Переглядів: 575

«Блі-і-ін, ну пачєму па укрАінскі?»

Тема утвердження української мови, вочевидь, буде актуальною ще довгий час. Дуже вже несміливо пробиває вона собі дорогу в ті сфери, де мала б панувати, і то беззастережно (у владних органах, війську, поліції, школах, вишах, на радіо, телебаченні…), і ще несміливіше, мов непрошена гостя, стукає — не достукається в окуповані чужою мовою серця мільйонів наших співвітчизників.

Чому так? Чи можливо щось тут змінити? І головне: як? Про це нині багато дискутують, зокрема й у Фейсбуці. Ось одне з таких обговорень.

А як дивитеся на цю проблему ви? Будемо раді почути вашу думку, шановні читачі.

Serhii Bryhar: Про «Зелену хвилю», що, як каже Володимир Шовкошитний, поки що маскується під «Зєльоную волну».

До організаторів особливих питань нема. Як на мене, технічно все нормально. Втім, я не учасник ярмарку, а лише сторонній спостерігач... Видавці та розповсюджувачі часто кажуть, що Дерибасівська була значно кращим місцем, ніж парк Шевченка, але то з їхнього боку, бо там, мовляв, більше народу… Я ж, пересічний покупець, вважаю, що добре було і тоді, на Дерибасівській, і тепер, у парку. Але зараз не про це.

Книжок російською мовою дійсно ДУЖЕ багато! Це не дискусійне питання, а очевидний факт. Можливо, в російськомовному сегменті навіть ширше тематичне охоплення. Водночас, позавчора і вчора, маючи вдосталь часу (вчора зранку, поки не пішов дощ), щоб прогулятися, пороздивлятися, навибирати, послухати, поспілкуватися, я був просто вражений тим, наскільки багато людей шукають «что-то такоє», чи «ету кнігу», чи «етого автора» НА РУССКОМ! Навіть дитячі віммельбухи, де обмаль тексту, часто шукають винятково «на русском»… А втім, якщо вже бути чесним: я їх десь розумію… Наш Назар, власне, теж вибрав собі найбільший і найдорожчий (як завжди) віммельбух, але пропонували ми йому лише україномовні варіанти, бо для нас це питання принципу! От і для тих, кому потрібно «на русском», — теж…

Зустрів кількох давніх знайомих з торбами, усім до сорока років, трохи ознайомився з їхніми «уловами», і склалося враження, що перебуваю в Москві. Все — «на язикє». Так люди бачать світ. І при тому ще жаліються: «Ужас, так мало кніг на русском». Згадується картинка: «Дєвочка, подвінься, ти мєня прітєсняєшь». Поки ще, звісно, не так, але зважаючи на тенденції… Висновок невтішний: «ми живемо в паралельних реальностях».

Особливо паскудними, традиційно, є «адєсскіє інтєлігєнти», оті-от «карєнниє» придурки, переконані у своїй дотепності:

— А на русском єсть?

— Ні.

— Ну, рєбята, ви же в Адєссє, кому здєсь нужен ваш укрАінскій?..

— Оні что пєрєпуталі Адєссу са Львовом?..

— Адєсса і укрАінскій — ето смєшно...

Але й молодь не радує. Якщо трохи узагальнити, то наша молодь демонструє свій феноменальний пох*зм, відсутність громадянської позиції. Такий собі «калєктівний зєлєнскій»…

Але є і люди з такою позицією, що аж страшно. От, наприклад, вчора чув таке. Молода жінка, мама малої дитини, в палатці British Book віщає якійсь подрузі-знайомій: «Нєту смисла пєрєгружать рєбьонка, учіть нужно только русскому і англійскому, а украінскій прідьот в школє, і то как нєізбєжность, в жизні он нє нужен, потому ми і нє заморачіваємся».

Ну а найпоказовішим вважаю епізод біля стенду львівського видавництва «Апріорі». Там я, що називається, потрапив точно за адресою: Сенека, Марк Аврелій, Пліній молодший, Андре Моруа — хочу мати всі ці книжки. Стою, роздивляюся, вибираю. Підходять чоловік і жінка, обом десь близько тридцяти.

— Может, тут что-то інтєрєсноє… — каже жінка.

Чоловік побіжно ознайомлюється з асортиментом, театрально стає на одне коліно і голосно говорить: «Блі-і-ін, ну пачєму па укрАінскі???».

Бачу на його обличчі якусь перекошену посмішку. Вирішую таки поговорити:

— Перепрошую, а ви українською зовсім не читаєте?

Обличчя чоловіка миттєво серйознішає, далі він підводиться, міряє мене уважним поглядом і відповідає:

— Маладой чєловєк, філософія — для уравновєшиванія разума, для душі. Конєчно, я нє стану чітать філософскіє кнігі на навязанном мнє язикє.

— Думаю, це пересмикування, і вам ніхто нічого не нав’язує, тих самих книжок з філософії вистачає й російською, я б навіть сказав, російською їх більше...

— А у мєня к вам встрєчний вопрос: «Ви чітаєтє на русском»?

— Ні.

— Вот відітє, ми совєршенно разниє люді, живущіє в разних культурних плоскостях, но по случаю впісанниє в одну страну…

Насправді це був гарний співрозмовник! Він висловився майже моїми словами. Так, ми справді різні люди, які живуть у різних культурних площинах. І хоч скільки ти їх, оцих «другіх», не ознайомлюй з українською культурою (хоч їм кіно, хоч музику, хоч книжки, хоч лекції — будь ласка, все є, все доступне, все для вас, як то кажуть) — їм то ДО СРАКИ! Вони — інші. На Дмітрія Бикова і Віктора Шендеровича в цьому місті все одно приходить значно більше народу, ніж на будь-якого україн-ського діяча!

Я не знаю, як саме боротися за «прокляті території» і навіть — можете кидати в мене каміння — чи взагалі це можливо… Думаю, починати потрібно з дитячих садочків, які в нас наскрізь змо-скалені! Для того щоб з’явилася нормальна ідентичність, має вирости принаймні одне покоління, для якого українські цінності будуть рідними, а не «львовскімі»! А без цього ми приречені на життя саме ось у такій (чи ще гіршій) ситуації або на самообман, як деякі наші «професійні ліберали», що стверджують щось на зразок: «В Одесі (Харкові, Дніпрі…) нормальна ситуація з українською мовою, на неї реагують цілком позитивно». Ну, так, я розумію, що психіка захищається… але це позиція з розряду «якщо не б’ють у морду, значить усе добре». І є ще один простий факт: діти всіх цих «оптимістів» завжди російськомовні…

Хворе або вилікується, або відімре… І чекати вже недовго. Думаю, зараз головне завдання полягає в убезпеченні від зарази того, що ще умовно здорове, чи, принаймні, в мінімізації наслідків інфікування.

Сергій Лащенко: Я завжди казав, що в Одесі мова може йти лише про український сегмент, а не про українізацію всього міста. Хто з радикалів вважає інакше, хай поїде і спробує поагітувати. З Києва чи Львова повчати одеситів ну зовсім легко. А от в самому місті... До речі, і сегмент цей попервах буде геть маленьким. З цим треба змиритися. Але й не здаватися, йти вперед!

Орелі Боян (до Сергія Лащенка): Починати потрібно із садочків. Ще сто років тому вся Одеса говорила суржиком на основі української. Але комуняки постаралися, щоб цей факт забули.

Реально українізувати Україну за 5—7 років. На чолі з паном Гриценком було розроблено програму. Було б бажання влади. А його нема.

Сергій Сарафанюк (до Орелі Боян): На местном уровне тонут все начинания. Всё остальное есть. Насилие тут не поможет. Должны быть найдены материальные стимулы для преподавателей и воспитателей и постепенная смена кадров через аттестацию.

Роман Клочко: Стимули таким людям мало поможуть. У системі освіти ці доплати все одно не будуть настільки великими, щоб заради них напружуватися. У 90-ті викладачам у вишах певний час доплачували за викладання українською — і що? Там, де керівництво крізь пальці на мовне питання дивилося, там і викладачам було начхати.

Serhii Bryhar (до Сергія Сарафанюка): Згоден! Ви описуєте абсолютно правильну модель. Інша справа, що «насєлєніє» проголосувало за «цементування» старих порядків. Тут складно собі уявити наявність реальних стимулів у напрямку українізації. Йому, «насєлєнію», навіть до лікаря записатися впадло, то й не дивно, що в такій ситуації маємо тріумф урср...

Сергій Лащенко (до Романа Клочка): Я теж думаю, що стимули не спрацюють. І навіть якщо вся документація буде переведена на українську та квоти на пісні зашкалюватимуть, то при такому фанатичному підході до читання, до книги, до пошуку «свого», себто російського (Сергій це описав дуже детально), Одесу не зміниш... Треба впливати на мізки. Мовляв, «русский мир» — це голодуха, конфлікти, війни, штампування нових абхазій і південних осетій, нових вимираючих лугандоній... А український світ — це толерантність і можливість гармонійно поєднувати різні культури і мови. Тільки так! Тому й до українських радикалів треба ставитися з обережністю. Вони цю мою концепцію зарубають «на корню» і з легкістю подарують москалям на блюдечку одномовну Одесу. А я за те, щоб і українська в ній була не заборонена. Щоб її толерувала і підтримувала міська влада.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com