання у форматі вокального циклу (композитори В.Стеценко, П.Лойтра). Це авторське рішення має свою мотивацію, але її значимість як власне поетичного тексту досить важливе, тому що у Сковородиніані Дмитра Шупти виразно заявлені дві тенденції осягнення: одна з них суто лірична, пов’язана із суб’єктивним переживанням феномена Сковороди, а друга — аналітична, скерована на певну реконструкцію фактів біографії, життєвого і творчого пошуку мислителя.

Літературно-музичне видання «Осягнення» — це збірка поезій Дмитра Шупти у співпраці з композиторами Петром Лойтрою та Володимиром Стеценком, які створили музичний супровід до його програмових віршів.

У першій частині книжки вміщено 22 сонети під назвою «Сповідую Сковороду». Цей заголовок — немовби філософське кредо самого Дмитра Шупти. «Я міряю часи Сковородою, / Як днями землю міряли колись», — зізнається поет у сонеті №7. Нас, сучасників, донині вражає, що жоден твір Сковороди не був опублікований за його життя — для дослідників його творчості цей факт так і залишається загадкою: звідки широкі верстви народу були знайомі з творами великого філософа? Звичайно, мандрі-вний спосіб життя давав змогу живого спілкування з багатьма людьми, і кожен зберіг свої спогади й оповіді про ці пам’ятні зустрічі; відомо також про існування кількох сковородинів-ських гуртків, у яких бесіди й дискусії давали йому самому запал на створення численних філософських діалогів. Думки Сковороди були суголосними народному життю, його світоглядним і моральним нормам, а відтак близькими й залишали глибокий слід.

Натхненний творчістю Григорія Сковороди поет Дмитро Шупта починає свою збірку з величної картини життя Всесвіту:

Несуть крізь час нас
коні норовисто
Чумацьким Шляхом —
Зоряним Шосе.

Та в цьому космічному океані присутні не лише сили добра, які приносять «Добру Вість», а й злі, підступні й шкідливі сили Князя Тьми. Народна моральна традиція знає, що лише чисті, Богами покликані лицарі здатні перемогти темряву й очистити Всесвіт від зла. За влучним висловом професора Володимира Шаяна, «Григорій Сковорода — лицар Святої Борні». Саме цю сторінку його д?хової боротьби, на думку професора, нам ще належить зрозуміти й осмислити, бо ми нині лише розпочинаємо своє осягнення тих істин, які висловив у своїх творах великий філософ. У поетичній формі осмислює цю істину і Дмитро Шупта, запрошуючи шанувальників поетичного слова й мудрості до цього осягнення:

З високостей тим
навіть падать м’якше,
Хто чує Голос Духа день при дні.
Сковороду сприймаєм не інакше,
Як Лицаря Священної Борні.

Частина друга — «Сковородинівські діброви» присвячена поетичному осмисленню, зокрема образу дуба як священного дерева українців, улюбленого рослинного тотема, дерева Бога святої борні Перуна. Поет не може обминути таку сутнісну категорію, як тандем «людина — дерево»: «Є дуб у нашій Україні, / З яким дружив Сковорода». З цим священним деревом нерозривно пов’язані й інші велети духа українського народу: Іван Мазепа, Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Борис Грінченко, козаки Холодного Яру... Наскрізна думка цих поезій — проростання жолудів священних дубів як розкриття таїни єдності предків з нащадками, пробудження священної пам’яті народу. Не випадково уже в наш час шириться ідея плекання «Сковородинівських дібров». Ще до 250-річчя від дня народження любомудра на його батькі-вщині висаджена дубова алея з 250 жолудів, привезених із вікового Сковородиного дуба, де спочиває Григорій Савич. 300-ліття Велета Духа зобов’язує нас увічнити його пам’ять дібровами, в яких по 300 дубочків зеленітимуть по всій Україні.

У частині третій під назвою «Шлях істини» Сковорода осмислений автором як Князь Світла, який перемагає князя Тьми... Та чи змогли сучасники визнати генія свого народу за його життя? Ця проблема існує, либонь, у всі віки. «Мене впустила в двері вся Європа, / А ви їх зачинили назавжди», — лунають як слова Сковороди й самого автора. Незважаючи на це, філософ піднімається над побутовою оспалістю своїх сучасників, бо творення добра для нього — вище благо: «Із серця мого вогняного / Я викрешу іскру добі» («Іскра серця»). Тож ці відверті рядки Дмитра Шупти звернені не лише до морально-етичних архетипів, а й до проблем розпізнавання справжніх національних лідерів, що в українців розвинуте доволі слабко і, ймовірно, стає чи не головною причиною всіх наших поразок. У вірші «Шлях істини» поет торкається образу Змія, який «обвиває в’юнко остержень костура», хоча й не робить акценту на Змієві «Ікони Алківіадської», але наголошує на тому, що істина Сковороди таки перемагає:

Над бездихання Мертвої Матерії
Тонкий піднявся Світ Сковороди.

