Світло «Просвіти»

Я вважаю, що феноменальне значення товариства «Просвіта» полягає в тому, що її батьки підняли на щит одну складову як найважливішу, як точку опори нації — мову. Наші попередники-просвітяни розуміли, що без розв’язання мовної проблеми як і другої складової — рідної Церкви, виборювання власної державності немислиме. Нарешті це нібито усвідомили через 150 років і наші владці. Тому і наш Президент ставить дуже серйозний наголос у своєму визначенні вектора майбутнього України на вирішенні цієї проблеми, яку ігнорували всі попередні очільники держави. Кажу про Кравчука, кажу про Кучму, принагідно можу згадати і Віктора Ющенка, який теж особливо не переймався проблемами мови. З першими двома усе зрозуміло, але навіть у Ющенка була якась формула на кшталт: «Хай всі говорять якими мовами хочуть і ходять до будь-якої церкви».

Сьогодні ми бачимо: цей плюралізм призвів до багатьох конфліктів. Тому Президент був змушений нарешті сказати те, що сказали 150 років тому перші просвітяни: «Ми мусимо бути з своїм, бо ми — нарід! Ми мусимо мати свою мову, маємо свою героїчну історію, свою багату культуру. І тому геть від Варшави!». Хоча, варто зауважити, що на той час столиця поляків теж була колонією Австро-Угорщини. Але поляки, які завжди були національно сконсолідованими, скориставшись відкритими можливостями, заявили свої права на всю Галичину.

У надзвичайно складних обставинах творилася «Просвіта», але вже через десятки років зародилася на Наддніпрянщині, як тоді казали, — на Великій Україні. Навіть галицька «Просвіта» мала серйозних опонентів серед своїх, того ж таки Якова Головацького, авторитетної особи серед галичан. Він вважав, що ті, хто прагнув викинути з україн-ської абетки, якою тоді користувалися, єри, йори, яті і т. ін. — недотямкуваті люди, хоч це фактично було обстоювання і збереження чужого, російського правопису. На іншій позиції стояв Анатоль Вахнянин, один із засновників «Просвіти», якого аж ніяк не можна було назвати «недозрілим».

Чому я згадую про ці історичні перипетії, чому роблю такий екскурс у минуле? Та тому, що без розв’язання трьох найважливіших питань, насамперед мовного, гуртувати націю в державу вкрай проблематично. Тільки народ, що оберігає свої цінності, здатен побудувати свою державу. Цього не усвідомлював Яків Головацький, переконуючи галичан, що вони, русини, не повинні відриватися від єдиного цілого. А що таке єдине ціле? Він прямо вживає термін «русскій мір».

Вдумаймося: це ж 150 років тому вже була запущена ця імперська ідеологема! І Яків Головацький оперує нею! Не забуваймо, що він входив тоді до знаменитої трійці: Шашкевич, Вагилевич, Головацький. Для галичан він був справді великим авторитетом. Його ім’я асоціюється з Маркіяном Шашкевичем, з «Русалкою Дністровою».

Але були і такі молоді завзяті люди, як Анатоль Вахнянин, композитор, диригент, письменник, для якого рідна мова, культура були незмінною константою збереження нації. Я схиляю голову перед такими просвітянськими діячами, як отець Заянчковський, який вже тоді чітко усвідомлював, що відмова від власного Я загрожує українцям зникненням як народу. Осоружний космополітизм, казав він, який накидався всіма іншими — австрійцями, німцями, євреями, поляками, тільки пришвидшував процеси дена-ціоналізації галичан.

Але в почині творення нації мусить бути ідеологія, яку треба було ще створити. В тому й важливість цієї інституції, «Просвіти», що вона фактично стала в почині формування нової української нації. Чому Мати-Просвіта так швидко розсіялася, чому вона так швидко завойовувала позиції? Та тому, що люди прагли свого, рідного, близького і зрозумілого. Скажімо, гасло «Свій до свого по своє» як економічне гасло охоплює значно ширше коло, значно ширші сфери побутування кожного українця. «Свій до свого по своє» — це повернення до своєї культури, до своїх джерел, до витоків, до всього того, що називається нашою історією, нашою минувшиною і будуччиною. І тому, коли ми кажемо про роль української «Просвіти» в історичному значенні, то ця роль є, безперечно, великою і визначальною. Згадаймо бодай такий важливий момент з історії нашої організації, яка стала всесвітньою. Вимушені покинути свої землі, українці організували «Просвіти» в країнах, у які змушені були емігрувати. І сьогодні діють «Просвіти» в Північній і Південній Америці, Австралії, Аргентині, Бразилії, в інших державах світу.

Це чудово розуміли вороги нашого народу. Не випадково «Просвіту» забороняли, нищили, не випадково найбільше ворогів цього національно-свідомого руху було, наприклад, на Наддніпрянщині, з боку російського імперського чиновництва, яке на дух не переносило все українське. Після 1905 року, коли відбулося перше революційне потрясіння в Росії, і імператорський двір змушений був видати Маніфест, яким було оголошено запровадження деяких реформ і послаблення тиску на демократичні свободи, Наддніпрянщина буквально вибухає цілим букетом «Просвіт» — в Одесі, Катеринославі, Харкові, Житомирі… В Миколаєві просвітянський рух очолює Микола Аркас, у Чернігові — Михайло Коцюбинський, у Києві — Борис Грінченко, Микола Лисенко, Леся Українка. Всі визначні діячі української культури, літератури були не тільки просвітянами, вони очолювали весь огром тої роботи, яка розгорнулася в містах і селах України. Але наддніпрянська інтелігенція брала безпосередню участь не лише в розбудові «Просвіти» на Великій Україні, а й за тодішнім кордоном — в Австро-Угорщині. Проведення окремих просвітянських заходів, підтримка нечисленної преси своїми публікаціями, фінансова поміч (одного разу передали до Львова тисячу п’ятсот ринських, а це на той час величезні гроші!)

