Не тільки енергетика

Трьох українських експрем’єрів (Юлію Тимошенко, Арсенія Яценюка і Володимира Гройсмана) та їхніх співрозмовників, як-от колишній міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко та колишній міністр енергетики Іван Плачков, за всього бажання не можна назвати однодумцями в питаннях політики чи державного управління. Однак на ток-шоу вони найчастіше висловлювали однакові або близькі за змістом погляди.

Діяльність Андрія Геруса, голови парламентського Комітету з питань енергетики та житлово-комунальної галузі, представника Президента в уряді більшість гостей студії називала руйнівною для країни. А дехто прямо натякав, що вона є диверсією проти української держави. Малося на увазі, що включені з його ініціативи поправки до законодавства (при надлишку генеруючих потужностей в Україні) дозволили імпорт електроенергії з Росії.

Це так розбалансувало систему енергопостачання, що призвело до вимушеної зупинки (нібито на профі-лактику і ремонт) кількох енерго-блоків наших АЕС. У загальний дисбаланс свою частку додало і нерозумне використання нової моделі енергоринку в сфері «зеленої енергетики». Нагадаю, що на вимогу Євросоюзу ця модель частково була запущена з липня 2019 року. Система електронних торгів повинна була замінити практику надходження продукту від генеруючих компаній в загальний котел, з якого держава за допомогою цінової політики розподі-ляла електроенергію між споживачами, промисловими і побутовими.

Щоб не перевантажувати читача подробицями, які виходять за рамки огляду, скажу, що створилася гостра ситуація, коли старі корупційні схеми вступили в конфлікт зі схемами новими, а ціна питання — десятки або сотні мільярдів доларів для вітчизняних олігархів. Логічно було б у рамках «Свободи слова» обговорити саме ці питання. Але ні. З подачі самого Шустера і за підтримки колишніх керівників держави глядачів раз у раз намагалися відвести в «чисту політику», де вирішальну роль відіграє російська агресія і нездатність нової влади впоратися зі складною ситуацією.

На жаль, отримати відповідь на питання про здібності влади глядачі не змогли. Андрій Герус на ток-шоу не прийшов. Він послався на те, що у нього інша точка зору на енергетику. І заслужив репутацію боягуза, якою його нагородили імениті опоненти.

Стійкі ілюзії

Відповісти на питання про здатність нової влади давати раду складним ситуаціям було б доречним саме зараз. Цього тижня, 19 травня, сповнився рік з часу вступу на посаду шостого Президента України Володимира Зеленського. Надії більшості виборців, які за нього проголосували, ґрунтувалися на очікуванні дива. Один з українських журналістів назвав вирішальне голосування за зміну влади в Україні «революцією дітей».

На відміну від Революції Гідності, коли її учасники на Майдані ризикували життям, «діти» у квітні 2019 року не ризикували нічим. Забігаючи наперед, можна сказати, що вони нічого і не надбали. Та ось парадокс — ілюзії, пов’язані з президентом-реформатором, борцем з корупцією і з владою олігархів, виявилися стійкими. Якби президентські вибори відбулися нинішнього літа, за чинного главу держави знову віддала б свої голоси більшість громадян.

Водночас, тільки третина українських виборців оцінює діяльність Зеленського за рік перебування при владі як безумовно успішну. Наприкінці минулого року таких було дві третини. Мені здається, подібні коливання симпатій не говорять ні про що. При спробі з’ясувати, в якій галузі управління країною проявилися успіхи Зеленського, ні торік, ні тепер, від громадян не вдалося отримати виразних відповідей. Доходить до того, що заледве не головною заслугою Володимира Олександровича зараз вважають боротьбу з коронаві-русом. До чого Президент України, як розумієте, відношення не має.

Більше того, з кожним днем стає очевиднішим, що Зеленський не має відношення практично ні до чого, що відбувається в Україні, а тільки, як справжній артист, зображує свій вплив. Стратегічної позиції ні у зовнішній, ні у внутрішній політиці у нього нема. А посада головнокомандувача у виконанні Зеленського здатна викликати тільки посмішку. Роль короля, як відомо, завжди і скрізь грає свита, але свита з «95-го кварталу» за рік продемонструвала свою некомпетентність, а нову свиту набрати нізвідки. Це довело формування парламентської фракції «Слуга народу» і кадрова чехарда в урядах, призначених Зеленським за сприяння «монобільшості».

Рік тому в залі Верховної Ради під час церемонії інавгурації Президент України оголосив про розпуск Верховної Ради восьмого скликання. Винесемо за дужки правовий аспект такого рішення. Але розпуск парламенту мав політичні наслідки в тому сенсі, що відрізав можливість поступової передачі повноважень від старої влади до нової. Втім, «революція дітей» ставила собі це, скоріше, в заслугу.

Під кінець першого року правління главі держави в парламенті і поза ним довелося все ж таки звернутися до старої гвардії політиків та управлінців. Звернення це вимушене, ситуативне, необхідне для прийняття деяких законів. Якщо воно продовжиться і розшириться, другий рік правління Зеленського виявиться ефективнішим за перший. Якщо ні, то в українській політиці не зміниться нічого.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.