Фізик, залюблений у гори

Так це було чи ні — достеменно сказати важко, але про цей епізод розповів видатний одеський фізик Георгій Гамов. Про це ж ідеться і в книжці Волтера Гратцера «Евріки та ейфорії».

Щодо «більшовицького агітатора», то в юності Тамм таки справді захоплювався марксизмом. Намагаючись убезпечити сина від лівацтва, батьки відправили його за кордон — у Шотландію, в Единбурзький університет, на факультет точних наук. Але це не вберегло юного максималіста від революційних віянь.

Провчившись за кордоном рік, Ігор на вимогу батьків повернувся додому і в 1914-у вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Але навчання перервала Перша світова. Юнак іде на фронт, служить медбратом, пізнає найжорстокіші вияви світової бійні. Відтоді на всіх мітингах він закликатиме до припинення війни. Енергійного оратора висунули в члени бюро виконкому в Єлисаветграді і делегатом першого Всеросі-йського з’їзду рад робітничих і солдатських депутатів у Петрограді. На політичному поприщі підтримував фракцію меншовиків-інтернаціоналістів, що через роки йому згадали. Членом більшовицької партії так і не став. Зрештою, побачивши різницю між гарними лозунгами і практикою, відійшов від політики й обрав науку.

Дід Ігоря, Теодор Тамм, у середині ХІХ століття переїхав на українські землі з Німеччини і тут одружився на дочці херсонського поміщика.

Батько, Євген Федорович, політикою не займався, був інженером і тривалий час очолював єлисаветградське підприємство, яке відало роботою водопроводу, електростанції та трамвайним сполученням. Попри суто мирне заняття, його могли двічі розстріляти.

Першого разу — в 1920-у, коли частини Першої кінної армії захопили місто і в ньому зникла електрика. Розгніваний Семен Будьонний вирішив, що це саботаж, і наказав арештувати та розстріляти міського інженера. Все ж Євген Федорович зумів переконати командарма, що справа не в саботажі, а в нестачі палива, і запропонував такий вихід: «Якщо звалити в місті всі телефонні стовпи, то палива для електростанції вистачить на кілька днів». Будьонівці так і зробили, а командарм ще й оголосив інженеру подяку.

Вдруге життя Євгена Тамма повисло на волосині після Другої світової війни. Під час окупації він проживав у Києві і як німець за національністю мав деяку протекцію від нацистської влади. За це після звільнення Києва його заарештували, і лише заступництво осіб, яких він переховував у своїй квартирі, а деяких зумів визволити з рук гестапо, відвело біду.

Мати вченого, Ольга Михайлівна Давидова, походила із сім’ї військового.

Ігор Тамм народився 1895 року у Владивостоці, де батько працював на будівництві Транссибірської залі-зниці. У трирічному віці з батьками переїхав в Україну і з 1898-го до закінчення в 1913-у гімназії жив у Єлисаветграді (Зинов’євськ, Кіровоград, Кропивницький). У 1918-у все ж закінчив Московський університет, хоч і навчався в ньому з деякими перервами. Отримавши диплом, викладав спочатку в Таврійському університеті, потім — в Одеському політехнічному інституті. Тут, в Одесі, доля звела його з Леонідом Мандельштамом — одним із засновників вітчизняної наукової школи радіофізики. Під його керівництвом молодий учений виконав перші дослідження, які належать до галузі мікроскопічної електродинаміки. Це дало йому поштовх до наукової роботи.

Але перехід у «чисту науку», який відбувся у 1925—1926 роках уже в Москві, дався нелегко. Як згадує дочка Ірина, це питання обговорювалося на сімейній раді. Справа у тім, що в Комуністичному університеті імені Свердлова, де Тамм працював із 1922-го, платили терпиму зарплату, а в Московському державному університеті, який вабив перспективою, гроші були мізерними. Й тоді, пише у спогадах дочка, мати запропонувала продати свій каракулевий сак — цих коштів вистачило на рік. А далі вона відносила до торгсину й ломбарду одну за одною фамільні золоті речі, які вже не викуповувала.

