№ 99 (22009) субота 24 листопада 2018 року
Конституційний статус єврокурсу
У четвер, 22 листопада, стало відомо, що більшістю голосів (14 із 18) Конституційний Суд України визнав таким, що не суперечить Основному Закону законопроект Президента Петра Порошенка про внесення змін до Конституції, який закріплює прагнення нашої держави до повноцінного членства в Євросоюзі та НАТО.
Того ж дня документ був поставлений на голосування у Верховній Раді і схвалений конституційною більшістю голосів: 311 — «за», 21 — «проти», інші або утрималися, або не голосували, або були відсутні.
За конституційне закріплення євроатлантичного вектора розвиту України проголосували: 124 депутати від БПП (всього у фракції 135 обранців), 73 — «Народного фронту» (81), 17 — «Самопомочі» (25), 19 — Радикальної партії (21), 18 — «Батьківщини» (20), 14 — «Волі народу» (19), 13 — «Відродження» (24) та 33 із 57 позафракційних.
Проти проголосували 18 депутатів від «Опоблоку» та троє позафракційних. До речі, серед тих, хто виступив проти, нема жодного нардепа від Одещини.
Мирослав МАРИНОВИЧ: «Чисте сумління — основа людського життя»
Ми живемо у час величезних змін у світі та в Україні. Від тектонічних зсувів, які відбуваються на політичній карті, іноді розгублюємося і не знаємо, де взяти відповіді на сот-ні питань. І хочеться знайти когось, хто би міг на них відповісти і має право на пораду.
З Мирославом Мариновичем — науковцем, правозахисником, релігієзнавцем, членом-засновником Української Гельсінської групи, віце-ректором Українського католицького університету, директором Інституту релігії і суспільства того ж університету, учасником Ініціативної групи «Першого грудня» — вдалося зустрітися в «Укрінформі» пе-
ред презентацією документальної збірки «Слово про свободу і відповідальність». І саме про це була наша розмова: про відповідальність політиків і громадян, про рамки свободи в умовах війни, про найголовніші виклики і завдання для України зараз.
Марко ГАЛАНЕВИЧ: «Окрім вірити — треба ще й працювати»
В Одеському академічному театрі музичної комедії імені М. Водяного з великим успіхом пройшов довго-очікуваний концерт гурту «ДахаБраха». А наступного дня благодійний фонд «Карітас Одеса УГКЦ» у рамках проекту «Зміцнення соціальної згуртованості» підготував приємний сюрприз — зустріч з фронтменом легендарного гурту Марком Галаневичем.
Шановного гостя представив наш добрий знайомий, відданий друг «Чорноморських новин» пан Микола Коваль.
Марко Галаневич від усієї «ДахиБрахи» численним поціновувачам творчості колективу розкривав таємниці міжнародного визнання того, що почалося як акторський експеримент під дахом театру «Дах» Влада Троїцького і переросло в історію успіху та унікального «етнохаос» музичного доробку. Та йшлося не лише про музику, але й про соціальну згуртованість і благодійність як чинник цієї згуртованості. Тож слухаємо Марка Галаневича.
Американець, що став українцем
Про Джеймса Мейса, який першим повідав західному світові про трагедію українського народу, розповіла одеситам, що зібралися в Центрі мистецтв ім. Віри Холодної, його дружина пані Наталя Дзюбенко-Мейс.
Журналістка, поетка, громадська діячка, а ще — вірна половинка свого чоловіка — сумлінно продовжує те, чому він присвятив своє життя. Попри книжки та лекції, вона їздить Україною, зустрічається з молоддю. Вона говорить вустами і серцем свого чоло-віка, американця, котрий прагнув донести до всього світу, що в 1932—1933 роках в Україні був не просто голод — великий мор голодом, а що то був геноцид великої європейської нації, якої боялася і через те ненавиділа імперія. Американця, котрий помер українцем. (Детальніше про зустріч — у наступному номері «ЧН»).
Добірку публікацій, приурочених до 85-х роковин Голодомору, читайте далі у номері.
