Переглядів: 645

Історія двох книжок, або Про дівчинку Майю і лукаву Муху-Цокотуху

Коли довго живеш — є з чим порівнювати і чим дорожити. Тим більше, коли кожен день приносить якісь новини і потрясіння.

Хіба у далекі тридцяті роки для нас, дітвори, не стало приголомшливим дивом почути від батьків, що земля, на якій живемо, широкий Дніпро з його кручами, безкраї, аж кудись за Каховку, степи — що все це називається Україною і є нашою Батьківщиною? І тому всі ми — наша рідня, ближчі і дальші сусіди — звемося українцями. А ось Росія — то вже інша земля, з іншою мовою, з іншими звичаями і звичками.

Живуть собі — то й нехай, а у нас свої принади. Хочеш — посидь з вудочкою на карася. Набридне — вирий знічев’я на березі широченьку ямку, і на твоїх очах з її дна та стінок заб’є-задзюркоче джерельна вода: буль, буль, буль... Готова криниця! Своїми руками! Наскучить біля Дніпра — піднімися кручею до степу, і там десь у затишку дерев натрапиш на гніздо перепілки з кладкою яєць. Пташина злякано пурхне вгору й почне відволікати тебе від гнізда, бо ж мають вилупитися її дитинчата. Батьки завжди вчили: не чіпайте гнізд! Птахи теж хочуть жити!..

І все це теж — наша Батьківщина. Україна.

І хоч поруч був Дніпро, ми завжди раділи дощику і завжди вітали його:

Іди, іди, дощику!
Зварим тобі борщику!

Або:

Дощик, дощик, припусти,
Нас додому не пусти!

Ми полюбляли наші приспівки, шкода лише, що знали їх замало. Бо ні книжечок для дітей тоді не було, ні радіо...

А тут якось — ото несподіванка! — від когось почули:

Ой ты, Муха-Цокотуха,
позолоченное брюхо!
Пошла муха на базар
и купила самовар!

І не тільки купила, а ще й взялася пригостити чаєм.

Та цокотуха багатьом з нас припала до душі, звідусіль лише й чулося — «позолоченное брюхо», «Муха-Цокотуха».

Слова ті були для нас зрозумілими, а от їхня вимова — геть чужою, не нашою.

— Бо вона ж написана мовою сусіда, російською, — сказала мама. — А ми з росіянами одного кореня — слов’яни.

От і знову дивина — ми ще, виявляється, й слов’яни. Згодом з’ясувалося, що ми із сусідом ще й православні християни. Отже, що не день — то крихітка нових знань. Цікаво!

Минали роки, ми підростали, а залітна цокотуха робила свою справу — по всій Європі залишала свої кладки, і її вилупки прославляли «русскій мір» та ганили нашу Батьківщину. Мовляв, це недоукраїна, її народ — це недонарод, а її мова — взагалі чиясь вигадка. У тому антиукраїнському дзижчанні найголоснішим був голос горезвісної «Раша тудей»: Україна як держава не повинна існувати!

Лукава муха-цокотуха досягла своєї мети. Російська мова почала лунати у нас скрізь. Уже в нинішні, наші дні одна з недоучок обурювалася: «Мы не виноваты, что вокруг Одессы построили (?!) Украину». А етнічний українець Іванько, що слухає тільки московські передачі, хоч народився на хуторі, а виріс на «Привозі», сердито дивувався: «Откуда он взялся, этот украинский язык?» (А звідки, хочеться спитати, беруться такі невігласи?).

Ось тоді на весь голос і пролунало з Кремля:

«Россия кончается там, где кончается русское слово. И Россия обязана защищать русскоязычных, в каком бы конце мира они ни проживали!».

Ось тоді й почалася ця гібридна війна з її тяжкими втратами — тисячами полеглих українських захисників, десятками тисяч покалічених, полонених і зниклих безвісти.

Якщо наш найближчий сусід — слов’янин, православний християнин і начебто навіть миро-творець, то хто сатана й антихрист?

Під час одного жорстокого бомбардування на Донеччині десятилітнє дівча закричало в істериці:

— Мамочко! Давай втечемо жити туди, де не стріляють!

