Від коріння, від землі...

Так-от, після всієї сучасної сірятини, прочитаної мною останнім часом (спрагло шукаю: де ви, молоді таланти?..), «Пацьорки» — як світлий промінь, що зігріває душу й осяває шлях у майбутнє. Шлях, де кується доля України, де формується творча лабораторія української літератури. Автор — закоханий у життя, щедро ділиться з читачем порухами своєї душі, секретами письменницької майстерності. А секретів особливих і нема — є тільки Любов до своєї Батьківщини, до кожного пагінця в природі, до Мавки, до Слова, до дітей...

Моя душа —
Як на долоні,
Відчує той,
Хто сам такий.

Бери, пий спраглими ковтками, як джерельну воду, наснажуйся для життя і творчості. Так і роблю: смакую кожне дотепне слово, виписую кожен цікавий вислів. І знову той вітер-шибайголова, герой багатьох творів письменника, чарує й захоплює: «Пасе на небі вітер хмару, пантрує, щоб не утекла», «Вітер, і той укладався спати, бо перед ранком добре потрудився, розтуманював навколишні простори», «І теплий вітер-ловелас дістане з пазухи палітру», «…а як затягне небо мжичка, розкиснуть стежки і дороги, простуджений вітер буде гратися в нашому димарі».

Якось і не розмежовую, де проза, а де поезія, бо рядки однаково наповнені ліризмом, сумом за минулим, філософськими мотивами, щемкою па-м’яттю за рідними, особливою вдячністю бабці Саші, любов’ю до Мавки. «Скільки живу поза Бучаєю — стільки й жалкую за селом. Це моя мала Вітчизна. Там у садку закопана моя пуповина».

Прошкую знову до свого села,
Сліди дитячі
на стежках шукаю.

Дивовижно, як у пам’яті пана Геннадія зберігається кожен штрих незабутнього дитинства, кожен куточок, де ходив колись босоніж, кожне джерельце. Із твору в твір проходять рідні Бучая, Бучайка, Фоса, Горбова вулиця, прало… Маючи на увазі повість «Пацьорки», автор зізнається: «Це мій прижиттєвий пам’ятник моїй Бучаї і Мавці, яка стала моєю долею, і природі, яку так тонко і болісно відчуває душа…».

Як точно сказано: «тонко і болісно»…
Хочеться цитувати й цитувати прекрасні рядки:
Нечуйвітром пахтить
В розімлілих степах,
Шлях за обрій пірнув,
Віддзвеніли підкови.

Яре сонце заснуло
В достиглих житах,
Притулило до стебел
Здивовані брови.

«Природа для мене храм, в якому зібрані усі пацьорки», — зізнається Геннадій Щипківський. І печалиться, коли бачить наслідки безгосподарності в рідному краю, коли заростають споришами шляхи, висихають джерела, зникають вітряки, знелюднюють села. І згадує В’ячеслава Чорновола, який говорив про «роки втрачених можливостей». Оті знамениті українські «граблі» заважають нам рухатися вперед, розвиватися. Більшість українців очікує якогось дива, а треба «впрягатися й перти воза нагору».

Це болить письменникові, бо ж і сам добре знає життя, працював у різних галузях: медицині, культурі, сільському господарстві, літературі. І скрізь працював на совість, бо так навчений, так вихований. «Завжди допомагало вистояти моє коріння, яким з дитинства під впливом бабки був прив’язаний до свого села, природи, історії та рідної мови».

О, та бабка Сашка! Дай Боже всім у житті такого Вчителя! І такого учня! Бабка вчила онука любити життя, людей, природу, книгу, а ще — ніколи не торгувати совістю, тримати слово. Знала безліч примовок, народних прикмет. Автор за-уважує: «Я той бабчин словник ношу в душі й часто використовую в творах, де пишу про своє Поділля».

Вірю: Геннадій Павлович — щаслива людина, бо його життя осяяло велике кохання. Кохання з першого погляду, яке й не пустило його на рідне Поділля. Мавка… Це ім’я пронизує все життя автора, сторінки його повісті. Це його натхнення, наснага, віра в майбутнє. «Я свого життя не уявляю без Мавки. Я щасливий, що Господь мені її послав», — зізнається він.

Автор розмірковує про швидкоплинність життя, недалеке потойбіччя, тому поспішає зробити якомога більше, має багато планів.

Дивуюся працездатності пана Геннадія. Завдяки доні встигає дуже багато. Вражає його письменницький ужинок: романи, повісті, новели, критичні нариси… А на столі — намітки нових творів…

…і поспішаю
Уперед,
Назустріч сонцю,
Що здолало хмари.

Творчого лету Вам, здоров’я і наснаги!

Валентина СИДОРУК,
член НСПУ.
м. Чорноморськ.