Подорож до нині сущих, або Про книжку, сплетену з любові багатьох
В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Грушевського ця презентація зібрала стільки людей, що вільного місця годі було й шукать.
Чому люди прийшли на зустріч з цією тоненькою, на 40 сторінок, книжечкою у блакитній, ко-льору спокійного моря з баранцями білої піни, обкладинці, під якою лише дев’ять віршів юної Лесі? Книжечки, яку замислив та впорядкував і довів до логічного завершення досі незнаний тут мо-лодий чоловік.
Ми все ще дуже мало говоримо про своїх геніїв. Найчас-тіше згадуємо Шевченка та звертаємося до нього як до іко-ни, а не як до Вчителя, хоча і його ще недостатньо в україн-ському просторі. І вже зовсім ма-ло — про таких титанів, як Леся Українка, як Іван Франко, який, до слова, називав тендітну, хворобливу й незламну Лесю «єдиним чоловіком у спідниці в українській літературі». Тогочасній, звісно, хоча… тут є простір для роздумів.
Й ось таке диво — книжка, яка одразу стає раритетом, мусить стати до вивчення в одеських школах. Запитайте в учнів будь-якої школи, які українські письменники бували в Одесі — кого завгодно назвуть у цій якості, а Лесю Українку — найменше, може, один-двоє, та й то лише в тих школах, де українська література з українською мовою — не формальні дисципліни.
Інформаційна безпека чи «реформи» Смілянського?
Національна спілка журналістів України, профільні медіаоб’єднання — Українська асоціація медіабізнесу та асоціація «Незалежні регіональні видавці України», редакції українських газет і журналів звернулися з відкритим листом до Президента України з вимогою звільнити керівника ПАТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського.
Наші («Чорноморські новини» — серед підписантів) аргументи такі:
«За останні три роки ринок передплати в Україні скоротився на 3 мільйони примірників, тобто на 27 (!) відсотків. Оперативні дані про перебіг передплатної кампанії свідчать про те, що обсяги передплати на 2019 рік можуть скоротитися ще на 30—40%, або на 2,6 мільйона примірників.
Ми вважаємо — це наслідок недолугої роботи «Укрпошти» під керівництвом пана Смілянського. Нинішня якість доставки друкованих ЗМІ не ви-тримує жодної критики, бо вже системного характеру набули випадки доставки передплаченої преси раз на тиждень і з запізненням до тижня.
П’ять років після Майдану
Абсолютна більшість з опитаних 80 експертів вважає, що Майдан досягнув перемоги: 20 з них відповіли, що це «безумовно так», 46 — «скоріше так». Такі підсумки опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 12—18 листопада. Як зазначила на прес-брифінгу в Українському кризовому медіацентрі (http://uacrisis.org/ua) директорка фонду Ірина Бекешкіна, ця точка зору залишається домінуючою вже п’ятий рік поспіль.
За підсумками опитування, експерти характеризують Євромайдан здебільшого як революцію за демократизацію та європейський вектор розвитку — так відповіли 42 із 80 опитаних. Друга найпоширеніша точка зору — що Майдан був рухом не стільки «за» європейський вибір, як проти тодішньої влади та спроб встановити авторитарний режим. Таку відповідь дали 28 респондентів.
Основними позитивними наслідками Майдану експерти вважають утвердження західного вектора розвитку та активізацію співпраці із Заходом (53) і початок реформ (30). Негативними ж — російську агресію та втрату частини територій (47) і — на другому місці з великим відривом — погіршення соціально-економічної ситуації та добробуту (16 згадок).
А ви кажете — неможливо?
Майдан виправдав лише частину народних сподівань. Проте, не підлягає сумніву, що ми відстояли найдорожче — свободу. І тепер маємо шанс творити модерну націю. Кожен учасник Євромайдану, кожен громадянин, який хотів би прискорити оновлення країни, міг би зробити свій внесок у цей процес. Адже коли скласти докупи конструктивні і неординарні думки небайдужих, то може вийти щось добре і корисне. Дещо й у мене є на думці.
