Жартома. Антивірусні рими

Хоч одягнули маски, та зберегли лице.
Перемогли нещастя — здолаємо і це.
А той, хто на зарплату
протримався хоч рік,
Того ніякий вірус не візьме і повік!

Одесити як зразок

Гостинність одеситів відома всім давно:
Гостей зустрінем квітами —
не цеглою в вікно.
Курортна територія, є море та лиман.
От тільки санаторіїв уже, на жаль, катма.
 
І ми — за дезінфекцію,
і ми — за обсервацію.
Колись таки й на пенсії
підвищать індексацію.
Тож скоро наші вчені
напишуть дисертації:
«Здоров’я одеситів —
зразок здоров’я нації».

Профілактика натхнення

Аби поезія була антисептична,
Я протираю свою ліру поетичну,
Лікуюсь спиртом і лечу в галактику,
Бо творчість вимагає профілактики.
Фармацевт
Я за рецептом антисептик готував,
Бо вірус розбешкетився без краю.
Я пляшку оковитої дістав,
Що було далі — вже не пам’ятаю.

Погляд крізь маску

У мозку — кома, а в душі — прострація.
Сиджу я вдома, в самоізоляції.
Моє меню як для поважної персони:
Картопля, гречка, просо, макарони.
Лосось, хамон — для іншої особи:
В делікатесах водяться мікроби.
Напої милі і душі, і серцю:
Це бренді «Самжене»
й «Горілка з перцем».
Я вже немолодий. Сусід мій — фізик —
Сказав, що я суспільству
спричиняю ризик,
Що вже пора… Але від цього тиску
Спасли Почесна грамота й прописка.
Дзвонила ще одна сусідка — зірка вроди,
Сказала, що добігла віку згоди,
Якщо потрібно — спуститься униз,
Згадала пісню «Ти цілуй мене ускрізь».
Порадив я не хвилюватись всує,
Бо карантин обмеження диктує
І що коли зове сама природа,
Існує ще духовна насолода.
Тут я почув, що не ціную миті,
Що я живу в минулому столітті,
Що тільки дурень жертву не приймає,
Але повага залишається навзаєм.
І поки я міркую свою думу,
Не міг би я позичить певну суму?
Та досить про домашню тяганину,
Повернемось до теми карантину.
 
Матеріально ми в Європі найбідніші,
Хоч маєм гарні академії та виші,
Не поступаємось своїм менталітетом
І, як показує життя, — імунітетом.
Якось спитали наших громадян у Відні:
«Чому такі розумні, але бідні?
Чому на праці за кордоном роботящі,
А вдома все лежить напризволяще?»
 
Хоч слухати такі питання тяжко,
Та відповідь на них знайти неважко:
Душа — багата, та пошились в злидні
Ісі довірливі — тому і бідні.
Одні шукають правду на Майдані,
А інші шлють мільйони рідній мамі.
А поки про війну ведуться спори,
Хтось засилає гроші на офшори.
А тим, хто тупо довіряє слову,
Розкажуть щось нове про віру-мову.
А звідки гроші для бюджету взяти
Коли існують схеми та відкати?
Коли вивозять маски для обличчя,
Щоб закупити їх дорожче втричі.
Коли очільник антикорупційний
За вироком — не дуже вже надійний,
Й колишні генеральні прокурори
Відчалили кудись за синє море…
 
А що мій власний досвід обіцяє?
Надію, що ніколи не вмирає,
Вимогливість до тих, кого обрали,
Допоки зовсім нас не обібрали.
Допоки маємо хоч те, що маєм, —
Інфляцію та вірус подолаєм,
А люди стануть трохи розумніші.
Якби не вірив, не писав би вірші.
І що б не сталося, я твердо знаю:
Відродження душі на нас чекає.
А разом з цим, у всякому випадку, —
Відновлення Закону та Порядку.
Розквітне наша Україна всюди
І ще вщасливляться сучасні люди —
Нащадки і Шевченка, і Франка —
І Чорне море, і Дніпро-ріка!