№ 14 (22132) субота 22 лютого 2020 року

Один з європейських журналістів цього тижня назвав бойові дії в районі лінії розмежування на Донбасі фактом великої політики. Частина правди в цих словах є. А вся правда в тому, що це — епізоди війни. Триває вона майже стільки, скільки тривала Друга світова. З тією відмінністю, що й досі нема надій на перемогу.

Розвідка боєм

Рано вранці 18 лютого бандформування «ЛНР/ДНР» здійснили спробу прориву укріплень Збройних сил України і на першому етапі битви навіть домоглися успіху. Судячи з того, що терористи опублікували на своїх сайтах у мережі, бій в районі чотирьох населених пунктів неподалік від Золотого не був спонтанною реакцією на звичайні страхи, а став частиною добре продуманого плану, заздалегідь доведеного до рядового складу.

Багато хто з нас, а певно, що й більшість, у тяжку хвилину звертається до Всевишнього з проханням про захист і допомогу. А найчастіше, вочевидь, просимо про зцілення, про здоров’я. Своє, близьких, друзів, знайомих.

У ці дні у щирих молитвах до Господа звертаються і ті, хто волею долі опинився в ураженому новою недугою китайському місті Уханю, і ті, хто чекав (чи ще чекає, бо ж не всіх забрав літак) повернення рідних додому. Молімося ж разом з ними. Про те, щоб усі наші співвітчизники були здоровими, а ті, хто захворів, якомога швидше одужали і так само як найскоріше потрапили в наші обійми. Будьмо милосердними. Як учить нас Святе Письмо. Як наставляють духовні пастирі.

А про що ти думаєш в День пам’яті Героїв Небесної Сотні?

2014. Та зима була не лише холоднішою, вона була прозорішою. Було ясне усвідомлення того, що всіх нас об’єднує. Було почуття гідності. І біль — гострий, пронизливий, і все ж не здатний вбити це почуття.

2020. Ця зима запам’ятається туманами й безпорадністю.

Маршрут у вечірній імлі підказують трояндові пелюстки на асфальті. Очевидно, за цим маршрутом рухалася хода до Алеї Небесної Сотні. Тут горять свічки. Й багато квітів. Сьогодні з’явилися ще білі паперові ангели-витинанки. Вони вміють літати. Всі вони вміють літати. Електрики й вчителі, дизайнери й підприємці, пенсіонери й студенти… з Івано-Франкіської й Донецької, Хмельницької й Черкаської… — жодних обмежень вікових, соціальних чи географічних. Вони захищали гідність — цінність кожної особистості. Попереду була анексія Криму й війна.

Усе, що не трапляється сьогодні на планеті, вкотре переконує в тому, який тісний наш світ і як ми залежимо одне від одного. Серед людей в автобусах, якими 20 лютого в Нові Санжари привезли евакуйованих із Китаю українців і громадян інших держав, могла бути і моя дитина.

Донька більше року пропрацювала у Китаї, де і по сьогодні залишаються її подруги з Білорусі та Казахстану, які не збираються додому, а терпляче перечікують тривогу, спричинену новим небезпечним штамом вірусу, суворо виконуючи всі рекомендації тамтешніх медиків.

З нагоди Дня закоханих та Міжнародного дня дарування книг 14 лютого в Одеській національній науковій бібліотеці влаштували незвичне свято.

П’ятниця, вечір на святого Валентина, трепетне передчуття вихідних. Надворі темрява, причепурена бібліотека світиться для гостей. У ній гамірно й велелюдно, голосно розмовляти можна навіть у читальному залі — уявляєте? Сьогодні тут чекають у гості всіх — давніх, перевірених часом друзів-читачів і тих, хто побуває тут уперше.

Хто й навіщо знов інспірує «болгарську» проблему в Бессарабії?

Минулого тижня у Софії представники болгарських організацій обговорили хід реформи децентралізації в Україні, зокрема в Болградському районі Одеської області, де проживає чимало українців болгарського, гагаузького, албанського та російського походження.

Болградський район: три спроможні ОТГ чи особливий статус?