Неординарне як ресурс
Свого часу Юліуш Словацький написав поему «Беньовський». Там — про подільського шляхтича, який, тікаючи з Криму, прихопив з собою шляхтянку Анелю — польський варіант нашої Роксолани. Закінчилося все чудово, ще й двісті джигітів, посланих навздогін, перейшли на бік хороброго поляка. Втім, у реальному житті Беньовський був іншим. Не такий уже й поляк (словак по батькові), до того ж — неабиякий авантюрист. Обвінчався з донькою торговця, яку потім покинув і не бачив до кінця своїх днів. Але, попри все, мав стільки правдивих, захоплюючих пригод, що Юліуш Словацький вирішив полонізувати і героїзувати Моріца Беньовського. Бо полякам потрібен був свій позитивний герой. Кожен патрі-отичний твір виховує молодь. Може, саме завдяки таким поемам Польща і відродилася у двадцятому столітті?
Агроновинки і медовий кластер
Понад півсотні учасників з різних регіонів України та інших країн представили новинки агрокомплексу на спеціалізованій виставці «Агро-СФЕРА», розгорнутій у виставковому комплексі Одеського морського вокзалу.
«Спеціалізована виставка вже п’ятий рік поспіль стає майданчиком для спілкування аграріїв з різних регіонів України. Одеській області також є що показати, адже ми маємо найбільшу кіль-кість сільськогосподарських угідь і щорічно є лідерами зі збору ранніх зернових у країні. У рамках виставки планується також обговорити питання про створення так званого медового кластеру. Йдеться про виробництво на експорт власного продукту з меду та горіхів. Сподіваємося, що проект стане успішним, оскільки це дуже затребуваний напрямок», — зазначила під час відкриття виставки заступниця голови Одеської облдержадміністрації Світлана Шаталова.
Упродовж трьох днів, 21—23 листопада, відвідувачі спеціалізованої виставки мали можливість ознайомитися з основними напрямками агропромислового комплексу України, взяти участь у майстер-класах, конференціях та семінарах, прицінитися чи й придбати сільськогосподарську техніку та обладнання, насіння, засоби захисту рослин, устаткування для альтернативної енергетики.
Уже п’ята спеціалізована виставка «Агро-СФЕРА» організована за підтримки Міністерства аграрної політики і продовольства України та Одеської обласної державної адміністрації.
Корупційні «апетити»
За оцінками Міжнародного валютного фонду, корупція щорічно гальмує ріст ВВП в Україні майже на 2%.
Про це під час презентації економічного огляду перспектив європейської економіки та погляду на макроекономічні тенденції української економіки сказав постійний представник МВФ в Україні Йоста Люнгман, зазначивши, що Україні треба побороти корупцію, аби зростання економіки було не 3, а 5%.
Найперша цінність — свобода
В Одесі презентували результати другого загальнонаціонального опитування «Що українці знають та думають про права людини». Два роки, що минули від першого опитування, показали: українці цінують свої права і свободи, але й досі погано орієнтуються в тому, як їх захищати.
Основною цінністю 86 відсотків респондентів назвали свободу. На другому місці — справедливість (70%), на третьому — безпека (67%). А от толерантність важлива лише для чверті опитаних. У цьому аспекті рівень готовності населення до обмеження прав інших людей залишається досить високим. Зокрема, 66% вважають, що можна дискримінувати права наркозалежних, 56% — колишніх засуджених, 51% — людей із непопулярними політичними поглядами, 47% — ромів та представників ЛГБТ-спільноти.
Мешканці південних областей на перше місце серед прав та цінностей поставили саме свободу — 91% опитаних. Справедливість, яка в 2016-у була на першій сходинці, опустилася на другу, далі йде безпека, після неї — гідність.
Ще не всі запалять свічу..
79% громадян України вважають, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом українського народу. У 2010-у таких було лише 60%.
За результатами опитування, проведеного 20—29 жовтня незалежною дослідницькою організацією Соціологічна група «Рейтинг», оцінку Голодомору як геноциду поділяє абсолютна більшість жителів Заходу та Центру країни (92% та 83% відповідно) і відносна більшість Півдня й Сходу (69% та 67%). Більш схильні підтримувати цю тезу мешканці сіл, молодші та україномовні респонденти. Важливо, що істотно зросла кількість тих, хто однозначно вважає Голодомор геноцидом — тепер їх частка складає 62%.
