Миротворці і міфотворці

Якщо так, то плани бандитів і час їх реалізації не могли бути таємницею для української розвідки і, ймовірно, не були. Втрати — один убитий, чотири поранених та одне укріплення, де розташований спостережний пункт — під шквалом вогню, включаючи важкі міномети і гаубиці калібру 152 мм, які під час бою застосували російські найманці, доводять: на нашому боці до наступу готувалися. І придушили вогневі точки противника, тільки-но отримали відповідний наказ.

Зрозуміло, що плани терористів були відомі військовому керівництву в Києві, але незрозуміла реакція політиків правлячої партії на те, що і як насправді сталося на Донбасі. Президент Володимир Зеленський скликав, щоправда, Раду національної безпеки й оборони, але нічого особливого там запропоновано не було. Після засідання РНБО глава держави, підсумовуючи те, що відбувається, назвав п’ятигодинний бій провокацією і заявив, що Україна впевнено наближається до припинення війни.

Після такої заяви залишається тільки гадати — чия провокація. Лідер фракції «Слуга народу», парламентської більшості у Верховній Раді, Давид Арахамія, скоріш за все, після консультацій з Офісом президента, тільки додав туману. Він заявив: «зараз ні в кого нема достовірної інформації, яким чином це почалося, хто конкретно наступав, з якого боку наступав, які формування брали в цьому участь...».

Цікаві заяви, чи не так? Зеленський та Арахамія, схоже, не мають доступу до даних україн-ської розвідки або не довіряють їм, як свого часу радянське керівництво не довіряло даним своєї розвідки напередодні війни з Німеччиною, заявляючи, що німці суворо дотримуються договору про ненапад.

Після анексії Криму й окупації частини Донбасу безглуздо обговорювати, чи дотримується Росія договорів з Україною. Актуальним є лише питання дотримання Мінських домовленостей. Бій 18 лютого на Донбасі довів, що ці домовленості в Кремлі використовують останнім часом тільки для пропаганди, а для «примусу до миру» планують інші, суто військові засоби.

Українська розвідка, до речі, регулярно доповідає керівництву нашої країни, що в кількості і в структурі збройних сил Росі-йської Федерації на кордоні з Україною відбуваються зміни, а командування здатне діяти автономно.  Тепер війська РФ можуть почати широкомасштабний наступ на нашу країну без оголошення мобілізації. Раптово. Цілком імовірно, що 18 лютого на Донбасі відбулася перша російська розвідка боєм.

На порядку денному — реставрація

Цього тижня минуло шість років з «кривавих днів» Революції Гідності. 18 і 19 лютого 2014-го, зіткнувшись з опором сил самооборони Майдану, «невстановлені особи в керівництві країни» (серед них, імовірно, президент, голова СБУ та очільник МВС) віддали накази стріляти по тих, кого згодом назвали героями Небесної Сотні.

Деяких з тих, хто безпосередньо вбивав учасників Майдану, вдалося ідентифікувати і притягнути до відповідальності. А декого, хто не встиг сховатися від правосуддя, навіть встигли засудити. Однак замовники бійні почуваються правими. А втікач Віктор Янукович у день сумного ювілею навіть відправив президентові Зеленському листа з пропозицією допомоги в «об’єднанні України».

Можна було б здивуватися нахабству людини, яку однаково ненавидять на Сході і на Заході України, але політично і законодавчо питання про Революцію Гідності у нас досі не вирішене. Зрозуміло, що споруджені меморіали, зрозуміло, що до них і до могил героїв покладають квіти. Але жоден з полі-тиків, чиновників, журналістів і просто громадян, з тих, хто події на Майдані 2014 року називає державним переворотом, не покараний.

Ці люди не побоюються висловлювати свої погляди публічно, а деякі з-за кордону вимагають компенсації за втрачене майно та активи. З-поміж іншого, це означає, що Революція Гідності не завершена і залишається можливість для реставрації. Підкреслюю, для реставрації, а не для реваншу, який, на мою думку, вже йде повним ходом.

Адвокати Віктора Януковича вже виступили із заявою, що їх підзахисний збирається повернутися в Україну і домагатися скасування рішення суду за звинуваченням його в державній зраді. Ще рік тому таку інформацію сприйняли б як жарт. Тепер — не до жартів. За нинішнього стану нашої судової системи, за нинішнього розброду в громадській думці шанси на виправдання у Віктора Федоровича є.

Колишній директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович розповів, що низка народних депутатів різних фракцій (крім «ОПЗЖ») виступила з ініціативою провести позачергову сесію Верховної Ради і на ній прийняти текст заяви з політичною оцінкою Революції Гідності. Але керівництво парламенту з числа «Слуг народу» ініціативу відкинуло.

Це не дивно. У лавах правлячої монобільшості є депутати, які вважають Революцію Гідності державним переворотом. А один з них (Максим Бужанський) 19 лютого навіть відмовився встати, коли віце-спікер ВР оголосила хвилину мовчання в пам’ять про полеглих в ці дні на Майдані (на знімку). В українському парламенті цілком серйозно обговорюють надання правового імуні-тету бійцям спецпідрозділів, які шість років тому били людей і стріляли в учасників Майдану. Один з подібних документів зареєстрований як законопроєкт.

Якщо процес реставрації не зупинити, треба чекати законопроєкту, який реабілітує режим Януковича в цілому. Для скликання позачергової сесії ВР і прийняття такого закону, слід думати, голоси і час знайдуть скоро.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.