«Зоря вечорова»: у статусі альманаху

Упродовж двох десятиліть цей український часопис виходив на громадських засадах і ніс людям слово правди про нас, про нашу історію, культуру, духовність. Невипадково відомий поет і громадський діяч, багатолітній політв’язень сталінських таборів Василь Боровий у відповідь на запрошення стати членом редакційної ради написав: «Вважатиму це за честь».

«Зорю вечорову» читали не лише передплатники й ті шанувальники, яким вона надсилалася поштою індивідуально. Як зазначила в листі до редакції вчителька з Ананьєва Олена Шавловська, «…журнал передається з рук у руки…».

За інформаційної та моральної підтримки газети «Чорноморські новини» редакційна рада «Зорі вечорової» змогла видати унікальну для нашого Півдня книгу «Українська Повстанська армія: шлях до визнання», яка, попри невеликий наклад, але, передаючись із рук в руки, отримала найкращі відгуки патріотичної громадськості Одещини.

Кожен випуск часопису був проникнутий українською ідеєю, всі публікації «працювали» на одну мету — пробуджувати й утверджувати національну самосвідомість українців. Тому значне місце на своїх сторінках журнал віддавав молодим, які знайшли в ньому і свого видавця, й порадника, й мудрого критика та однодумця.

«Не знати, якими вже зусиллями, але… ось уже два десятки літ існує це унікальне видання. Таки подія! Надто коли згадати, що впродовж двох десятиліть різне траплялося, бо сказати, що нелегка це справа — значить нічого не сказати», — писав у статті «Сторінками «Зорі вечорової» відомий одеський журналіст і письменник Роман Кракалія («ЧН» від 14 березня 2019-го).

Починаючи з 2014 року багато публікацій пронизані війною. І це зрозуміло: війна, розв’язана російським агресором на Сході України, щодня нагадує нам про себе, неможливо не думати про це, не перейматися цим. Це наш біль і наша велика біда. В одному з номерів журнал опублікував матеріал про Василя Сліпака — соліста Паризької опери, який загинув від російської кулі, захищаючи незалежність України.

Не меншу увагу «Зоря вечорова» приділяла мовним питанням. Це, зокрема, гострі полемічні статті письменниці та активістки Лариси Ніцой, мовознавців, професорок «Львівської політехніки» — Ірини Фаріон та Києво-Могилянської академії — Лариси Масенко про деякі ініціативи Міністерства освіти щодо російських шкіл в Україні тощо.

У полі зору часопису були й українці Одеси, які, великою мірою, самоусунулися від боротьби за утвердження своєї мови у своєму місті, називаючи себе «російськомовними українцями». Хоча вже сам термін «російськомовний українець» є цілковито абсурдним та алогічним, бо українець не може бути російськомовним — це неприродно. Українець може бути хіба зросійщеним, і не інакше.

Завдячуючи авторам, статті яких нікого не залишали байдужими, журнал не тільки вижив, він (як і газета «Чорноморські новини»), стали чи не єдиними українськими виданнями на Одещині.

Читачеві, мабуть, уже час поставити запитання: чому автор говорить про журнал у минулому часі? Він що, припинив своє існування? Почасти — так. Але не тому, що забракло сил боротися за Україну далі. А тому, що з квітня 2020-го «Зоря вечорова» реформувалася у літературно-публіцистичний альманах.

«Відтепер, — інформує читачів засновник і редактор Дмитро Мартинюк, — це — альманах, у якому друкуватимуться, як і раніше, поезії, оповідання, есеї, а також публіцистика, твори на історичну, культурологічну тематику. Але художніх творів стане більше, й оновлена «Зоря вечорова» виходитиме раз на рік. Запрошую до співтворчості тих, хто має хист до написання поезій чи прози і кому притаманні самовимогливість і працьовитість».

Напучуючи свого часу журнал «Зоря вечорова» на довгу творчу путь, Тарас Чорновіл зазначив: «...Легко бути українцем у Львові чи Тернополі, але як важко й часто небезпечно бути дійсно свідомими активними українцями тут, на Півдні України...». Ці слова актуальні й сьогодні, у чому не раз переконуєшся, їдучи в Одесі трамваєм чи маршруткою, буваючи на базарі, чи в магазині, де рідко почуєш навіть назву національної валюти, а більше — «рублі» (навіть не «карбованці»).

У статусі журналу «Зоря вечорова» відіграла значну роль у національному вихованні зашорених російською пропагандою українців. Цьому сприяли статті відомих людей, як-от: Богдан Бенюк, Хобарт Ерл, Леонід Череватенко, Віктор Полянецький, Ганна Василащук, Ніна Виноградська, Олександр Сич, Ірина Фаріон, Роман Коваль, Олег Тягнибок, Василь Лизанчук… Ну і, звісно, місцевих, одеських: поета Віктора Вовка (світла йому пам’ять), Михайла Перегінчука, Олеся Демчишина, Сергія Мефодовського, Анатолія Глущака та багато інших знаних і шанованих земляків.

І насамкінець зазначу: ініціатором і послідовним втілювачем ідеї видання на Півдні України справді патріотичного часопису був і залишається його редактор — талановитий письменник і публіцист Дмитро Мартинюк. Саме він є тим стрижнем, довкола якого гуртуються й гартуються ті, хто хоче і словом, і ділом долучитися до української справи — єдності, порозуміння, усвідомлення того, що для українців є питомо їхнім, а що — шкодить їм.

Як член редакційної ради «Зорі вечорової», підкреслю, що оновлене, уже в статусі альманаху, видання представляє всю літературну Одещину на всеукраїнській творчій толоці. І робить це гідно та професійно.

Юрій СИСІН.
м. Ананьїв.