«В серця дітей любові вщерть налляйте...»

На якийсь час стаю дитиною й поринаю у читання. Забуваю, що герої — кіт та білочка і сприймаю їх як малих допитливих діток.

З першого розділу «Знайомство» письменниця захоплює нас емоційною лексикою:

— Товстопузий! — кричить собака коту.

— Це я з голоду пухну! — обороняється той і викликає в нас усмішку.

— Лежачого не б’ють! — продовжує волати кіт.

Не знав Смугастик, що після гостин із Майкою господар вижене його з хати. Але якраз тоді й починаються його цікаві пригоди, пізнання життя. Він рятує пташенят вівсянки від змії. Зворушує обіцянка пташки: «Я назву на твою честь найстарше пташеня». Смугастик знайомиться на озері з жабою, видрою, з ящіркою, коником, хвалькуватою бабкою, гусінню, допомагає їжачку, пізнається з ворогами малих тварин — куницею та яструбом.

Дивовижною була зустріч Майки і Смугастика із зайчиком Вуханем, що «хворіє» вір-шами. Він плаче, не знає, як цього позбутися. Та друзі називають його талановитим, і зайчик весело виспівує:

— Незвичайний зайчик я. Рими — ось моя сім’я.

Як і треба в дитячій книжці, все закінчується щасливо: Смугастика рятують із води, він мириться з давнім другом Бровком і повертається до своїх господарів.

Незважаючи на легкий сюжет, Любов Купцова, як справжня вчителька, збагачує словниковий запас дітей, знайомить з новими словами: «аудієнція», «розгардіяш», «локатори»… Вона невтомно повторює слова на позначення руху, просторових уявлень: «навсібіч», «врізнобіч», «увсебіч», «навздогін», «вистрибом», «навтьоки»… Багатство емоційної лексики робить твір не тільки цікавішим, а й допомагає юним читачам поринути в мовний світ, розширити свій словник: «втелющилася», «вештаєшся», «поцупив», «зарепетував», «дай прочухана», «гепнувся», «остовпіла», «завдати прикрощів»…

Виразні, зворушливо-ніжні й малюнки Жені Миронюк.

Читайте, малята, зростайте з такими милими й корисними творами, як книжка Любові Купцової «Майка і Смугастик».

Ще одна дитяча новинка, яка втрапила мені до рук, — книжка для середнього шкільного віку Олексія Надемлінського «Маленька відьма і Кір» (також «Видавництво Старого Лева»). Давно захоплююся літературним стилем цього автора, його безпосередніми й зворушливими життєвими оповідками. Й нова його книжка — надзвичайно пізнавальна і добра.

«Коли дванадцятирічна Маринка надала притулок без-домному кото-ві, — йдеться в анотації до видання, — вона з подивом дізналася, що має дар чарівниці. Перед дівчинкою постає питання: або стати ученицею Кота, що володіє стародавньою магією, або жити звичайним людським життям. Вона обирає перше. Але навчання несподівано перетворюється на захопливу та небезпечну пригоду, яку дівчинці доведеться пережити зі своїми вчителями та друзями — котячим волхвом Кіром, Домовиком, Коловершею та різними хухликами й китоврасами». Автор зауважує: «Марина з дитинства часто бачила те, чого більшість людей бачити не можуть».

Кір (Кіт Розумний) починає читати дівчинці лекції. Він дає їй завдання «дивитися вперед і поверх часу». Тому й записали їй у щоденнику: «Витала в хмарах на уроці». Дівчинка вчиться передбачати майбутнє. Першою її перемогою був порятунок від аварії мами… Кір розповідає Маринці, що таке Добро і Зло, наголошуючи: «Совість — це і є вміння відрізнити Добро від Зла». Та ці поняття не нові для дівчинки: бабуся Оксана завжди навчала внучку поважати всіх — і людей, і тварин, і духів, і все, що рухається та росте.

А далі закрутилися події в книжці так, що аж голова пішла обертом: левітація, Легас (син Пегаса і Єдинорога), атем (ніж чаклуна), зустріч з Домовиком, Коловершею, трансгресія (перехід кордону між можливим і неможливим).

Кір розповідає дівчинці легенду про Ікара. Чому він загинув? Бо засумнівався в своїх силах.

Автор захоплено пише про волхвів, козаків-характерників, непереможного Сірка, відьом і мольфарів.

Маринка одержала завдання від волхвів: повернути найзагадковішу книгу на світі «Некрономікон», де описані найтемніші секрети Землі. Але це пов’язано з великою небезпекою. На початку цих випробувань Домовик нагадує основне правило білих чарівників: «Роби, що хочеш, тільки нікому не зашкодь».

І починається боротьба. Страшні змагання з ограми, джином, «глибокими» закінчуються перемогою Марини з друзями і Славком. Старець забрав книгу, скриньку Верліоки й мечі…

Зрештою, Маринка повертається до звичайного життя. Сумуючи за батьком, доходить думки, що в людських взаєминах часом складніше розібратися, ніж у магії…

І це, звичайно ж, так. А такі книжки, як «Маленька відьма і Кір» Олексія Надемлінського, допомагають юним навчатися й пізнавати життя.

Валентина СИДОРУК,
член НСПУ.
м. Чорноморськ.