Учасники засідання ради з роботи із закордонними болгарами, в якому взяла участь віце-президент Республіки Болгарія Іліяна Йотова (на знімку), заявили про тривожні сигнали з Одещини і стурбованість щодо реформування адмінтерустрою, збереження компактності проживання болгарського населення, можливості вивчення болгарської мови і висловилися за надання Болградському району «особливого статусу».

П’ять годин нічним поїздом до Коломиї, потім — пів години під проливним дощем до місцевої автостанції. Йти важко, але зігрівають серце книжки і газети, які везу з Одещини. Нарешті я в селі Матеївці, яке є центром дуже передової ОТГ, своєрідною місцевою столицею успіху, ефективності, добра і милосердя.

ВВАЖАЮ, що обмін регіональною пресою та художньою літературою в межах України — надважливий! Ми — воююча країна, і нам, як ніколи, потрібна єдність. З іншого боку, від звичайного механічного переміщення навіть цікавої літератури мало що змінюється. Це раніше достатньо було поповнити бібліотечні фонди, а «зголоднілий» читач апріорі був гарантований. Тепер же часи змінилися. Люди читають менше, більше полюбляють інтернет і смартфони, тож великими текстами їх ще й зацікавити треба. Конче необхідна реклама, або, як тепер прийнято говорити, промоція. У Вікіпедії про це сказано так: «промоція — це системні зусилля для створення вдалого, позитивного іміджу через передачу позитивної інформації, продумана і спланована, тривала (в ідеалі — постійна) діяльність, що має на меті підтримку діалогу і взаємовигідних відносин між організацією та групами, від яких залежить її успіх». Саме цим із задоволенням займаюся.

У ЗОШ №57 пройшов навчальний семінар для керівників шкіл, ліцеїв і гімназій Одеси «Педагогічний маркетинг у діяльності «Нової української школи».

Модераторка заходу — кандидат педагогічних наук, доцент, старша викладачка кафедри філософії та освіти дорослих Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України (Київ), тренерка Британської Ради в Україні Марина Фарухшина розповіла директорам загальноосвітніх навчальних закладів про основні принципи й ціннісні орі-єнтації педагогічного маркетингу у «Новій українській школі». Окремо зупинилася на інструментах педагогічного маркетингу в діяльності школи (бренбук, SWOT-аналіз, біла книга, вірусний маркетинг, сторітелінг, блогінг, трайвертазинг тощо) та використанні цих інструментів в організації освітнього процесу (практичний кейс).

Ще 26 листопада минулого року Одеська обласна рада ухвалила на сесії звернення до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів про недопущення передчасного відкриття ринку землі як такого, що суперечить інтересам України та українців.

Депутати просили керівництво країни не лише не допустити ухвалення законопроєкту

Харків зустрічав сюрпризами. Тоді як в Одесі гріло зимове сонечко й температура повітря сягала плюс 12, тут засипала очі снігом хурделиця, а на гірці біля готелю дітлахи каталися на санчатах.

Прогулюємось містом, високо піднімаючи голови. У центрі Харкова — височенні будинки часів сталінського ампіру. На площі Свободи на нас насувається велична споруда Держпрому, першого радянського хмарочоса у стилі конструктивізму, зведеного за рекордно короткі терміни — з 1926 по 1928 роки, та ще й вручну. Цікаво, що його реконструкція — сучасними методами із застосуванням нових технологій тривала 17 років, — із 2001-го по 2018-й. Висота 13-поверхової залізобетонної будівлі — 63 метри, корисна площа приміщень — 60000 м2. На її спорудження витрачено 1315 вагонів цементу, 9000 тонн металу, 3700 вагонів граніту та 40000 м2 скла. У будівлі — 4500 віконних отворів, площа зовнішнього скління — 17 гектарів. Будинок настільки міцний, що його навіть не змогли підірвати окупанти у часи Другої світової, лише скло повилітало… У хмарочосі, в якому нині розташовані державні та приватні офіси, й досі, без заміни з 1928 року, працюють 7 із 12 ліфтів.

