Ілля Мечников і його одеські учні

За підрахунками дослідників біографії І.І. Мечникова, у Пастерівському інституті, завдяки передусім Іллі Іллічу, пройшли стажування близько сотні вихідців з Російської імперії. Це були представники різних професій: лікарі, судові експерти, патологоанатоми, фармакологи, ветеринари, ботаніки і навіть хіміки.

Серед учнів Мечникова значну частину складали одесити, яких Ілля Ілліч знав ще по Новоросійському університету (1867—1887). Про деяких з них, як і про самого ювіляра, автор цих рядків розповідав на сторінках «Чорноморських новин» і в недавно виданій книжці «Фізики і лірики фізико-математичного факультету Одеського університету». Нижче — мова про вчених, які продовжили справу свого вчителя і прославили рідний університет, Одесу й усю Україну.

Микола Федорович Гамалія (5 лютого 1859-го — 29 березня 1949-го) — український мікробіолог та епідеміолог, почесний академік АН СРСР (з 1940-го), академік АМН (1945).

Походив з давнього козацького роду.

Навчався в Новоросійському університеті в той час, коли там викладав І.І. Мечников. У 1886-у під керівництвом Іллі Ілліча працював у Парижі, в Інституті Пастера. Вивчаючи вакцинацію проти сказу, вдосконалив пастерівський метод запобіжних щеплень. Гамалія казав, що, подібно до Пастера, еті-ологія інфекцій його цікавить тільки з точки зору їх профілактики та лікування, чому й присвятив своє життя. Сам Микола Федорович вважав себе мікробіологом.

У 1886-у, за сприяння Луї Пастера, М.Ф. Гамалія спільно з І.І. Мечниковим і Я.Ю. Бардахом заснував в Одесі першу в Російській імперії (і другу в світі) бактеріологічну станцію й уперше на теренах імперії здійснив вакцинацію людей проти сказу. За перші три роки своєї діяльності Одеська станція провела щеплення до 1500 осіб. Упродовж року (з літа 1886-го по осінь 1887-го) Гамалія вивчає, аналізує і вдосконалює метод Пастера, постійно листуючись з ним. У результаті цієї роботи паралельно з Пастером (часто з ініціативи Гамалії) були змінені методи приготування вакцини та схема імунізації. Безпечність активніших препаратів учений перевіряв на собі.

Через рік успішної роботи Пастер і Мечников викликали Гамалію в Париж, щоб захистити його від необґрунтованих звинувачень у невдачах деяких щеплень, виконаних переважно іншими особами. Головною причиною невдач, як з’ясував учений, було недотримання правил асептики. Окрім доказу нешкідливості методу та його високої ефективності, Гамалія розібрався в «паралітичному» сказі і за допомогою ретроспективного аналізу випадків показав, що ця форма зустрічалася у Франції ще до застосування щеплень, а не стала їх результатом. Довелося з’їздити і в Лондон, щоб на місці ознайомитися з невдалими випадками і відновити добру славу щеплень та їх творця.

У 1899-у під керівництвом М.Ф. Гамалії в Одесі був створений бактеріологічний інститут. Микола Федорович відкрив речовини, що зумовлюють руйнування бактерій — бактеріолізини (1898), вніс багато нового у вчення про отрути мікробів. У 1901—1902 роках керував протиепідемічними заходами під час чуми в Одесі. У 1912—1928-у — науковий керівник Інституту віспощеплення в Петербурзі, в 1930—1938-у — Центрального інституту епідеміології і бактеріології в Москві.

Із 1938-го до кінця життя М.Ф. Гамалія — професор кафедри мікробіології 2-го Московського медичного інституту і з 1939-го — завідувач лабораторії Інституту епідеміології і мікробіології АМН СРСР.

Данило Кирилович Заболотний (16 грудня 1866-го — 15 грудня1929-го) — учень і друг І.І. Мечникова, український мікробіолог, епідеміолог, президент Всеукраїнської академії Наук (1928—1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві, академік АН СРСР (1929).

Навчався в Новоросійському університеті, коли там працював І.І. Мечников. Із 1897-го брав участь у відрядженнях для вивчення тропічних хвороб (чуми і холери) в Індії, Аравії, Китаї та Персії. Після повернення рік працював в Інституті Пастера в Парижі разом з І.І. Мечниковим (цікава подробиця — Ілля Ілліч був свідком на його весіллі). Надалі багато і плідно працював в Інституті експериментальної медицини, займаючись, зокрема, й дослідженням патогенезу сифілісу (докторська дисертація). Лише випадковість перешкодила йому стати першовідкривачем збудника сифілісу — блідої трепонеми (Ф. Шаудін і Е. Гоффман описали її в 1905-у).

У 1898-у Д.К. Заболотний організував у Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Росії кафедру бактеріології й завідував нею до 1928-го.

У 1920-у заснував в Одесі першу у світі кафедру епідеміології, а в 1921-у — медичний інститут, ставши його першим ректором.

Володимир Аронович Хавкін (15 березня 1860-го — 26 жовтня 1930-го) — український бактеріолог єврейського походження, винахідник вакцини проти чуми й холери.

Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Новоросійського університету, коли там викладав І.І. Мечников. Працював у лабораторії Іллі Ілліча спочатку в Одесі, а пізніше — в Парижі, в Інституті Пастера. У Франції винайшов протихолерну вакцину. Уряд царської Росії відмовився застосовувати винахід політичного противника імперії. Після відмови запровадити протихолерну вакцинацію в низці країн Європи Хавкін з 1896 року працював в Індії. Там він створив і першу в історії вакцину проти чуми. Зусилля вченого знайшли підтримку в уряду Великої Британії.

Експерименти з винайденими вакцинами Хавкін найчастіше проводив на собі. В Індії було вакциновано понад чотири мільйони людей. Видатного вченого призначили головним бактері-ологом країни й директором Бомбейської протичумної лабораторії. Пізніше цю лабораторію перетворили в Інститут Хавкіна.

В.А. Хавкін обраний почесним членом багатьох наукових товариств та академій країн Європи й Азії. У 1897-у королева Вікторія нагородила його одним з найвищих орденів Британської імперії.

(Далі буде)

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.