Період 1930-х років став розквітом таланту Ігоря Тамма. Він активно досліджує актуальні проблеми фізики, на відхилену зарубіжним покровителем стипендію відвідує Нідерланди, Німеччину, Англію, співпрацює у Кембриджі, знайомиться з багатьма видатними західними фізиками-теоретиками. У 1934-у повертається до Москви. У Фізичному інституті ім. П.М. Лебедєва створює теоретичний відділ.

Він окрилений. Як птах, рветься у вись. Але тут гримнули постріли, які мало не обірвали його політ. Молодшого брата — Леоніда, який працював на високій посаді в системі важкої промисловості, у 1937-у розстріляли за трафаретним звинуваченням у належності до контрреволюційної троцькистсько-зинов’євської організації. Були заарештовані та страчені перспективні вчені — близький товариш Борис Гессен й улюблений учень Семен Шубін. Сам Тамм зазнав немилосердних нападок «за переховування ворога народу»… Дякуючи Богу, репресивна машина обійшла майбутнього нобеліанта.

Упродовж своєї діяльності Ігор Тамм займався різними напрямками наукової творчості: квантовою механікою, фізикою твердого тіла, теорією випромінювання, ядерною фізикою, фізикою елементарних часток…

У 1948 році було поставлене завдання створити водневу бомбу — ще страшнішу, ніж атомна. За пропозицією Ігоря Курчатова Тамм організував групу для вивчення цього питання. Багато вчених не вірили навіть у принципову можливість створення такої зброї, але група Тамма справилася з цим завданням. Спираючись на вже напрацьоване з 1948-го, науковці, зокрема молоді Віталій Гінзбург та Андрій Сахаров, висунули кілька важливих й оригінальних ідей. Одним з вирішальних був метод утримання газового розряду за допомогою потужних магнітних полів — принцип, який досі лежить в основі бажаного досягнення контрольованої термоядерної реакції (ядерного синтезу). Все це й дозволило створити водневу бомбу в найкоротші терміни. Нагадаємо, її успішне випробування відбулося 12 серпня 1953 року.

Але Нобелівську премію Ігор Тамм отримав все ж не за це. У 1958-у йому разом з Іллею Франком та Павлом Черенковим вручили цю нагороду за дослідження теорії випромінювання Черенкова-Вавилова.

У 1917-у Ігор Євгенович одружився з Наталією Василівною Шуйською, яка походила з багатої й освіченої родини поміщиків, що володіли низкою маєтків у Херсонській губернії. Дочка Ірина стала фізико-хіміком, син Євген — доктором фізико-математичних наук.

Головним захопленням Ігоря Тамма, звісно, після фізики, був альпінізм, яким він почав займатися у 1926-у й ходив у гори до 70-річного віку. Маючи пристрасть дослідника, любив оглядати давні печери, які траплялися під час таких подорожей. Це, безумовно, було дуже цікаво, але й небезпечно. Річ у тім, що в таких печерах часто гніздяться кажани, у посліду яких консервується вірус смертельної недуги, що призводить до паралічу дихальних м’язів. Про це широко стало відомо після загадкової смерті одного з першовідкривачів гробниці Тутанхамона. За спогадами внука Тамма, Леоніда Бернського, до дідової біди могло призвести обстеження однієї з печер на Памірі, за якою тягнувся шлейф легенд про скарби та їх недоступність. Насправді ж у ній не виявилося нічого, крім каміння та відходів життєдіяльності кажанів. Так збіглося в часі, що саме після того Ігор Євгенович тяжко захворів і, щоб подовжити життя, був підключений до апарата штучного дихання. У 1971-у серце вченого зупинилося…

Валентин ЩЕГЛЕНКО.