Олесь Чайківський. Всеукраїнські похорони

Вовчисько люто завивав,
Стогнала мати Україна,
Дніпро чорнів від чорних сліз.
Скидали люд без домовини
Докупи в повен горя віз.
Могильним холодом відгонив
Наш край, що нарід свій втрачав.
Всеукраїнські похорони –
Сосо* наказ ординцям дав.
Сурмить у сурми журно туга:
«Ой, Україноньку спасіть –
Йде над мільйонами наруга».
А світ старий закляк, мовчить…
І сонце змеркло.
Де розрада?
Наш край – відірваний листок,
Яким кружля злочинна влада,
вже бачить ціль – звела курок…
А нині знов з Кремля віщали:
«Яким там в біса геноцид?
Хіба хохли одні страждали?..».
Кати згубили людський стид,
Забули, хліб як відбирали,
З бійців нам ставили заслін,
Щоб люди з пекла не втікали,
Не піднялись повік з колін.
Ятрить за тридцять третій рана,
Довіку пам’ять в нас жива.
І світ глухий, і Дума п’яна
Іще зберуть свої жнива.

Сорок сьомий

Тридцять третій чорний не застав я,
З сорок сьомим стрівся вочевидь.
Бачив я, як тіні понад ставом
Лободу збирали, щоб прожить,
В дім несли, товкли її у ступах.
Ще кукіль товкли – оті, хто мав.
Від наїдку того в корчах, муках
Не один із часом помирав.
Потяг мчав, аж гупали колеса –
То на північ наш хлібець везли.
Кидали лелеки рідні плеса,
Діток у домівки не несли.
Пухли ноги, а зболілі руки
Потай рвали в полі колосок,
Та свистів гарапник – ситі «дуки»
Гнали нас, слабких діток.
З сіл нужденних скільки повтікало
Підлітків у горе-ФеЗеО.
У Сибірах «стройки» їх зжирали,
Ще й багацько в шахтах полягло.
Тридцять третій чорний не застав я,
Сорок сьомий вочевидь зустрів…
Хрест на український люд поставив
Той**, що в білокам’яній сидів.

* Сосо – домашнє ймення Й. Джугашвілі – Сталіна

** Той – у давньоукраїнській міфології біс, нечистий.