Напроти Держпрому — Харківський національний університет імені Василя Каразіна, відомого дослідника, вченого, просвітителя, пам’ятник якому встановлений біля входу до вишу. Гранітний Каразін уважно спостерігає за тим, хто ж прямує до храму науки. А студентів тут багато. У Харкові, крім українців, навчається чимало молоді з різних країн світу. Тут лунають різні мови. Ось цікава картинка: студенти з Африканського континенту, які раніше ніколи не бачили снігу, фотографуються біля припорошеної ялинки.

Упродовж місяця, із 16 січня по 16 лютого, у Черкаському обласному художньому музеї експонувалася виставка знаної мисткині з причорноморського міста Южного Лариси Дем’янишиної. Для черкащан це була прекрасна можливість відкрити для себе самобутню творчість художниці з Одещини.

В експозиції з поетичною назвою «Молюсь до неба і землі» були представлені роботи, виконані у різних техніках. Бо ж пані Лариса однаково талановито працює як в олійному, так і в живопису акрилом, акварелі, графіці й вільному розпису по шовку.

Під час відкриття виставки мисткиня розповіла про свою творчість, джерела натхнення, а також про особливості процесу творення своїх робіт. За словами художниці, кожна її робота — це розповідь про те, що є особливо цінним для неї, що дивує й захоплює, те, чим хочеться поділитися з іншими людьми .Особливості світорозуміння мисткині з надзвичайно тонким чуттєвим сприйняттям природи речей трансформувалися у без перебільшення власну філософію, сенсом якої є безмежна любов до хоч і недосконалого, але все одно прекрасного, гармонійного світу. Тож пані Лариса приймає і любить цей світ таким, яким він є, й відтворює його у своїх роботах благородним та вишуканим.

(Про книжку Геннадія Щипківського «Пацьорки»)

«Ніхто сьогодні так не пише», — повсякчас ловив себе на думці, запоєм читаючи це світлоносне видання. Попри якийсь по-осінньому тихий сум, що так щемно бринить на кожній сторінці книжки, можна сміливо стверджувати, що це величний гімн любові: до рідної землі, до Жінки на дивне ймення Мавка, а врешті, й загалом до життя. До речі, автор і сам зізнається, що це його «прижиттєвий пам’ятник… Бучаї (рідному селу — Г.Ц.) і Мавці, яка стала… долею, і природі, яку так тонко і болісно відчуває душа».

Можливо, ще й тому так зачіпає за живе це щире письмо, що разюче дисонує з нашим холодним, глухо-інтернетним віком, в якому «рідко хто пише, розкриваючи нарозтвір свою душу, ділячись своїм багатством з читачами».

(Як  витратили  інфраструктурну  субвенцію  ОТГ  Одещини)

Для розвитку інфраструктури впродовж 2019 року об’є-днаним територіальним громадам із державного бюджету було виділено 2,1 млрд грн субвенції, з яких 117,195 млн грн отримали 28 ОТГ Одещини.

«Протягом чотирьох років об’є-днані громади за кошти інфра-структурної субвенції реалізували майже 9,5 тисячі проєктів. За підтримки держави у містах і селах ОТГ почали відбуватися зміни, яких не бачили роками: там будують і ремонтують школи, дитячі садки, амбулаторії, ФАПи, заклади культури і спорту, ЦНАПи, водогони та дороги, купують спеці-алізований транспорт, там планують свій розвиток на десятиліття. І це далеко не повний перелік позитивних змін у спроможних громадах. Тому альтернативи реформі місцевого самоврядування, децентралізації бути не може. Завдання на цей рік — покрити всю територію країни громадами, здатними надавати якісні й доступні послуги людям», — зазначив заступник міністра розвитку громад та територій України В’ячеслав Негода.

Науковці стверджують, що плавання — найкорисніший вид спорту: воно подовжує життя людини й попереджає велику кількість захворювань.

Плавання — найбільш економний і безпечний (якщо не користуватися вишкою для стрибків) вид спорту, бо ж ризик травм у воді мінімальний. Ним можуть займатися й ті, хто має проблеми з хребтом чи суглобами, оскільки навантаження у тренажерному залі для них неприпустимі. Завдяки плаванню підвищується кардіореспіраторна витривалість організму, що дозволяє серцево-судинній системі переносити фізичні навантаження.