 Загалом у збірці чимало біографічних мотивів із життя мандрівного філософа. Окремі вірші торкаються як його закордонних подорожей (Італія, Токай, Словаччина, Чехія, Польща, Австрія, Франція), так і українських, місць замешкання на довший чи коротший час, зокрема, Житомир, Малин, Овруч, Переяслав, Харків, Полтава, а далі — й російські терени, з яких його непереборно тягнуло в рідні краї. Поет ніби простежує «сліди мандрівника Сковороди», знаходячи паралелі з нашою сучасні-стю, що вдало єднає минуле із сьогоденням в одну духову істину.

Частина четверта збірника під назвою «Кам’яна Могила» — це рефлексія на біографічне припущення: «мандруючи з Харкова через Ізюм, Слов’янськ, Бахмут, Ровеньки до свого родича в Таганрог, Григорій Савич Сковорода тоді ж відвідав і Кам’яну Могилу». Дмитро Шупта пов’язує життя національного філософа зі знаковими місцями України, яким, без сумніву є Кам’яна Могила з Молочною річкою як сакральний центр давньої прабатьківщини русів-українців:

Можливо, ми від цього
маєм трату,
Якої не роз’яснимо попу:
Пристав ковчег наш
не до Арарату,
А до ріки Молочної в степу...

Такі знакові локуси рідної землі поет бачить своїм духовним зором і вміло передає читачам ту сув’язь минулого, теперішнього і майбутньо-го, що насправді стає суцільним видивом духу України. Справді, значна частина Сковородинських відкриттів д?хових істин ще очікує на своє прочитання, щоб допомогти очистити душі кожного з нас і народу в цілому. Як вважає поет, зі Сковородою ми стаємо кращими:

Ми ж з ним душі? міняємо подобу
І стаємо душею молоді,
Вичавлюєм щораз раба-неробу
І проростаєм, наче жолуді.

На загал морально-етичні, як і педагогічні погляди Сковороди представлені нашим літературознавством доволі широко. Вже написано сотні сковородинознавчих праць, твори філософа видано в повному обсязі в авторитетній академічній інтерпретації і з науковими коментарями професора Леоніда Ушкалова. Однак і досі залишається маловідомим Шаянове осягнення великого Духа Сковороди, не прочитане сповна, не засвоєне українським суспільством. Проте, певна суголосність заявляє себе поетичними рядками Дмитра Шупти. Він пов’язує духовне прозріння Сковороди не стільки з ортодоксальною думкою доби, скільки з індивідуальним духовним проривом:

Потоком Світла від Святого Духа
Невідворотність істини тече.

Цей аспект духової боротьби Сковороди поет ширше розкриє в п’ятій частині збірки — «Сковорода над Велес Книгою». Твору передує епіграф із Бориса Ребіндера, який припускав, що наш філософ міг працювати в маєтковій книгозбірні Якова Донця-Захаржевського у Великому Бурлуку, що на Харківщині, в 1788—1789 роках. Додамо, що цікаво з цього приводу міркує і сучасний дослідник Ігор Рассоха, який слушно зауважує: «непрямих доказів можливого знайомства філософа із загадковим рукописом (ВК) більш ніж достатньо». Про це свідчить сам Сковорода, присвятивши один зі своїх творів саме Якову Донцю-Захаржевському, — вони були добре знайомі. Як відомо, саме в цій бібліотеці були знайдені дошки Велесової Книги. Отже, Сковорода, «покликаний Великим Бурлуком» (як називає його поет), знавець багатьох давніх і сучасних йому мов, не міг обминути своєю увагою раритетну збірку, написану на дубових дощечках. Щоправда, зустріч Сковороди з вірою предків відбулася вже наприкінці його дивовижного життя, але ця зустріч була підготовлена кількома десятиліттями його студіювання Біблії й, нарешті, її верифікацією, про яку досі воліють зберігати мовчанку навіть сковородинознавці. А завершилось це студіювання, що тривало майже все життя філософа, її критичною герменевтикою.

Почуття захвату Сковороди Велесовою Книгою, перші труднощі прочитання незвичного письма, трепетне передчуття відкриття таїни цих волхвівських послань і «мудреця сум’яття передвісте», таке близьке й самому автору поезії, майстерно передано Дмитром Шуптою:

Премудрі «дощьки», зв’язані у куль.
Тисячоліття — у рядках нестертих!
Прапредками сповідуваний культ
Пошанування
Пращурів безсмертних.

