Ліки, що перевернули світ

Хто ж цей благодійник людства? Виявляється, наш колишній співвітчизник, який народився 1888 року в містечку Нова Прилука поблизу Вінниці. Його батько, Яків Ваксман, був орендатором земельної ділянки, а мати Фрейда (до заміжжя — Лондон) — власницею промтоварного магазину. Сина вони назвали на честь біблійного мудреця Соломоном (пізніше його почали іменувати на американський лад Зелманом). У рідному містечку він закінчив хедер (релігійну школу у євреїв), а після невдалої спроби вступити до гімназії в Житомирі приїхав до Одеси й пішов учитися у вечірню школу, де викладали вчителі з престижної 5-ї гімназії (тепер у цьому будинку — аграрний університет). У своїх спогадах про той період нобелівський лауреат особливо дякує двом педагогам: Тарнарідеру — викладачеві математики, фізики та хімії і Кінджі — російської літератури. Сумлінне навчання посприяло хлопцеві успішно скласти екстерном іспити й отримати диплом про закінчення гімназії.

Після смерті матері, яка була для Соломона найдорожчою людиною, він, зібравши трохи коштів, у 1910 році перебирається до США, де проживали материні сестри. Опанувавши чужу мову, юнак із Вінниччини вступає до Рутгерського сільськогосподарського коледжу в штаті Нью-Джерсі. Там з особливим зацікавленням вивчає мікробіологію, точніше — мікологію, науку про гриби. Багато пізніше Ваксман згадував, що не випадково обрав цей розділ: тітки, в яких він попервах оселився, тримали ферму, землі довкола нагадували йому український чорнозем, де відбуваються дуже цікаві процеси, зокрема ростуть мікроскопічні ґрунтові гриби. Забігаючи наперед, скажемо: за своє життя вчений виявив понад два десятки не відомих доти видів мікроорганізмів, що вже є видатним досягненням.

Після коледжу поглиблює свої знання у Каліфорнійському університеті в Берклі, де отримує ступінь доктора, й надалі пов’язує свою долю з Рутгерським університетом. У Рутгерсі він став провідним фахівцем у галузі мікробіології ґрунту, яка з простого нагромадження уривчастих спостережень перетворилася у наукову дисципліну. У 1927 році Ваксман обнародує фундаментальну наукову працю з цієї теми, де на 897 сторінках викладає основи своїх теоретичних досліджень. Там ідеться, зокрема, про біохімію грибків-стрептоміцетів, їх класифікацію, властивості.

Учений помітив, що біль-шість хвороботворних мікробів швидко гине у ґрунті. Чи не є це результатом антагоністичної дії стрептоміцетів, які постійно живуть у землі? А якщо це так, то чи не можна виділити з грибків антибіотики? До речі, саме Ваксман увів термін «антибіотик», назвавши так речовину мікробного походження з антимікробними властивостями. Пізніше так почали називати будь-які антимікробні препарати, незалежно від їх походження.

Десятки тисяч зразків стрептоміцетів було «просіяно крізь сито» спрямованого пошуку. І в 1940 році вчений та його підлеглі відчули, що вони вийшли на правильний шлях. Було виділено актиноміцин. Але він, хоч і пригнічував ріст багатьох шкідливих мікробів, для людини був отруйним. Подальший пошук відкрив стрептотрицмин, щоправда, й він залишався токсичним.

Одного літнього дня 1943-го до кабінету Ваксмана увійшов його співробітник й учень Альберт Шац:

— Погляньте, шефе, що ми знайшли. Це стрептоміцес грізеус, той самий вид, який ви описали двадцять п’ять років тому…

«Старого знайомого» тут же перевірили на антимікробну властивість. Він виявився дуже активним, причому найсильніше пригнічував туберкульозну паличку. Антимікробну речовину, добуту з цього грибка, назвали стрептоміцином. І, що важливо, він не був токсичним. Спочатку його дію перевірили на морських свинках. Із сотні заражених тваринок стрептоміцин вилікував дев’яносто сім. Нечуваний успіх! Відтоді ампули з новими ліками увійшли в арсенал медицини.

У 1945-у відбулася перша наукова конференція, де обговорили результати лікування людей стрептоміцином. Наведені дані вражали: цей антибіотик вилікував 75 відсотків хворих, якщо туберкульоз розпізнавали в початковій формі й починали невідкладно лікувати. І навіть у застарілих, раніше зовсім безнадійних випадках він буквально повернув з того світу 20 відсотків людей.

Світом котилася радісна звістка, а тим часом між Шацем, який винайшов ліки, і Ваксманом, котрий розробив методику для їх створення, пробігла чорна кішка. Неприязнь породив розподіл прибутків від продажу стрептоміцину. Конфлікт розглянув суд. У результаті обидва вчених отримали патент на відкриття та частину прибутку, але лауреатом Нобелівської премії все ж назвали Ваксмана.

Після стрептоміцину науковий колектив під керівництвом нобеліанта дав світові багато нових антибіотиків: гризеїн, неоміцин, фрадицин, кандицидін, кандін та інші.

Помер Зелман Ваксман у 1973 році в штаті Массачусетс. Пам’ять ученого шанують у всьому світі. У тому числі й на батьківщині. У Новій Прилуці встановлено пам’ятник видатному землякові, а у Вінницькому краєзнавчому музеї є присвячена йому експозиція. Його іменем названа й одна з вулиць обласного центру.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.