А куди сховаєшся від мінометів і «градів»? У погребі! Там і жили та ще й допомагали нашим воякам — зшивали клаптики тканини у великі маскувальні накидки для танків, бронетранспортерів: білі — в колір снігу і зелено-сірі — для літньої пори…

Про таку ж десятирічну дівчинку розповідалося в прекрасно оформленій книжечці для дітей. Точніше, то була не одна, а цілих п’ять книжечок про те дівча. І що особливо цікаво: в жодній з них не було ні слова тексту, на кожній — тільки назва: «Майя у лісі», «Майя на березі річки», «Майя в зоопарку», «Майя в бібліотеці».

Зате то був майстер-клас художника! Це ж треба так любити свою професію і тих, з ким щедришся своїм талантом! Щоб без жодного слова, лише мовою пензля і фарб, лише ілюстраціями розповісти про гарненьке дівча, що жило у повній гармонії з природою, і зі світом книжок — джерелом усіх знань. Митець стверджував: таке багатогранне життя можливе лише під мирним небом!

Набір тих прекрасних книжечок дуже давно подарував мені на день народження один з моїх шанувальників. Кажуть: дорогий подарунок не той, що з діамантом, а той, що з думкою. Про що думав і про що хотів іще сказати цей мовчазний чоловік, даруючи історію Майї десятирічної сімдесятилітній Майї? Що життя чудове у будь-якому віці, коли живеш активно, цілеспрямовано, в гармонії з усім суспі-льством? Дивує інше: де на нашому книжковому безриб’ї вдалося йому віднайти цей комплект саме з ім’ям іменинниці? Не збагну й досі.

Пам’ятаю, який ажіотаж здійнявся у Дніпропетровську шістдесятих років з виходом дитячої книжечки «Как лечили Петуха». Її рознесли з полиць за кілька днів. Довелося перевидавати. Бо то була не книжка, а свято для діток. Гарна, яскрава обкладинка, дорогий папір, кольорові ілюстрації. Чого вартий був сам Петя з його червоним гребенем і червоним віялом хвоста аж до землі!

Книжечкою милувалися-захоплювалися не тільки дітвора, а й дорослі. Але знайшовся один допитливий третьокласник, який прочитав її і вигукнув:

— Яка брехня! Це ж цукерка в красивій упаковці! Бо ж селянин ніколи не лікуватиме курку чи півня. А тут йому — тепленьку водичку, вовняного шарфика на шийку, ніжки парять!..

Правда таки інша: курку чи півня, коли занедужають, пускають під ніж. Юшка з них не тільки смачна, а й дуже скоро ставить хвору людину на ноги. І не дуріть дітей, не виховуйте їх на брехні. Один з наших класиків застерігав: для малих треба писати не просто добре, а навіть краще, ніж для дорослих.

А ми, нинішні, дивуємося: де й коли наші президенти й народні депутати навчилися вішати своїм виборцям локшину на вуха…

Чи розуміє наш щойно обраний президент, який уже давно закохав у себе мільйони шанувальників як менеджер і прекрасний актор, чи усвідомлює, які авгієві конюшні йому розгрібати після п’ятьох попередників? Зараз украй важливе все — закінчити з війною, забезпечити стабільність і добробут людей, повернути тих, хто порозбігався по світах у пошуках роботи, дати їм роботу і пристойну зарплату вдома. Не реанімувати старі заводи із застарілою технологією, а створювати нові, сучасні. І насамперед — діти, підростаюче покоління.

Упродовж усіх років нашої незалежності діти були викинуті на узбіччя життя, а з них же треба ростити мислячих, активних громадян, і тоді будуть у нас і вояки, і моряки, і хлібороби, й економісти, а головне — згуртоване суспільство, чия найвища мета — міцна правова держава, де один за всіх і всі за одного.

Кажуть: перед минулим зніми капелюха, бо воно вже стало історією, а перед майбутнім — засукай рукави і просто працюй, твори, вдосконалюйся. Тільки тоді й прийде перемога.

Майя ФІДЧУНОВА.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net