Ще не всі запалять свічу..

«68% — ще надто мало. Тому працюємо далі й поширюємо наші ролики із закликом вшанувати вбитих голодом запалюванням свічки», — прокоментував результати дослідження голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Цікаві й такі результати цього опитування.

До визнання сенатом США Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу позитивно ставляться 69% респондентів, а 62% вважають, що Україні й надалі потрібно добиватися міжнародного визнання Голодомору геноцидом. Обидві ці ініціативи знову ж таки більше підтримують жителі західних та центральних макрорегіонів, вихідці з сіл, а також ті, хто вдома спілкується українською.

Найбільше винними в організації Голодомору опитані вважають особисто Й. Сталіна — 47% (у 2008-у таких було 42%) і загалом центральне керівництво СРСР — 39% (у 2008-у — 38%). Ще 28% (у 2008-у — 23%) покладають вину за геноцид на каральнi органи СРСР (НКВС, ГПУ), 23% (у 2008-у — 17%) — на вище керівництво радян-ської України.

На жаль, і досі аж 3% вважають, що в Голодоморі винні українські селяни (куркулі), які відмовлялися добровільно віддавати врожай. Тези про те, що Голодомор був зумовлений природними причинами, дотримуються менше 5% (у 2008-у — 11%).

Цікаво, що про особисту вину Й. Сталіна в організації Голодомору в Україні частіше говорили мешканці західних та центральних областей, радянських правоохоронних та владних інституцій — як мешканці Заходу й Центру, так і Сходу. А от респонденти Півдня менше за інших поклали вину на радянських керівників, при цьому частіше вагалися з оцінками або ж зазначали, що Голодомор був спричинений несприятливими природними умовами.

За останні 10 років рівень підтримки ідеї проведення суду над винуватцями Голодомору зріс із 37% до 48%, а ініціативи щодо надання компенсацій постраждалим від геноциду та їхнім сім’ям — із 46% до 63%. Як і в попередніх твердженнях, ці ініціативи користуються більшою підтримкою на Заході та в Центрі, серед мешканців сіл та україномовних.

Серед історичних постатей опитані найкраще ставляться до Богдана Хмельницького (73%) і Михайла Грушевського (68%). 53% позитивно ставляться і до Івана Мазепи.

47% респондентів позитивно ставляться до Леоніда Брежнєва і 43% — до Петра І (негативно — 39% та 26% відповідно).

До Степана Бандери позитивно ставляться 36% опитаних (негативно — 34%), до Симона Петлюри як позитивно, так і негативно — по 30%.

Скоріше негативно, ніж позитивно респонденти ставляться до Володимира Леніна та Михайла Горбачова (чверть позитивно, а 51—52% негативно). Найгірше ставлення до Йосипа Сталіна (21% — позитивно, 58% — негативно).

За останні шість років ставлення до українських історичних постатей в основному покращилося. Ставлення до Сталіна та Леніна практично не змінилося, а до Петра І — погіршилося. Суттєві відмінності у сприйнятті в макрорегіональному розрізі спостерігаються щодо російських та радянських історичних постатей, яких значно краще сприймають у південно-східних регіонах. За винятком Горбачова, до якого краще ставляться на Заході. З іншого боку, такі постаті, як Петлюра та Бандера, краще сприймаються на Заході. А от Хмельницького і Грушевського однаково добре оцінюють мешканці всіх частин України.

Загалом методом особистого формалізованого інтерв’ю було опитано 2000 респондентів від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження — не більше 2,2%.