68% опитаних зазначили, що в цьогорічний День пам’яті жертв Голодомору запалять свічку. 21% відповів, що не робитиме цього. Ініціатива «Запали свічку пам’яті» більшу підтримку знаходить на Заході та в Центрі (84% та 70% відповідно). Втім більше половини опитаних жителів Півдня та Сходу також сказали, що долучаться до цієї акції.
Мовою науки та мистецтва
«Голодомор в Україні 1932—1933 років як злочин геноциду» — цю тему обговори-ли за «круглим столом» в Одеській національній науковій бібліотеці вчені, бібліотекарі, журналісти.
Йшлося про те, як осмислення минулого може допомогти визначенню майбутнього, про моральний вимір суспільства в часах Голодомору, також і про таке важливе питання, до якої сфери нам віднести оцінку демографічних і соціальних втрат України внаслідок геноциду.
Перед студентами — майбутніми істориками — виступили: В’ячеслав Кушнір — доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та Наталія Петрова — кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та етнології України, заступник декана з наукової та виховної роботи цього ж факультету, Олена Золотарьова — ад’юнкт-професор Міжнародної кадрової академії, доцент кафедри правових дисциплін Одеського інституту МАУП, Юрій Слюсар — заступник директора з наукової роботи Одеського краєзнавчого музею, Лариса Бур’ян — завідувачка науково-бібліографічного відділу ОННБ, заслужений працівник культури України, Лариса Дем’янишина — художниця, голова відділення ВУТ «Просвіта» у Южному, Ольга Шубіна — редакторка інформагенції «Контекст-Причорномор’я», Роман Кракалія — заслужений журналіст України, член НСПУ.
Трагедія, про яку треба знати
Сенат Польщі у середу, 21 листопада, прийняв постанову до 85-х роковин Голодомору в Україні. «За» проголосували 78 сенаторів, ніхто не був проти і ніхто не утримався.
«Символічно, що це відбулося саме в День Гідності та Свободи. Дякуємо за пам’ять, підтримку та солідарність», — написав у своєму Twitter посол України в Польщі Андрій Дещиця.
В ухвалі нагадується, що в 2006 році Сенат Польщі у спеціальній постанові визнав українську оцінку цих подій як злочин геноциду. «Ми віримо, що поширення знань про цю велику трагедію в Європі сприятиме кращому розумінню наслідків, які тягнуть за собою комуністична ідеологія і тоталітаризм», — йдеться в документі.
Польські сенатори висловили солідарність з українським народом щодо збереження пам’яті про Голодомор та прагнення поширювати знання про цю трагедію. «У зв’язку з ушануванням в Україні роковин Голодомору Сенат Польщі нагадує про страждання мільйонів жертв цієї драми», — зазначається в постанові.
Пам’ятник на Домській площі
Минулої п’ятниці в місті Сегед відкрито пам’ятник жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років, йдеться у повідомленні на сайті МЗС Угорщини.
У церемонії відкриття пам’ятника взяли, зокрема, участь посол України в Угорщині Любов Непоп і парламентський держсекретар міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ цієї країни Левенте Мадяр.
«Україна протягом останніх десятиліть пройшла навіть більше випробувань, ніж угорці», — зазначив він. Дипломат назвав Голодомор експериментом радянської влади, яка намагалася зламати український народ шляхом заморення голодом. «Україна вистояла у цьому випробуванні і в 90-х роках здобула незалежність. Сьогодні вона є самостійною державою, яка, подібно до угорців, може сподіватися на щасливіше майбутнє. Історія довела, що український народ є настільки сильним, що йому не треба йти проти когось для того, аби зміцнити власну ідентичність», — сказав Левенте Мадяр.
