Переглядів: 721

Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ. Новели

 Старість  —  не  радість

Старість — кепська справа. Тільки продереш очі — нагадує: скоро дійдеш до краю, звідки — не повернешся. А коли? Того ніхто не знає. Почухуючи потилицю, сидів на призьбі й розмірковував добре підтоптаний роками Матей Шпичка на прізвисько Дримба.

Воно недарма присокирилося. В селі казали: «Високий до неба, лише дурний як треба». І такий худющий, наче колись увійшов у голодівку й до цих пір — не вийшов. Усе світив ребрами. Ніколи вволю не міг набити свій золотник.

Їлена Суботиха, сусідка, не раз підкушувала:

— Матею! Ти мені своєю статурою всі очі зірвав, цілісінькими днями на подвір’ї туди-сюди хилитаєшся, ніби маятник на моїх дзиґарях, аж пасія розбирає. Оно подивися на мого кота, влітку — тілом схожий на тебе, у зиму — входить наїджений.

— Їлено! Ти в мій бік не дивися.

— Я зовсім не зирю. Бачу тебе, навіть коли очі заплющу.

«Спасу від неї нема, ніде не заховаєшся, — бідкався, — гірше сільради, лише податком не обкладає».

Сидить Матей під хатою, на зиму теплом запасається. Як його не вистачить і тіло ще затребує, на лежанці добавить. Зберіг її, не викинув, як інші. Вона — ліпше ліків.

Коли з припону зірветься Явдоха, й буде три дні несамовито гарцювати навколо хати, що й носа не висунеш, замете по самі вікна, як добре тоді крижі випражити.

Нехай собі у димарі вітер висвистує, хай клямкою шарпає, і мороз на вікнах малює дивовижних птиць. Навіть надвір нема чого рипатися. Водою запасеться, хліб — свій. Дрова нарубані й складені стосом у другій половині хати, що слугує за комору; звідти — дверцята до козячої хижки (сіно на подрах), і десяток рябоцебеньких курей з когутиськом — у теплі.

Якщо по правді — в колгоспі не наробився, сильно не впрягався. То старшим конюхом обтирався, то голову возив. Ото житуха: щодня хтось кликав на могорич, голова сам не пив, удвох налягали. Коли колгосп розпався, у товаристві з обмеженою відповідальністю на тоці сторожував. Уранці з порожніми кишенями додому не повертався, курям вистачало.

Згодом стеріг сільраду. У ній на вузькій лавці обидва боки стовк. А час підпрігся і хребта зігнув, вуса обвисли й очі засумували, як осіннє тло.

А колись дівки впадали. І пригадав, як селом пробіг поголос, що буде сватати Ганьку Цибульку. Її тато з ним у шопі на подрах застав.

Те почула Галька Лабата й побігла до ставка, стрибнула й хотіла втопитися. Матей теж їй обіцяв, що жениться, устигав обидвох за ніс водити.

Кривов’язий Соломко поруч худобу пас, побачив і витяг її з намулу. «Дівко! На мілкому — не топляться. Тут води старому жабуну по яйця. Як ще надумаєш, біжи до млина, там глибоко».

Галька, мабуть, цим надіялася стримати парубка. Не змогла. Він добре попався, ніби лис у курнику. Назад ходу не було. А то розфицкався дівками.

І занурився у спогади…

Вони собі любилися, і дух свіжого сіна — заколисав. Кого мали боятися? Старий Цибулько з Ганнусиними братами на заробітках у сусідньому селі, там і ночують. Мама смерком на двір не виходить, а тут, ні сіло ні впало, на фронтоні рипнули дверцята.

Матей зірвався, ледве головою бантину не переламав, кинувся до другого виходу, шарпнув, а його знадвору підперли. Взявся рвати страпаки, а вони міцно припасовані, не зміг зрунтати, щоби поміж латами вислизнути.

Коли почув голос її тата:

— Не рунтай покрівлю, все їдно не вилетиш. Виходь!

Довелося йти.

— То що будемо робити? — запитав старший син.

— Чого міркувати? — озвався середульший. — Зараз дамо йому доброї бубни і нехай йде.

— Ні! — Як відрубав тато. — Це йому легка кара. Ми його зачинимо в льосі, наче злодія, а вранці покличемо голову сільради. Той складе акта й подамо в суд. Там розберуться. Справа — не шутейна, років на три.

— То як, Матейчику, чи ти, бува, не хочеш з нами породичатися? — засміявся котрись.

Той закрутив головою.

— Бачиш. Не хоче. А тлумити дівку хто дозволив? Знацця, хотів нас ославити. Ведіть до льоху й киньте туди порожній мішок від кубинського цукру, наче він з ним прийшов, і міцно зачиніть, аби не втік, — розпорядився тато. — Вранці розберемося. — І запитав: — Ганю! Що він тобі казав?

— Обіцяв сватати.

— То нехай завтра і засилає сватів, якраз неділя.

Завели, кинули мішок, замкнули на колодку, ще й двері підперли. Через прадуху не вилізе, вузька, заплішиться…

«Ото влип, наче муха в мед, — гриз себе. — Видко, Ганька настрапалила братів, ті й постаралися».

Уранці підійшов голова з дільничним, що навідався у село. А в печі вже домлівав когут, смажилися яйця для закуски. Власть дарма нічого не робить, хіба за добрий могорич.

Відімкнули двері. Цибулько наказав:

— Бери мішок і виходь!

Вийшов і ховав очі, позичені у Сірка.

— Бачите, з яким ходить мішком, — вклинився голова колгоспу, йшов до контори, побачив на подвір’ї дільничного й собі заскочив.

— Та він ним пів комори винесе, — уточнив дільничний. — Йому допри не минути.

Матей зрозумів: начальство не шуткує, і проказав:

— Посилайте за татом, буду свататися.

— Зараз і засватаємо, — потер долоні дільничний. — Я буду старшим сватом. Ти не проти?

«Диви, насміхається, — і геть приопав. — Цілий рік доведеться його могоричити».

Надійшов Матеїв тато. Швидко все владнали й сіли за стіл. Як розходилися, дільничний розкрив планшетку, витяг зошит, вирвав листок і простягнув жениху.

— Осьо розпишися.

— За що? Він чистий.

— Не твоє діло. Допоки чистий. Дивися, не вибрикуй, бо тоді стане списаним. Пойняв?!.

Рипнули сінешні двері. Ганна покликала:

— Зводься на ноги, йди обідати, бо всю призьбу протреш.

Матей нехотя підвівся.

— Бабо! Чого дерешся?

— Ти мені не бабай! Видко, забув, як на подовому сіні гануськав, — вколола.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net