Невпинна течія, а не застиглість

Упорядники презентованого видання — дружина й соратниця Василя Васильовича — Марія Максимівна і донька Ярослава Василівна. Дев’ять розділів книги вміщують різні документальні матеріали: статті, розвідки, есеї, спогади про професора його колег, учнів і послідовників. Серед знаних у літературі та літературо-знавстві імен — М. Рильський, В. Брюховецький, В. Яворівський, П. Осадчук, М. Жулинський, В. Панченко, А. Колісниченко, Л. Новиченко, В. Полтавчук, М. Стрельбицький, М. Суховецький, Є. Черноіваненко, О. Шупта-В’язовська, Т. Ананченко, Л. Ісаєнко та багато інших. У сьомому розділі зібрані фрагменти публікацій В.В. Фащенка за останнє десятиліття його життя, тобто вже в часи незалежності України, коли він, нарешті, зміг писати про все, що носив у серці, без заборон і партійної цензури. В останньому, дев’ятому, розділі подано кілька праць одеських науковців, присвячених актуальності досліджень професора для сучасного педагогічного і літературознавчого процесів.

Модератором презентації новодруку була завідувачка кафедри української літератури Оксана Шупта-В’язовська.

Із спогадами про свого вчителя виступив один з найталановитіших учнів і послідовників В. Фащенка — Володимир Панченко, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», літературознавець і письменник, член Ініціативної групи «Першого грудня», до якої входять видатні українські діячі, яких називають совістю нації. Після закінчення в 1975-у навчання на філологічному факультеті Одеського університету він захистив кандидатську дисертацію і шість років працював викладачем на кафедрі під керівництвом Василя Васильовича Фащенка. Володимир Євгенович, зокрема, розповів, з якою цікавістю у 1971—1974 роках слухав лекції свого Вчителя з історії української літератури ХІХ — ХХ століть та спецкурси, присвячені проблемам психоаналі-зу, згадав, як у цій самій аудиторії в січні 1999-го вшановували 70-літній ювілей Василя Васильовича. Промовець підкреслив, що В. Фащенко був блискучим педагогом та яскравою індивідуальністю, надзвичайно багато значив у житті кількох поколінь українських словесників, науковців і літераторів, які свого часу «пройшли» через Одесу.

Щирі й теплі слова про видатного вченого і педагога прозвучали у виступах декана філологічного факультету, професора Євгена Черноіваненка, голови Одеської обласної організації НСПУ Сергія Дмитрієва, письменників Василя Полтавчука, Миколи Суховецького, учнів і послідовників Василя Фащенка. Всі вони з глибоким пієтетом згадували неординарні риси характеру, особливості наукової і викладацької діяльності Василя Васильовича, відзначаючи його енциклопедичні знання в галузі літературознавства, його інтелігентність, людяність.

У заключному слові Марія Максимівна Фащенко розповіла про багатолітню роботу, виконану нею разом з дочкою Ярославою з упорядкування нинішнього видання, й висловила глибоку подяку тим, хто в різні роки писав і публікував свої спомини про В. Фащенка на сторінках центральних та регіональних видань, хто брав участь у «Фащенківських читаннях», запросивши всіх долучитися до наступних читань, які відбудуться в січні 2019-го з нагоди 90-літнього ювілею професора. Свій виступ вона завершила словами Василя Васильовича: «Зроблене людиною можна порівняти з рікою. Це порівняння дає зриме уявлення про рух, невпинну течію, а не пам’ятникову застиглість, особливо ж коли мовиться про духовну діяльність ученого». Без сумніву, вагомий внесок В. Фащенка ще багато років наповнюватиме повноводну ріку українського літературознавства.

З великою прикрістю усвідомлюю зараз, що, працюючи в 1997—1999 роках у тому ж корпусі ОНУ на Французькому бульварі (викладав арабську мову на кафедрі міжнародних відносин Інституту соціальних наук), що й Василь Васильович, на жаль, особисто не познайомився з ним. Сьогодні дуже картаю себе за це…

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук.