Переглядів: 726

Вільна Україна історично відбулася

У минулому ХХ ст. у складі радянської імперії українська спільнота неодноразово була на межі виживання, втім, кожного разу відновлювалася. Тому у сучасних істориків практично нема жодного сумніву, що зараз, коли незалежна Україна існує вже майже 30 років та її підтримує весь цивілізований світ, вона обов’язково збереже свій суверенітет і забезпечить подальше національно-культурне відродження народу.

Історичний аналіз новітнього процесу українського державотворення іноді доцільно розглядати саме з початку минулого століття, коли у 1917—1918 рр. була проголошена автономна, а незабаром — незалежна Українська Народна Республіка. Це дуже занепокоїло російських більшовиків, і вони вже через якийсь місяць після завоювання влади в Петербурзі оголосили нам ультиматум, а невдовзі розпочали в Києві «червоний терор». Так відкрилося найтрагічніше для нашої нації ХХ століття, впродовж якого було винищено майже половину українського населення.

Щоправда, у 1918-у Німеччина й Австро-Угорщина тимчасово допомогли нам звільнитися від російських червоноармійців. І хоч нових «гостей» потрібно було теж частувати, відсутність більшовиків позитивно позначалася на розвитку Української держави. Тепер підхід до висвітлення цієї історичної доби дещо змінився. Скажімо, нещодавно газета «День» випустила спеці-альну монографію, в якій докладно розповідається про успішний розвиток країни під керівництвом Павла Скоропадського. Активно розпочався процес державотворення, швидко була створена система управління, сформована 300-тисячна армія, поширилося використання української мови, засновані нові українізовані заклади освіти і культури, в тому числі Академія наук, постала автокефальна церква, до України приєдналися Крим, Чорноморський флот тощо. Навіть Росія була змушена тимчасово визнати суверенітет Української держави. Таких суттєвих успіхів за короткий час ми більше не спостерігали.

Однак усе докорінно змінилося після перемоги Антанти у війні. На українські землі знову повернулася Росія, яка у 1919 році здійснила «кавалерійський похід по хліб» (Ленін), що частіше називали «прод-розверсткою», а насправді це було елементарним пограбуванням українських селян. Вони, звичайно, чинили цьому опір, за що більшовики називали їх «бандами куркулів» і знищували. До Києва привезли створений у Росії «уряд» УСРР, що затвердив російську мову як державну і нав’язав свою адміністрацію. У 1920-у більшовики вже остаточно (на 70 років) завоювали Україну і продовжили вивозити хліб. Наслідком цього став Голодомор 1921—1923 років, який історики вважають «масовим знищення корі-нного українського населення з ознаками етнічної чистки у південних областях». Загинуло близько 800 тисяч людей.

У той же час, у 1922-у, більшовики, всупереч бажанню багатьох громадян і навіть республіканських керівників, утворили СРСР, який остаточно зруйнував українську формальну самостійність і зробив нашу державу підкореною частиною імперії. Науковці вважають, що Україна опинилася у статусі окупованої території, бо на найвищі керівні посади Москва призначала представників інших націй — П’ятакова, Раковського, Квірінга, Косіора тощо. Українцям не довіряли. Втім, політичне піднесення нашого суспільства після революції було настільки значним, що кремлівська влада змушена була тимчасово відступити, погодившись на впровадження НЕПу та проведення «українізації» з 1920-х до початку 1930-х років.

У 1928-у розпочалася сумновідома сталінська «колективізація», яку селяни сприйняли як повернення до кріпацтва. «Старший брат» так прагнув нас підкорити, позбавити української ідентичності, що не зупинявся ні перед чим. Як найстрашніший злочин людства виглядає Голодомор 1932—1933 років, що став справжнім геноцидом, бо був спеціально спрямований проти української нації як такої. Загинули мільйони людей, а ті, хто вижив, були серйозно покалічені, бо втратили не тільки своє здоров’я, а й людську гідність, перетворилися на слухняних рабів. Медики пишуть, що після такої руйнації тільки через чотири покоління відновлюються людські гени. Хочу зауважити, що виправдання для організаторів штучних голодоморів на родючих українських землях просто не може бути, бо, як наголошують історики, за всі роки існування нашого етносу, починаючи із Середньовіччя, на цих землях ніколи не доходило до справжнього голодування. Тільки більшовики за якихось три десятиліття примудрилися влаштувати аж три злочинних експерименти над працьовитим народом. Це такий гріх, за який прощення не буває. Про це свідчить і недавно видана україн-ською мовою змістовна монографія американського історика Енн Епплбом, що так і називається «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (2018).

На жаль, на цьому утиски українців не закінчилися. Достатньо згадати Great terror — Великий терор 1937—1938 років. Упродовж 1930-х були знищені кращі представники нашої нації, духовно-культурні та літературно-мистецькі діячі, наше «українське відродження» — Микола Хвильовий, Микола Куліш, Лесь Курбас, Матвій Яворський, Микола Зеров та багато-багато інших видатних постатей, якими досі пишається наша культура.

А попереду була Друга світова війна, яка виявилася величезним випробуванням для українського народу. Цікаво, що вже на її початку знайшлися серйозні патріотичні сили, які ще 30 червня 1941 року проголосили відновлення незалежності України. Втім, німці цього разу не підтримали ініціативу українців і розвиток подій пішов іншим шляхом. Україна, яка не мала жодних імперських інтересів, була втягнута у війну і прийняла на себе перший удар німецьких військ, хвиля воєнних дій двічі прокотилася по наших землях, руйнуючи все на своєму шляху, знищуючи наших воїнів і мирних громадян. До того ж майже три з половиною роки українці жили в умовах німецької окупації. Вважається, що під час війни загинуло 10 мільйонів українців, при цьому населення зменшилося на 14 мільйонів. Мимоволі згадується той факт, що сталінська влада завжди прагнула до зменшення кількості українців, проводячи свою агресивну політику. Повпливала вона і на долю інших народів. У недавній резолюції ПАРЄ (2019) вже не вперше наголошується, що Сталін, як і Гітлер, несе відповідальність за розв’язання Другої світової війни.

Боротьба Сталіна проти власного народу продовжилася і надалі. Після війни він взагалі вважав Україну «ворожою державою», і навіть було прийняте рішення про виселення українців. Цього не сталося тільки з організаційно-технічних причин. Натомість жорстока сталін-ська політика і непомірні плани хлібозаготівель у 1946—1947 рр. призвели до чергового голоду на півдні України. І коли М. Хрущов, який тоді керував республікою, звернувся до Сталіна з проханням надати 170 тисяч тонн зерна для припинення голоду (це було вдесятеро менше тогочасного експорту), то отримав не тільки відмову, а й покарання за ініціативу — пониження на посаді. В результаті від голодної смерті загинули до мільйона українців.

У цей же час, аж до 1956 року, на українських землях тривала боротьба проти бійців Української повстанської армії. Сотні тисяч українців загинули чи були репресовані. Радянська влада відчувала особливий страх перед лідерами національно-визвольного руху і переслідувала їх по всій Європі. Так, ще у 1926-у в Парижі було вбито Симона Петлюру, того ж року в Рівному — отамана Армії УНР Володимира Оскілка, в 1938-у у Роттердамі — Євгена Коновальця. У 1957-у і 1959-у радянський агент убив у Мюнхені лідерів ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру. Ці факти ще раз продемонстрували всьому світові велике прагнення українців до свободи й одночасно страх нашого сусіда перед україн-ським повстанським рухом.

На жаль, агресивна політика Сталіна, спрямована проти українців, його хворобливі імперські амбіції та нелюдська жорстокість перейшли у спадок до сучасних російських керівників, які й досі поклоняються політичному злочинцеві, називаючи його «успішним менеджером». Тому доречно бодай коротко сказати про нинішню політику РФ щодо України. Насамперед про політичний тиск на нашу державу відразу після проголошення її незалежності, про захоплення Чорноморського флоту, про ядерне роззброєння України, неодноразове перекриття вентилів газу, запровадження ембарго на товари та багато інших ворожих кроків. І все це робилося для того, щоб змусити нас забути про свій суверенітет й увійти до складу оновленої імперії. А в 2014-у, відчуваючи втрату свого контролю над Україною, Путін взагалі зважився на нечуваний крок — розпочав проти «братского народа» справжню війну: анексував Крим і вже сьомий рік підтримує бої на Донбасі, в яких ми майже щоденно втрачаємо кращих синів і доньок нашого народу. Для нас це найжахливіша подія, а для РФ — звичайні методи імперської політики, до яких там звикли: історики підрахували, що з початку минулого століття росіяни вели понад чотири десятки воєн, половину з яких — проти своїх найближчих сусідів.

І, насамкінець, підсумкова думка. Події минулого століття принципово відрізняються від сьогоднішніх. По-перше, у 1917—1920 роках українці в дуже складних міжнародних умовах тільки-но починали утворювати Українську Народну Республіку і були просто ще не готові захищати свої землі від величезної імперської армії більшовицької Росії. Зараз незалежна Україна існує вже майже три десятиліття, розбудовані всі державні інституції, успішно здійснюється євроінтеграція, сформовано міцну армію, значно консолідувався народ, підвищився його патріотизм, виросло нове покоління громадян. По-друге, за останні десятиліття докорінно змінився світ і, що найголовніше для нас, сформувалася потужна західна (євроатлантична) цивілізація демократичних країн, які стоять на сторожі гуманістичних цінностей, а відтак підтримають суверенітет України. Це вагома запорука нашого незалежного майбутнього.

Отже, головний висновок, який відповідає заголовку статті — «Вільна Україна історично відбулася», полягає в тому, що за останні десятиліття сформувалася незалежна, демократична держава, народ якої за давньою традицію повернувся до складу своєї західної цивілізації. І це настільки серйозний і цілком закономірний поступ в історії, що ніхто й ніщо не здатні його зупинити — ні тривала агресія РФ і сьогоднішнє посилення тиску з її боку, ні певна нерішучість нашого уряду, ні навіть пандемія коронавірусу та назрівання світової економічної кризи. Як кажуть пасіонарні патріоти: «Україна — понад усе!».

Анатолій ОПАНАСЕНКО.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua