Ілля Мечников і його одеські учні

Яків Юлійович активно займався благодійністю, створював безкоштовні початкові школи для дітей з бідних сімей, був засновником або головою цілої низки медичних громадських організацій, неодноразовим учасником різних російських і міжнародних фахових конгресів.

У 1922 році став завідувачем кафедри мікробіології в Інституті народної освіти, у 1927-у — головою комісії з дослідження солоних озер Чорноморського та Азовського узбережжя. У 1920-у заснував в Одесі клінічний інститут, а в 1927-у — інститут удосконалення лікарів, очоливши обидва заклади.

Лев Олександрович Тарасевич (14 лютого 1868-го — 12 червня 1927-го) — український мікробіолог і патолог, дійсний член АН УРСР (з 1926-го).

Навчаючись на природничому відділенні фізико-математичного факультету Новоросійського університету, працював на бактеріологічній станції. Після закінчення в 1891-у університету вступив до Військово-медичної академії в Петербурзі, де провчився лише рік і в 1893-у почав навчання на медичному факультеті Паризького університету, який закінчив у 1897-у. Того ж року захистив у Парижі дисертацію на ступінь доктора медицини. У січні 1899-го Тарасевич був обраний позаштатним помічником прозектора при кафедрі загальної патології Київського університету. У 1900—1902 роках працював в Інституті Пастера в І.І. Мечникова. Був одним з улюблених учнів Іллі Ілліча і послідовником його клітинної теорії імунітету.

Л.О. Тарасевичу належать дослідження в різних галузях імунології та медичної мікробіології. Він, зокрема, встановив, що гемолітичною здатністю володіють лімфатичні залози та селезінка, тобто органи, багаті на макрофаги, тоді як кістковий мозок позбавлений цієї здатності. Дослідження про гемолізин мали велике значення для розвитку вчення про роль ретикуло-ендотеліальної системи в імунітеті та вчення про анафілаксії. У 1911-у Лев Олександрович брав участь в експедиції Мечникова в калмицькі степи з метою вивчення туберкульозу в цьому регіоні. Він зробив значний внесок у вирішення питань епідеміології та профілактики туберкульозу, холери, черевного тифу, малярії, висипного тифу, дизентерії, сифілісу. Основні напрямки робіт: визначення захворюваності, природна імунізація, формування колективного імунітету та його вплив на циркуляцію збудників інфекційних хвороб.

Л.О. Тарасевич — один з організаторів боротьби з епідеміями в роки громадянської війни. У 1918-у з його ініціативи у Москві створено станцію з контролю сироваток і вакцин (сучасний НДІ його імені). З 1920-го — директор Державного інституту народної охорони здоров’я ім. Луї Пастера. У 1926-у обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук.

Олександр Михайлович Безредка (27 березня 1870-го — 28 лютого 1940-го) — український мікробіолог та імунолог. Учень та співробітник лауреата Нобелівської премії Іллі Мечникова.

Батько майбутнього вченого був єврейським письменником і добрим знайомим І.І. Мечникова. У 1892 році Олександр Безредка закінчив Новоросійський університет в Одесі, пробував вступити на медичний факультет будь-якого університету в Росії, але через єврейське походження отримав відмову. Відтак переїхав до Франції, де в 1897-у закінчив медичний коледж. Тоді ж здобув ступінь доктора медицини у Паризькому університеті й став асистентом, потім — професором, а від 1916-го — заступником директора Пастерівського інституту.

Автор теорії «місцевого імунітету», яка піддавалася критиці з боку опонентів за спробу вченого ізолювати явище імунітету від захисних реакцій організму загалом. Незважаючи на це, відкритий Олександром Михайловичем спосіб місцевої імунізації знайшов застосування у профілактиці низки інфекцій: вакцинації за Безредком проти черевного тифу, шигельозу (дизентерії), холери, щеплення через шкіру проти стрептококової та стафілококової інфекцій. Експериментальні дослідження явищ анафілаксії привели вченого до розробки методу попередження анафілактичного шоку під час лікування сироваткою.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.