Підводні сюрпризи минулого

А ось що про форум розповідають його організатори.

Олександр ЗАХАРІЯ — доктор хімічних наук, директор Інституту стратегічних дос-ліджень і прогнозів трансатлантичних процесів.

— Яка мета сьогоднішнього заходу?

— Ми хочемо звернути увагу на проблему, яка пов’язана з екологією, проте не з традиційною екологією, що є постійним предметом обговорення і має великий суспільний інтерес. Тематика нашого форуму — дещо інша.

Мало хто з одеситів, не кажучи вже про інших жителів України, знає про «сюрпризи минулого», які таять у собі води нашого Чорного моря. Якщо заглянути у відносно недавню історію, то легко можна знайти інформацію про те, що понад 1200 металевих бочок з бойовими отруйними речовинами лежать уздовж усього узбережжя Криму. Їх спішно затопили ще 1941 року перед наступом німецьких військ. Крім того, ще належить встановити місцезнаходження 700 бочок на дні Чорного моря, а у водах Азовського моря — 360 контейнерів із зарином та зоманом, затоплених за наказом Хрущова у 1956-у. Фахівці вважають, що тільки однієї ємності з, наприклад, люїзитом — бойовою хімічною зброєю, яка містить велику кількість високотоксичного миш’яку, вистачить для знищення всього живого у радіусі 40 кілометрів.

— Наскільки ця проблема серйозна?

— Надзвичайно серйозна, адже гарантійний термін цілісності і безпечного перебування у водах Чорного та Азовського морів контейнерів з украй небезпечним вмістом закінчився ще в 2010-2011 роках. Ці ємності мають по 100, 200, 400 кіло-грамів і є загрозою для всього живого в нашому морі. Для риби, креветок, мідій, для рибалок, які ведуть промисел морських організмів, і для людей, які ці продукти споживають.

— Україна отримала небезпечну спадщину від Радянського Союзу у вигляді хімічної зброї. Які кроки були зроблені на суші та чи робилося щось під водою?

— Починаючи з 1991 року, від здобуття незалежності, Україна не брала участі у розробці або дослідженнях хімічної зброї. Але до 1991-го територія УРСР активно використовувалася радянським урядом не тільки для зберігання хімічної зброї, а й для її випробувань. За деякими даними, збройні сили СРСР проводили морські тести з експериментальною хімічною зброєю у Чорному морі біля міст Одеси та Севастополя, а також складували її для зберігання у Золотоноші Черкаської області, Очакові на Миколаївщині (неподалік впадіння Дніпра у Чорне море) і Фастові Київської області.

У січні 1992-го Україна передала всю хімічну зброю, що зберігалася на її території, до Росії, а 1998-го наша країна ратифікувала Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення. Указом Президента України від 15 вересня 2012-го №673 затверджено план заходів на 2012—2021 роки з виконання цієї Конвенції. Положеннями цього документа визначено комплекс заходів, необхідних для реалізації ефективної імплементації положень Конвенції на національному рівні, список організацій, які в межах їх компетентності залучаються до виконання конкретних пунктів плану, а також сфери їх відповідальності.

Слід зазначити, що досвід, який набула Україна як член Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) у вирішенні відповідних завдань важко переоцінити. Це ціла низка спільних заходів: багатонаціональні навчання ОЗХЗ Joint Assistance-2005 на Яворівському полігоні МО України; семінари-практикуми в 2006 і 2007 роках з надання допомоги і захисту, а також координації місцевих рятувальних служб і міжнародних органі-зацій при ліквідації надзвичайних ситуацій; навчальні курси в 2011-у для фахівців у галузі аналітичної хімії і семінар для співробітників митної та прикордонної служб (м. Київ); спільні навчання «Хімічний щит-2011»; навчальні курси в 2012-у і 2013-у ОЗХЗ з питань допомоги та захисту від хімічної зброї на базі Українського науково-практичного центру медицини катастроф (м. Київ), а також проведення в цих же роках міжнародних навчальних курсів для хіміків-аналітиків на базі Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

На жаль, на думку організаторів гостей нинішнього одеського форуму, питанням безпеки Чорного моря, з огляду на захоронення в його водах залишків хімічної зброї часів Другої світової війни, а також пов’язаними з цим проблемами безпеки морепродуктів, приділяється недостатньо уваги. Так, на відміну від Чорного, країнами Балтійського моря були реалізовані три проекти, пов’язані з пошуком, ідентифікацією та знищенням залишків затопленої на великих глибинах (до 150-250 м) хімічної зброї.

Отже, небезпека, що таїться під водою, потребує вирішення, і зволікати з цим вкрай ризиковано.

Борис АЛЕКСАНДРОВ — доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, директор Інституту морської біології НАН України.

— Борисе Георгійовичу, свого часу я з великим інтересом слухав ваші висновки за результатами двох експедицій у рамках міжнародної програми EMBLAS на дослідницькому судні «Маре Нігрум». Мені цікаво, чому ваш заклад бере участь у цьому заході, чому це для вас важливо?

— Справді, ми наче далекі від проблем хімії, але ми близькі до розуміння усієї небезпеки того, про що зараз говоримо. Поясню, у чому суть.