Таємниця старої циганки
Сьогоднішнього вечора в Одеській опері — один з найвідомі-ших шедеврів Джузеппе Верді «Трубадур». Цього разу вистава присвячена творчому ювілею (25 років на сцені театру) заслуженої артистки України Олени Стародубцевої (на знімку), яка виконає партію циганки Азучени. Саме за цю роль вона отримала відзнаку на оперному фестивалі у Бусетто (Італія, 2007 рік), де була визнана найкращою виконавицею цієї партії.
Готуючись до спектаклю, Олена поділилася своїми враженнями та відчуттями:
— Незважаючи на вік, досвід, ювілеї, артист повинен щоразу по-новому доводити, що він гідний виходити на велику сцену... Для мене це особлива партія, я дуже її люблю, з неї я починала свій шлях в Одеській опері. Не можна сказати, що звикла її виконувати — хвилююся, як і 25 років тому.
Чорна царівна
Серпанковий ранок оповив поле молодої осені. Павутиння кришталевими коралями звисало з різнокольорових кущів. Крізь рідкий туман пробивалося проміння сонця, що тільки-но зійшло.
Вузькою стежкою недалеко від тихого лиману повільно йшла замріяна дівчина, тоненька, як очеретинка. В руках тримала мокрий від роси букет польових квітів (таких же сумних, як і її овид).
Обіч стежки стояв яскраво-червоний кущ калини. Дівчина зробила до нього кілька кроків, щоб зламати гілочку до букета, і… заклякла, мов вкопана. З-під куща почулося холодне, погрозливе сичання: «Не руш — це моя територія».
Тоненька спинка дівчини вкрилася крижаним холодом. У цю ж мить з-під куща на стежку вилетіла чорна стрічка. Рівна, як стріла, з ледь піднятою голівкою. Вона летіла так швидко, що майже не торкалася землі. Жоден її м’яз не ворушився, не тремтів.
Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ. Три сонети з відступами у голодне, повоєнне, сорокових років XX століття дитинство, а також із додатком з пізнішого часу
Сонет виходить на мою дорогу —
У світлий, із паркетом, кличе зал…
Невже всього він там ще не сказав,
Кокеткам піючи й царям, і Богу?
Гай-гай! Яких там псалмів не співали —
І чорним тронам, й навіть батогам,
Намісникам усім — близьким «богам»,
Що землями й рабами торгували!
Сонете мій! Не йди в ту колію,
Ось пам’ять на десятки літ вертає:
У полі Батька Мати нам з війни чекає...
«Поки зорить Чумацький Шлях...»
Ми живемо отут, на землі,
край Чумацького битого шляху,
на узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець,
де кропива глуха вироста із космічного праху,
де на пил обертається Місяця срібний вінець...
Євген ГУЦАЛО.
Гарний листопадовий вечір у передсвяткових Тузлах. До храмового свята села, яке відзначається 21 листопада, у день Михайла-архістратига, в місцевому будинку культури пройшов урочистий вечір, який неспроста мав назву «Поки зорить Чумацький Шлях...».
Ведучі — Ольга Чумаченко із сином Олександром — розповіли про чумацтво, яке виникло ще в часи Русі-України, бо вже тоді з її земель вирушали в далекі мандри валки хоробрих і кмітливих людей. Саме тоді й було прокладено їх основний маршрут, що називався Великим Чумацьким Шляхом. Назва нашого села «Тузли» походить від тюркського «тузлук», що в перекладі означає «сіль», бо розташоване воно на березі солоного озера Бурнас. У Крим і на наші південні терени якраз і приїздили на соляні промисли чумаки та закуповували сіль. Саме нашу сіль і розсипали зі своїх возів по небу, й вона, ставши яскравою зоряною смугою, освітлювала їм дорогу.
Коли злітає синій птах...
Більше двох років тому на приміщенні Савранської районної дитячої бібліотеки несподівано з’явився синій птах. Він прилетів сюди із чиєїсь уяви, із мрій, і застиг у малюнку.
«Чому саме тут — на стіні старої непривабливої будівлі, яка потребує ремонту?» — дивувалися перехожі. Але птах тим не переймався. Він думав про щось своє і, здавалося, був готовий у будь-яку мить піднятись у небо. І той момент настав. Це відбулося одного листопадового дня 2018-го.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206