№ 6 (22124) субота 25 січня 2020 року

Після історичної зустрічі з вищим керівництвом Султанату Оман Президентові нашої держави необхідно було терміново продемонструвати щось велике у зовнішній політиці. Приводів для цього випало два — ювілейний, 50-й, Всесвітній економічний форум у Давосі і п’ятий Всесвітній форум пам’яті жертв Голокосту в Єрусалимі. Заходи проходили практично одночасно.

Примітивне розуміння Давосу

Важко допустити, що найбагатші і найвпливовіші люди світу не користуються інтернетом і не читають газет. Таке відомо тільки про президента Росії, але він у Давосі якраз і не з’явився. Решта, думаю, були в курсі недавнього скандалу, коли голос, схожий на голос українського прем’єра Гончарука, повідомив, що у його шефа примітивне розуміння економічних процесів. Кандидата з таким резюме жодна компанія, яка поважає себе, на роботу не прийме. І мало хто серйозно сприйматиме аргументи так охарактеризованого лідера держави.

Під час виступу Президента Зеленського у рамках панельної дискусії Давоського форуму так і сталося. З переповненого залу, де перед тим виступав прем’єр Пакистану Імран Хан, вийшло більше половини присутніх. Тож главі нашої держави гучні заяви довелося виголошувати в повітря. Ми вже звикли до того, що правильні слова Володимир Олександрович вимовляє вільно і без запинки, а президентові і засновнику Давоського форуму Клаусу Швабу довелося попросити співрозмовника (на знімку) говорити конкретніше.

Чи була бодай одна родина в СРСР, фактично — в Російській імперії, яка не зазнала б горя, яка тією чи іншою мірою не стала б жертвою кремлівських деспотів?! Усім нам отруїли життя, хоча ми раділи тому, що було, бо іншого не знали… Я — також одна із жертв «щасливої, радісної» епохи від розвиненого соціалізму до недорозвиненого капіталізму.

Ми, зокрема і я, по-справжньому воювали, несли «щастя» народам Угорщини, Чехословаччини, Афганістану, Африки, «захищаючи» їх від внутрішніх і зовнішніх «ворогів», які «гнобили» ці народи. Увесь час, як і більшість українців, я ніс свій хрест з гарячою надією на те, що робимо правильно, бо так постановив ЦК…

З початком агресії Росії проти України я вирішив решту свого життя, що мені залишилося, жити по-іншому — присвятити себе боротьбі проти російської чуми, за те, щоб настав мир й Україна розвивалася самостійно. Переконаний, більшість думає, як і я, захищаючи від оскаженілого путінського режиму Україну, ми рятуємо всю Європу, а може, і все людство.

З представниками самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», прихвоснями Путіна, не розмовляють дипломати жодної з країн, окрім Росії.

Український режисер, колишній політв’язень Олег Сенцов, виступаючи у Давосі, вказав на боротьбу України з російською агресією. До речі, свою промову він уперше виголосив українською.

«Шість років ми боремося з нашим ворогом Путіним і з росі-йською агресією — це всім відомо. Але за шість років ми так і не здалися, він нас не переможе, ніколи. Якщо ми змогли зробити це, ми зможемо зробити й інше: ми проведемо наші реформи, ми станемо тією країною, якою ми хочемо бути. Слава Україні!» — сказав Олег Сенцов.

А на Facebook-сторінці, ділячись враженнями від Давоса і від власного виступу українською, написав:

«Давос — це таке невелике селище у гірський тіснині з майже однією головною вулицею, на якій трапляється транспортний колапс під час роботи економічного форуму. Тому я вважав за краще пересуватися пішки. Це дуже гарна можливість відчути місто та надихатися свіжим повітрям. Як і більшість подібних заходів, Давос — це така говорильня (bla bla show, як кажуть самі учасники), але корисна. Мій перший виступ українською не був відмінним, але починати колись треба. А ще тут на кожному кроці стоять відмітки на стовпах у кольорах нашого прапора. Це не флешмоб української громади, а якісь місцеві, нікому не відомі позначки. Або знак нам усім».

«У наш нелегкий час, коли вся країна потребує турботи і матеріальної допомоги, важко знайти людину, здатну сприймати чужі проблеми як свої, і як чудово, що такі люди все-таки є!

Ваше гаряче серце, великодушність, чуйність і доброта роблять життя кращим. Меценатство в нашій країні завжди вважалося почесним заняттям. Нехай віддане сьогодні Вами повернеться примноженим.

Я дякую Богові за те, що є такі, як Ви люди, для яких чужий біль — як свій. Низький Вам уклін…».

Ці вдячні рядки генеральний директор державного підприємства «Одеський авіаційний завод» Віталій Володимирович Юхачов адресував нашому землякові — 80-річному Вікторові Хомичу Медведєву, до речі, давньому читачеві й другові «Чорноморських новин». То чим же таким прислужився «оборонці» простий пенсіонер?

«Одеса має особливий колорит, якого нема більше ніде в Україні. Унікальне місто на мапі нашої країни: один із ключових портів, високий кадровий та інвестиційний потенціал і просто приємна, самобутня атмосфера», — написав у своєму Твітері голова Верховної Ради Дмитро Разумков, який у четвер відвідав наше місто з офіційним візитом.

На підприємстві «Телекарт-Прилад», яке є національним виробником сучасних цифрових засобів зв’язку, спікер парламенту ознайомився з виробництвом військового обладнання для Міністерства оборони.

Як розповів директор заводу Олексій Козлов, нині тут випускають програмну та апаратну частини для тактичної ланки Збройних сил: «Ми робимо різні командно-штабні машини для управління зі штабу бригади ротою, взводом і кожним солдатом зокрема».

Учасники зустрічі говорили про важливість державної підтримки таких високотехнологічних ексклюзивних виробництв. А те, що «Телекарт-Прилад» є насправді унікальним, засвідчила розповідь Олексія Козлова про їх міжнародне співробітництво, зокрема щодо імплементації стандартів НАТО.

У нашому маленькому містечку всі і все — як на долоні. Усі знають одне про одного те, про що й самі про себе не здогадуються. Якщо ж сісти за круглий стіл з добрими намірами, а не хулити всіх поспіль чи вибірково, то знайдеться не тільки розгалуження спільних друзів — відшукається й старе коріння (бодай корінці) родинних зв’язків.

Містечко наше, нині зовсім тихе, на противагу 50—60 рокам ХХ століття, ніби завмерло у напруженому чеканні — чи не зітруть його з географічної мапи незважені новації, хоча колись було навіть повітовим, та й досі стоїть на роздоріжжі важливих шляхів. Це його керівники довели до такого стану. Як і швидкоплинну річку Тилігул, яка, всупереч її нищителям, під землею продовжує живити однойменний лиман. Слава Богу, що не добралися ще туди, під землю, хоч і стараються, бо ж як зливали, так і зливають у Тилігул фекалії. А ті мізерні штрафи… Кого вони зупинять?..

Якщо не вірити історичним брехунам Катерини ІІ, то містечко наше має досить поважний вік. Спочатку належало туркам-татарам під назвою Анань, а потім — козакам… Не вірите? Перечитайте уважно роман Зінаїди Тулуб «Людолови», де знайдете, що на нинішній Одеській горі полоз задушив татарина Ахметку, а Данило Корж, односелець Насті Лісовської, турецької султанші, потяв того гада шаблюкою. Втім, у романі можна й пофантазувати, а історичні уста мовлять, що слобода Анань жила ще в XVI столітті, задовго до міфічного козака Ананія Безпалька, й мала 300 дворів. Якщо в кожному водилося по десятку дітей та ще батько й мати, то вийде половина нинішнього Ананьєва. То чи не пора нам очистити нашу історію від намулу?..

Інформація для громадськості з метою отримання дозволу на викиди
забруднюючих речовин в атмосферу ТОВ «ОІЛ ГРУП 88»
ТОВ «ОІЛ ГРУП 88» спеціалізується на торгівлі рідкими нафтопродуктами. АЗС розташована за адресою: м. Одеса, Новомосковська дор., 23/1.

Для оцінки ступеню впливу викидів забруднюючих речовин в атмосферу, а також отримання дозволу на викиди проведена інвентаризація стаціонарних джерел, на підставі результатів якої розроблені документи, що обґрунтовують обсяги викидів. Під час роботи підприємства основними джерелами впливу на атмосферне повітря є резервуари зберігання палива та ПРК. Ступінь впливу об’єкта на атмосферне повітря незначний. Об’єм викидів забруднюючих речовин складає близько 0,067 т/рік. Основні забруднюючі речовини — сполуки азоту, вуглецю, інші газоподібні сполуки. Об’єкт відповідає нормам і вимогам законодавства України, є екологічно безпечним і не чинить негативного впливу на навколишнє середовище.

Езопівська мова в житті репресованих народів — звичне явище з античних часів. І це стовідсотково також мова азійсько-феодальної рабської Росії — у всі часи її існування (в тому числі й за радянського, бюрократично-феодального суспільства) й аж до наших днів.

Писати прямо про колоніальний гніт України, вже давньої та «невід’ємної»  колонії російської імперії, так чітко і відверто, як це зробив Тарас Шевченко у поемі про Кавказ, ще не завойований, ще вільний, ще не частина імперії, ще закордон, ще «не нами даний», — потребувало великої мужності.

Символом стійкості й незламності вже на початку поеми виступає Прометей, титан, який «споконвіку» бореться із вселенським злом — не переможеним «споконвіку» — і споконвіку сам є непереможним. Бореться він з хижаком, якого уособлює орел — символ зла. Хижим орел є і буде вічно. У різні часи Україну карав саме хижий птах — турецький чорний орел, двоголовий червоний польський, російський «двоголовий змій» та інші хижі зайди з усіх сторін світу — такою є сумна доля України. Хижак

           …серце розбиває.
           Розбиває, та не вип’є
           Живущої крові –
           Воно знову оживає
           І сміється знову.

Чому виникнення будь-якої небезпеки відразу викликає відповідну реакцію організму? Наприклад, від страху перед темнотою, свавіллям начальника або перед незнайомою аудиторією у вас з’являється здавлення у грудях, утруднене дихання, заціпеніння, напруга чи й паніка. Тобто не лише психологічні, а й фізичні відчуття.

Можна зробити висновок, що страх — це взаємозв’язок негативних емоцій і фізичних відчуттів. Одне породжує інше, витікає з третього, а означає, власне, одне й те ж. Насправді ми боїмося не самої темноти, а того, що може підстерігати нас у цій темноті. Ми боїмося того, що щось або хтось може заподі-яти нам шкоду. Це приклад свідомого страху — ми боїмося на основі вже наявного невдалого досвіду чи отриманих знань про це. Маленька дитина не боїться темноти доти, поки їй не попередять, що там може бути небезпечно.

А чи буває несвідомий страх, страх, не заснований на життєвому досвіді? Скажімо, перед невідомим майбутнім. Страх перед можливими нафантазованими негативними подіями. Як ми дізнаємося, що це погані події? Знову ж таки, зіставляючи можливі події з тими, що вже були. У результаті люди бояться поганого невідомого. Тобто достатньо подумати про невідому подію, і розум послужливо малює зовсім не позитивну картину, виникає почуття страху на основі негативного досвіду. Отже, навіть страх перед невідомістю — це теж свідомий страх.

Щоб дописати незакінчену Симфонію №10 Людвіга ван Бетховена, науковці й музиканти використають штучний інтелект.

«Команда музикознавців та програмістів прагне завершити цей твір за допомогою штучного інтелекту напередодні 250-ліття від дня народження композитора, яке відзначатиметься цього року», інформує The Business Times.

Як відомо, Бетховен не завершив роботу над Симфонією №10 — до нашого часу вона дійшла у вигляді ескізів.

Село Тимкове, що у Кодимському районі, завжди славилося спортивними здобутками завдяки любові до спорту та його підтримці тамтешніми лідерами — очі-льниками спочатку колгоспу, потім сільгосптовариства, тепер — фермерами та місцевою владою.

Й ось уже кілька поколінь молодих тимківчан ростуть і виховуються на гарних спортивних традиціях, насамперед футбольних. У районі добре знають професійну підготовку місцевої команди, яка бере участь у змаганнях різних рівнів.

Мешканці цього прикордонного села заслужено гордяться своїми меценатами-фермерами, які постійно надають допомогу громаді, у тому числі й на розвиток спортивної інфраструктури. А ще, кажуть, дуже важливо, що в цьому питання і підприємці, і місцева влада — однодумці.