Фельдшерка з Антонівки

Ремонт медзакладу також робить самотужки, бо коли у 1990-х колгосп «наказав довго жити», викупила приміщення у приватну власність. І жити сюди перебралася, щоб було ближче до роботи. Мабуть, тому фельдшерський пункт і досі працює, а його енергійна й незмінна завідувачка невтомно оберігає здоров’я своїх земляків, екстрено приймаючи пологи на півдорозі до райлікарні чи й у полі та роблячи медичні процедури. Нині жінка самотужки виконує необхідні будівельні роботи й заготовляє галуззя, якого на околицях вистачає, щоб опалювати хату і фельдшерський пункт у негоду.

Галина Ляшок народилася у сім’ї колгоспників Євгена Григоровича й Оксани Василівни Боднів у невеличкому селі Луканівка сусіднього Кривоозерського району Миколаївської області. Її дитинство, яке припало на воєнні роки, минуло на березі тихо-плинної Кодими.

— Напередодні визволення, у 1944-у, в селі стояли німецькі льотчики. Були культурними і ввічливими. Часто просили мене їм щось заспівати. Найбільше любили пісню з жалісливим мотивом: «До свідання, милий каже, а на серце камінь ляже». За виступи німці частували мене чимось смачненьким, а якось повний поділ цукру додому принесла, — ділиться спогадами Галина Євгенівна. — Навесні ж село заполонили обдерті й завошивлені румуни і мадяри, що відступали під натиском радянської армії. Ті не гребували нічим. Забирали з хати все цінне, а з хліва — живність. Якось корівчину-годувальницю прихопили, але та змогла вирватися й повернулася додому… Пам’ятаю, як наші солдати форсували Кодиму під обстрілом ворога. Тоді у холодних водах згинуло чимало люду. Більшість тіл вдалося витягти і поховати у братській могилі, але чимало воїнів покояться на дні ріки і досі — вважаються зниклими безвісти… Батько з братами мужньо воювали на фронті. Дядько — Василь Бодня — повернувся додому із Золотою Зіркою героя на грудях…

Після війни, продовжує розповідь, дуже сутужно жилося на селі. Сусідські діти щодня навідувалися до обійстя доброї тітки Оксани, щоб скуштувати парного молока з окрайчиком хліба. По дванадцятеро отак годувалося у тітки Бодні, яка опісля рятувала чужих дітей і в голодні 1946—1947 роки…

Такою ж людяною, співчутливою, добросердечною виросла й донька сільської трудівниці Галина.

— Мені завжди подобалася медицина, а наш фельдшер став для мене натхненником у виборі майбутньої професії. Я ще змалечку люблю допомагати людям, — поділилася співрозмовниця.

Лікує людей Галина Євгенівна безкоштовно, бо брати гроші з пацієнтів не дозволяє совість. Тому кишені її цнотливо-біло-сніжного халата не заплямлені жодною хрусткою купюрою. На переконання медика, гроші у житті не головне, головне — людяність.

На щастя, про новенький холодильних для Антонівського фельдшерського пункту, щоб було де зберігати ліки й вакцини, подбав торік очільник Любашівської селищної ОТГ Геннадій Павлов. Щодо забезпечення самими медикаментами, то впродовж п’яти останніх років цим переймаються уродженці села — фермери батько і син Калинчуки, які виділяють на їх придбання від 13 до 17 тисяч гривень. Раніше ж траплялося, що ліки першої необхідності фельдшерка купувала за власні за-ощадження, щоб не було мороки зі звітністю в районній лікарні. Їздила за 12 кілометрів до аптеки в Любашівку на мотоциклі або скутері. Втім, і тепер, буваючи у райцентрі, не відмовляється щось привезти пацієнтам.

Про свого наступника Галина Євгенівна вже давно не мріє. Багатьох молодих присилали їй у поміч, але ніхто не залишився, бо умови життя в Антонівці дуже патріархальні, а сам фельдшерський пункт ташується на краю села, у глушині. І щоб вижити, медикові, як і багатьом селянам, доводиться тримати корову, пасіку й вирощувати городину. Ще й непрошені гості у сільській глибинці докучають, і не лише чотирилапі. Якось Галина Євгенівна недорахувалася десятка лантухів збіжжя, копиці сіна, бідонів та іншого майна. Безсовісні злодії, простеживши, коли вона відлучилася на термінові виклики, вигребли все, що потрапило їм під руки на подвір’ї.

Та попри всі перипетії сільського й особистого життя-буття, з обличчя фельдшерки ніколи не зникають енергійна посмішка та вогник в очах. Лише бідкається, що на риболовлю на Кодиму, яка протікає в низині, не може сходити чи цікаву книжку прочитати, бо якщо захопиться, то ніхто й ніщо її вже не відволіче, а тому не може дозволити собі жодного хобі, крім улюбленої роботи.

Загартована спекою, зимовою холоднечею, обвітрена степовими суховіями, сільська фельдшерка Галина Ляшок завжди, в будь-яку погоду, квапиться на допомогу людям. Погожої днини, щоб якнайшвидше потрапити на виклик до хворого, пересувається на «залізних конях», а в заметілі — пішки, долаючи часом десятки кілометрів. На її бойовому, без перебільшення, рахунку — шість десятків особисто прийнятих пологів (ще більше породіль супроводжувала в пологове відділення райлікарні) та близько пів мільйона прийнятих пацієнтів.

Галина Євгенівна Ляшок, якій скоро сповниться 81 рік, каже, що працюватиме доти, доки їздитиме транспорт і носитимуть ноги, а там, може, переселиться до Первомайська, де має квартиру з усіма зручностями.

Юрій ФЕДОРЧУК.

Любашівський район.