Ці стародавні, місцями частково пошкоджені дошки, зі старовинними, либонь, ще «передкириличними», літерами для Сковороди були безцінним духовним дарунком, бо, як пише поет:

В бібліотеці брав Сковорода
Для себе те, що духом не старіє…

Ця поезія, на мій погляд, одна з ключових, відверто повідає, що наше письмо існувало задовго до Кирила і Мефодія. Це змушує уважного читача замислитися про тривалі фальсифікації нашої історії, політичний примус і церковне насильство над душею й духом народу — отже, відкриває ще одну з тих сокровенних істин, які старанно приховувалися, а саме щодо підміни віри, про що з Велесової Книги міг довідатися вже й Григорій Сковорода:

Ішлося про Писемності Часи
Задовго до Мефодія й Кирила.
Далеких рідновірів голоси
Йому Священна Пам’ятка відкрила.
На небі — душі Предків і Боги,
Це Рідна Віра твердить до знемоги.
Вони з нащада всіх нас берегли
І надихали нас до перемоги.

По-своєму поетично й переконливо через метафору «золотого пута» висловив автор сковородинське «Світ ловив мене — та не спіймав!»:

Але то так здається, що ніде
Й ніхто вже за тобою не полює,
Ніхто на тебе невід не плете,
Твій кожен крок і подих не чатує.
Твій душолов, сказившися, лютує,
Що ти обходиш путо золот
е.

Частина шоста — «Князь Світла» — присвячена осягненню того життєвого періоду філософа, коли він, змушений залишити Переяслав, прямує до Харкова й далі... Його поводирями в мандрах стають лелеки, перепілки, жайвори і музика його сопілки, а в серці — родинне гніздо в селі Харсіках, живописні береги річки Многи, що на Полтавщині:

У Центрі Світу — його Харсіки,
Де очікують рідні батько й мати.
А блудний син їх, що без опіки,
Мандрує Світом, та що казати?

Цей мотив, близький Дмитрові Шупті як землякові великого філософа (народився в с. Курінька Чорнухинського району на Полтавщині), поет продовжує і в сьомій частині «Під калиною Харсік». Вона відкривається віршем «Пуповина», своєрідним мотто до якого є такий науковий факт: «Німецький учений-славіст Едуард Вінтер, покладаючись виключно на документи, які зберігаються в архівних сховищах ФРН, у нарисі про Г.С. Сковороду чітко зазначив, що наш філософ народився в селі Харсіках».

В Харсіках батько мав хатину,
Там під калину закопав
Мою родиму пуповину,
Щоб я цих місць не забував.

Для Дмитра Шупти вкрай важливим є відновлення цієї біографічної точності, справедливості щодо місця народження національного пророка Сковороди. Відчуття святості локусу, який народжує генія нашого народу, має в своїй основі онтологічне значення для всієї нації. Напевно, таке світосприйняття ґрунтується на переконливій концепції поета, яку свого часу він висловив як «ідею геокосмічної ареальності». А це також одне з тих духовних осягнень, які нам ще треба пізнавати й осмислювати.

У частині восьмій збірки вміщені «Вокальні цикли», де подано ноти до пісень та літературно-музичні композиції. «Слово і музика були вірними супутниками Григорія Сковороди», — сказав у передмові до видання президент Міжнародної літературно-мистецької академії України Сергій Дзюба. Тому поява музики Петра Лойтри та Володимира Стеценкана на слова Дмитра Шупти є цілком закономірною в українській культурі. Поетична душа народу потребує свого втілення в рідній народній чи авторській пісні. Відомі українські композитори творчо підійшли до музичного супроводу оригінальної віршованої філософії поета.

У великий ювілейний рік Григорія Сковороди ця збірка буде вагомим дарунком усім українцям, шанувальникам його філософії, поціновувачам поезії, працівникам культури, які організовуватимуть святкові мистецькі заходи. Ці твори мають звучати і в концертних залах, і в школах та університетах. Поєднання філософії, поезії й музики — унікальний засіб, що має сильний емоційний, інтелектуальний та просвітницький вплив. Поетичні образи Дмитра Шупти, що у метафоричній та історичній ретроспекції глибинно поєднані із сучасним буттям, справді стають осягненням істин, які шукав і знайшов сам Сковорода. Збірка «Осягнення» подарує уважному читачеві ще багато цікавих відкриттів, спонукатиме до подальших пошуків істини, наснажуватиме на добрі справи для нашої рідної України в її вічній екзистенції на Чумацькому Шляху.

А завершити цю рецензію на збірку поезій і вокальних творів знаного поета хочу оптимістичними рядками самого Дмитра Шупти, який упевнений, що лише з нашим осягненням рідної Істини

Вкраїнська Україна — ще гряде,

Як упадуть олігархічні мури
І владу візьме плем’я молоде!

Галина ЛОЗКО,
доктор філософських наук, професор,
член Національної спілки письменників України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua