Ліризм, трагізм і сила музики

Гостя-диригента Мірона Міхайлідіса одеським меломанам представляти не потрібно. Сподіваюся, що в багатьох залишився в пам’яті концерт за його участі з НОФО, який відбувся п’ять років тому. Тоді звучали твори двох грецьких композиторів — Янніса Константинідіса і Нестора Тейлора, а також Миколи Римського-Корсакова. Дуже симпатичне його вдумливе, точне у жестах диригентське провадження оркестром. Принагідно зазначимо, що у 2015-у Мірон Міхайлідіс став кавалером Ордена мистецтв і літератури Французької Республіки, а під час концертного сезону дебютував в Ерфуртському театрі (Тюрінгія, Німеччина) з постановкою «Ромео і Джульєтта».

Переконливою у своїй сольній партії була Діана Тищенко — чарівна скрипалька з прекрасними сценічними даними.

З-поміж іншого запам’яталися під час гри її пластичні, з красивими лініями руки. Червона сукня артистки була дуже доречною, що особливо виділялося у вогненно-експресивній, «апокаліптичній» каденції, яка передувала завершальній частині концерту (burlesque). Це був кульмінаційний момент, і саме ця частина твору вважається найскладнішою у технічному сенсі.

Діана Тищенко, випускниця музичної школи ім. М. Лисенка, вже у 18 років стала концерт-мейстером відомого молодіжного колективу — «Югенодорчестер» Густава Малера (GMJO), заснованого італійським диригентом Клаудіо Аббадо. Із 2017-го — асистент, згодом — доцент у Бер-лінській вищій школі музики (Hanns Tisler). Лауреатка багатьох престижних міжнародних конкурсів.

Знайомлячись перед початком концерту з програмою, я дивувався: бурлеск у фіналі такого напруженого, переважно похмуро-трагічного, лірико-драматичного твору? Згодом дізнався, що третю, а також заключну частини Шостакович писав після вечірніх «мерзенних дебатів», і ввів у фінал «міф про народне свято». Музикознавці це пояснюють своєрідною спробою «зняття конфлікту», як у Четвертій симфонії Густава Малера.

У другій частині вечірньої програми прозвучала Симфонія №2 (1906—1907) пізнього російського романтика Сергія Рахманінова — твір, який став своєрідною реабілітацією для автора після невдалої прем’єри у Петербурзі в 1895 році його першої симфонії, що спричинило творчу кризу композитора. (Вину він покладав на погане, позбавлене відчуття суті його музики диригування О. Глазунова).

Після слухання модерністського Концерту №1 для скрипки з оркестром Дмитра Шостаковича аудиторії потрібно було перебудувати свій слуховий апарат на лад романтичної музики, позбавленої відвертих дисонансів і менш нервової. Зізнаюся, що лише третя й фінальна частини твору мене полонили і дозволили оцінити його глибину та принадність. Хвилеподібна у своєму розвитку, красива (то вкрадлива, то томна, то миротворна) в останній, четвертій, частині вона стає заспокійливою і несподівано феєричною, набираючи сили й розмаху.

Зазначимо, що сам композитор був незадоволений другою симфонією, принаймні в чорновому варіанті, ще до її інструментування. Розпочавши у Москві, закінчив її вже у Дрездені, де приблизно в цей же період написав і славнозвісну симфонічну поему «Острів мертвих». «Я впевнений, — зазначав Сергій Рахманінов у листі до композитора і музиканта-етно-графа Олександра Затаєвича після невдачі з першою симфонією, — що хороша музика буде «просвічувати» й крізь погане інструментування…».

Вичерпну характеристику новому музичному дітищу Рахманінова дав свого часу рецензент «Русской музыкальной газеты»: «Нова симфонія, перш за все, є своє, рахманіновське, вільно породжене внутрішнім світом тонкого і цілісного митця, що самостійно думає, відчуває і переживає… Це артист з дивовижною ніжністю концепцій, шляхетністю смаку, з витонченою уявою… зі схильністю до елегійного ладу… Перше і загальне враження: своїм поетичним налаштуванням і художнім блиском вона захоплює увагу від початку і до кінця, поєднуючи у собі елементи чарівного і трагічно-грізного…».

Вступну частину симфонії відкриває повільний, стримано-суворий мотив партії віолончелей і контрабасів. З огляду на це варто, мабуть, дати трохи інформації про групу віолончелей НОФО.

Концертмейстер групи Максим Дєдіков, який свого часу закінчив Школу ім. П.С. Столярського, згодом — ОНМА ім. А.В. Нежданової, а також Вищу школу музики імені Королеви Софії (Мадрид), є лауреатом багатьох міжнародних конкурсів й учасником престижних фестивалів Західної Європи. У 2011-у мав честь грати перед принцом Чарльзом і королівськими сім’ями Великобританії та Іспанії. Роком пізніше Дєдіков був нагороджений королевою Іспанії як кращий віолончеліст. Нині він викладає на кафедрі струнних в Одеській музакадемії.

Його помічником є доцент кафедри струнних нашої ж музакадемії Валерій Казаков, який раніше під керівництвом Хобарта Ерла записав Концерт №1 для віолончелі з оркестром Мирослава Скорика (фірма NAXOS).

Відрадно, що останнім часом групу поповнили молоді виконавці, також вихованці ОНМА: Вікторія Фуртученко, Владислав Долгієр, Вікторія Карпова і Марта Кучимова.

Групу контрабасів очолює заслужений артист України Володимир Чекалюк, в.о. доцента ОНМА ім. А.В. Нежданової, учасник міжнародного фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики».

Володимир КУДЛАЧ.