Про силу і можливості людей «Просвіти» свідчить їхня провідна роль у добу Української революції, сторіччя якої відзначаємо цього року, в добу Україн-ської держави, коли просвітяни дбали про українізацію освіти, створювали широку мережу шкіл, курси українознавства, готували вчителів.

Для національно-просвітницької роботи потрібні були і тоді, і нині немалі ресурси. Сьогодні наша «Просвіта» потребує їх не менше, ніж 150 років тому. Раніше, на початку нашої незалежності, ми, Товариство «Просвіта», могли ще якось існувати. Тоді за інерцією колишнього Союзу були низькі ціни, відносно забезпечені люди. Із зубожінням українців «Просвіта» падала у своїх можливостях ведення просвітницької роботи — культурно-масової, видавничої і т. ін. Нині просвітяни доведені до крайньої межі. Держава не усвідомлює, яким інструментом державотворення може бути «Просвіта». Я розумію, що Кучмі це не потрібно було, бо він робив ставку зовсім на інший клас — олігархів, він їх сформував, він їх підтримував, підживлював, але змушений був рахуватися з уже відродженою, із дедалі зростаючим авторитетом, «Просвітою».

Наступного року ми відзначатимемо 30-річчя відродження «Просвіти», що вибухнуло на хвилі національного відродження в кінці 1980-х як потужна і найвпливовіша сила, яка зосередила всю увагу на відродженні й утвердженні української мови. 150 років тому просвітяни почали зі створення гуртків ліквідації неписьменності, засновували хати-читальні, хори, драматичні гуртки, театри-стодоли.

Але «Просвіта» причетна ще до одного руху — економічного. Вона ініціювала створення позичкових кас, кредитових спілок, кооперативів. Це все брало початок з «Просвіти». Вона докладала рук до всього, що насамперед стосувалося духовної сфери, тісно і плідно співпрацювала з Церквою. Тому не випадково співзасновниками і керівниками «Просвіт» було багато священиків. Вони розуміли, що потрібно українцям, які повставали, піднімалися з колін, відроджувалися у новому етнонімі «українець».

Нинішні імперські амбіції Росії Путіна, як і претензії на «єдіную і нєдєлімую» трьохсотлітньої давності російського царату не відрізняються. Українці, які хочуть бути собою, творити і обе-рігати власну культуру, розмовляти рідною мовою, завжди були і будуть антиподами для Росії. Ми різні були, є і навряд коли станемо близькими. Москва завжди і всюди звинувачує українців в їхній окремішності. Але ми будемо винуваті доти, доки будемо несконсолідовані. Якщо ми сконсолідуємося, якщо усвідомимо, що ми відстоюємо ці три пріоритети: мова, Церква і держава як інструмент захисту нашої духовності, культури, історії, правда завжди буде за нами. І тому «Просвіта» підтримала ініціативу Президента про введення воєнного стану, але вимагаємо водночас, щоб українська мова не була мовою плакатів і гасел, а щоб це була реальна дія! Підсилюючи військо, дуже важливе підсилення мовного чинника. Він просто необхідний в інформаційному просторі. Варто позбавити ліцензій передусім ті ЗМІ, які сьогодні, зранку до ночі, всередині держави ведуть свою руйнівну ерозійну роботу. Не треба, прикриваючись ліберальними лозунгами, уникати української патріотичної, державотворчої тематики у книговидавництві, кіновиробництві й театральному мистецтві. І тому «Просвіта» робить дуже важливу справу, яку не робить держава: ні Мінкультури, ні департамент кіно.

Чого вартий, наприклад, один тільки просвітянський проект «Героїчне минуле України» — вісім фільмів. А їх треба було б нам зробити 30, бо це історія від Святослава до Небесної сотні. Там мають бути всі, включно з тими, хто, як просвітянин Василь Макух чи Олекса Гірник, спалилися на знак протесту проти русифікації України, як Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий і ціла низка тих жертовних людей, які пішли відстоювати рідне Слово як найважливішу цінність нації.

Нести Слово неспотворене — через постійну нашу акцію «Кобзар» у кожну родину!», видавати достатніми накладами словники з усіх галузей — адже всі словники, якими ми користувалися, були пристосовані до «русского міра», «русскоміровська» оптика була наведена на вилучення питомого україн-ського, окремішнього. Ми не хочемо бачити через ці окуляри той світ, який нам нав’язувала Москва, до якого нас схиляє путінський режим. Нарешті полуда спадає — і не без нашої просвітянської допомоги. Це дуже важливо, що й наші бійці, які героїчно тримають оборону, воюючи на сході України, й інтелігенція, й відроджена армія, й молодь сприймають і підтримують гасло «Геть від Москви!».

Але закликів і гасел сьогодні замало — треба робити. Так, як це робила і робить українська «Просвіта» упродовж усієї своєї 150-літньої історії.

Павло МОВЧАН,
голова Всеукраїнського товариства «Просвіта»
ім. Тараса Шевченка.

Джерело: http://slovoprosvity.org.