Хімічна зброя — це таємниця для будь-якої держави, тому «не прийнято» про це говорити. Але ж в умовах, коли хімічна зброя перебуває в агресивному морському середовищі, ніякий контейнер, у якому захована ця хімічна зброя, не витримає якогось незрозумілого терміну зберігання, і рано чи пізно, якщо ця зброя не буде вилучена, це може призвести до катастрофи. Особливо це стосується України — найбагатшої з чорноморських країн, адже у нас найбільший шельф і найбільші біологічні ресурси, розташовані в наших територіальних водах. Тут відбувається відтворення практично всіх живих ресурсів усього Чорного моря. Отже, якщо тут щось трапиться, не лише Україна постраждає, а постраждають усі причорноморські країни — не отримають риби, не отримають водоростей, донних безхребетних тощо.

Тому небезпека, її розуміння, змушує вирішувати цю проблему спільно військовим, хімікам, біологам, щоб найперше — паспортизувати те, що є. Якщо ми його навіть і не вилучили, то контролювати, чи не почався процес витоку дуже сильних отруйних хімічних речовин. Є індикатори цих процесів і серед живих організмів, а хіміки їх можуть аналізувати хімічним шляхом.

— Чи є сьогодні технології, як це безпечно підняти, вилучити, утилізувати?

— Це вже друга проблема. А перша — виявити місця, де це лежить, і чи нема там уже витоку. Тут покажуть фільм, що під самим Ластівчиним гніздом у Криму знайшли захоронення хімічних відходів, і зараз ставиться питання їх негайного вилучення. Уже думають, яким чином це робити.

Тому, з точки зору розуміння процесів, пов’язаних з відтворенням живих ресурсів у морі, я усвідомлюю всю цю відповідальність, тим паче, що за трофічним ланцюгом це торкнеться людини безпосередньо. Що таке трофічний ланцюг? Мідії, наприклад, живляться планктоном, а людина їсть мідій, чи бички харчуються мідіями. Значить, кожна трофічна ланка збільшує концентрацію на порядок. Тобто, якщо вихідна концентрація становила одиницю, у другій ланці — 10, у третій — 100, а в людини — в 1000 разів. Так відбувається накопичення токсичних речовин в організмі. Тому людина — це останній рівень, і вона, якщо ми не контролюватимемо, отримає через їжу ці забруднюючі речовини.

— Коли ваші співробітники брали участь у морських експедиціях, вони працювали з ехолотами, глибоководними дронами, досліджували своє, а чи доводилося їм, якщо це не таємниця, натикатися на якісь невідомі підводні штуки?

— Ні, такі, як ви кажете, штуки не виявляли, але розповім вам інше, не менш цікаве цікаве. Ми брали інтерв’ю щодо відправлення останньої експедиції за програмою EMBLAS на «Маре Нігрум». Там були дуже сильні хіміки. Тоді вперше в якості об’єктів дослідження відібрали наших бичків та мідій, виловлених в Одеській затоці, і вирішили перевірити, наскільки вміст забруднюючих речовин у них вищий або нижчий за нормативи. З’ясувалося, що в наших одеських природних ресурсах у 1000 разів концентрація вища за граничні норми, допустимі в Європі. Гірко жартували: чи це через те, що прилади неправильно показали, чи у нас уже населення еволю-ційно таке стійке до забрудню-ючих речовин? От вам і перший сигнал, коли ми почали аналізувати. Спитайте у нас на Привозі: хтось перевіряє рибу? Ні. Відомо, що м’ясо перевіряють, а морепродукти ніхто не контролює. Там показав документ, де впіймав, це в кращому випадку, і все. І ніхто не знає, чи безпечна та риба, чи ні.

Ось ви мене запитуєте: чим ми були вражені? Журналісти мене часто запитують про щось ТАКЕ. Щоразу, як у мене беруть інтерв’ю, я кажу: давайте я вам розповім про якісь явища, про які ніхто не знає, але вони потрібні для загальної освіти. «Ні, нас це не цікавить, розкажіть нам про чудовиська, про отруйних тварин, від яких можна померти одразу чи поступово!» — це найбільше цікавить ваших колег…

Тематика першого міжнародного форуму з хімічної безпеки Чорного моря «Хімічна зброя — продукти харчування — здоров’я людини — навколишнє середовище» вкрай актуальна і важлива. Вирішувати означені проблеми можна лише спільними зусиллями не тільки країн, розташованих в його басейні, а й усієї світової спільноти. При цьому дуже важливі ініціатива та участь молодих фахівців і вчених з різних галузей сучасної науки, техніки, зокрема аналітичної хімії.

Учасники зібрання обговорили питання, пов’язані з проведенням у 2019 році в Одесі українсько-турецької конференції молодих науковців двох держав з робочою назвою «Хімія в питаннях якості, безпеки речовин, матеріалів і людської діяльності». Окрему увагу на ній буде приділено питанням підготовки в університетах України та Туреччини фахівців, готових для роботи в умовах сучасної хіміко-аналітичної лабораторії.

На форумі були присутні також представники генеральних консульств Польщі та Румунії в Одесі.

Володимир ГЕНИК.