Тбіліське тепло

Гори в межах міста іноді скелясті, місцями — лагідні. Є вузькі стрімкі вулички, куди не кожен таксист схоче вас довезти. Мтацмінда (Свята гора) на правому березі Кури, мало не в центрі міста, домінує над іншими високими місцями Тбілісі і є одним з символів столиці Грузії. Її легко впізнати по телевежі, до якої веде фунікулер. Довкола церкви Святого Давида — пантеон «Мтацмінда», де поховані видатні люди Грузії: письменники, артисти, науковці, національні герої. «Мтацмінда» оспівана у віршах та піснях, зокрема в одній з найвідоміших грузинських пісень «Тбілісо». Вулиці лівого, пологішого, берега від ріки підіймаються у бік гори Махата.

Ми поселилися у мальовничому районі Авлабарі, на вулиці Ісані, поруч з руїнами вірменської церкви Кармир Аветаран (Червоного Євангелія). Враження таке, ніби опинився посеред живої декорації, наче незадовго перед тобою «Хануму» знімали або якусь зі знаменитих грузинських короткометражок. Тут є нові будівлі, є капітально відремонтовані, але якщо зайти вглиб, на менш туристичні вулички, вистачає і дуже милих старих автентичних завулків, до яких ще не скоро дістанеться рука реставратора. Але перше, друге і третє є однаково стильним. Авлабарі, як і більш доглянуті райони Сололаки та Мтацмцінда, — це справжня архітектурна скарбниця Тбілісі.

В історичній частині не будують висоток. Навіть єдиний у центрі хмарочос не псує ідилії, бо його скляний корпус мовби розчиняється у синьому небі за сонячної погоди і в похмурому дощовому також — спостерігав і те, й інше. Нові будинки повинні проектуватися у стилістиці старого Тбілісі. Цей стиль міської архітектури, який дехто називає «кавказьким ар-нуво», сформувався у ХІХ ст.. У ньому поєднані прийоми класицизму з традиційними для Грузії композиційно-планувальними принципами, продиктованими місцевим життєвим устроєм і кліматичними умовами. Особлива ознака — відкриті балкони і галереї, оздоблені витонченим ажурним різьбленням, а також арки та криті зовнішні переходи і сходи. Кількість різновидів різьбленої орнаментики вражає. Знайти два однакові балкони складно.

Головний, дуже респектабельний, столичний проспект Шота Руставелі, обсаджений віковими крислатими платанами, нагадує нашу Пушкінську, а іноді — Рішельєвську.

Фасади будинків у Тбілісі, попри значно спекотніший, ніж в Одесі, клімат, не зіпсовані потворними коробками кондиціонерів, супутниковими антенами або непропорційно великими вивісками. Вивіски, а також назви вулиць та інші вказівники тут пишуть грузинською та англійською, російські написи — рідкість, здебільшого це інформація для туристів. Ось вивіска з довгим тільки грузинським текстом і намальованим збоку зубом: усе зрозуміло — стоматолог.

Тут легко поміняти валюту навіть пізно ввечері, такої кількості обмінних пунктів у нас нема. Поліція ввічлива і терпляче відповідає на запитання туристів. А от дорогу треба переходити особливо уважно, навіть якщо ви на зебрі, бо манера їзди джигітів за кермом далека від європейської. А може, це темперамент? Ще з цікавого автомобільного. Тут сила-силенна машин і бусів з правим кермом, а от «євроблях» нема, номери — грузинські. Бачив також азербайджанські, вірмен-ські, арабських країн, чимало російських. Туристів з РФ сюди приїжджає майже мільйон на рік. Стрічав їх кілька разів — ні з ким не сплутаєш: серед різноликої багатомовної маси ввічливих гостей Грузії з різних країн і континентів ці поводяться галасливо-матюкливо, як і належить «русотуристо». А в готелі — весь набір ро-сійських пропагандистських каналів. Росія окупувала 20% грузинської території і вільно собі тут «вєщає», яка вона хороша. Яке щастя, що в нас такого вже нема.

Грузія — країна смачної їжі. Тутешня кухня — унікальна, про неї писати довелося б довго. Щоб ситно і смачно поїсти, місцеві радять вибирати заклади не надто помпезні, не на центральних проспектах, а так звані духани. Це справжні грузинські традиційні корчми з дерев’яними меблями, приглушеним освітленням та винятково національною кухнею. Зазвичай вони розташовані у напівпідвальних приміщеннях. В одному з них, біля базару неподалік метро «Авлабарі», за шість великих дуже смачних хінкалі і сто грамів чачі (міцної виноградної горілки) я заплатив 6 ларі (67 гривень). Кожен з колег задля цікавості замовляв інше, і в усіх також було дуже смачно й недорого.

Південний базар — це окрема яскрава тема, особливо такого щедрого місяця, як жовтень. Базарні натюрморти тішать око: фрукти, овочі, зелень, приправи, прянощі й солодощі розкладені з великим смаком та винахідливістю. Щоб привезти з собою трішки Грузії, купую неймовірно пахучі приправи, без яких грузинської страви не зготуєш, — сушену аджику, хмелі-сунелі, уцхо-сунелі та сванську сіль. Прянощі треба щільно запакувати, щоб прикордонний пес не чхав, занюхавши їх в аеропорту. З іншого беру кілька чурчхел та свіжий інжир.

Будете на проспекті Шота Руставелі — скуштуйте води Лагідзе. Якщо про грузинську кухню я маю уявлення завдяки якісним грузинським закладам в Одесі, то справжнім гастрономічним відкриттям для мене були ці знамениті води. Їх розливають і в пляшки, але досвідчені гурмани кажуть, що пити треба лише розливні. Все просто: у великих скляних конусах різні види сиропу — тархуновий, виноградний, лимонний, мандариновий, крем-содовий, шоколадний і вершковий. У чималеньку склянку буфетниця у білому фартуху і мереживній «короні» наливає замовленого вами сиропу й додає газованої води. Все. Я замовляю шоколадну — дуже смачно. А потім беру вершкову — і, клянуся, в житті не пив такого неймо-вірно смачного напою! Жителі міста на Шота Руставелі, №24 заходять сім’ями, з дітьми чи онуками, зазвичай беруть кілька різних графинів легендарного лимонаду, а до нього замовляють хачапурі, які тут також чималенькі.

Історія бренду «Води Лагідзе» розпочалася наприкінці XIX ст., коли молодий грузинський підприємець Митрофан Лагідзе (будучи фармацевтом) винайшов рецептуру прохолоджувальних напоїв, використовуючи не закордонні хімічні есенції, а натуральні фрукти, ягоди та трави. Пан Лагід-зе прожив 91 рік і помер 1960-го. Його нащадки досі тримають рецептуру в секреті і є власника-

ми бренду «Води Лагідзе». Якщо ви не пили води Лагідзе — ви не були у Тбілісі.

А от купити додому грузинську чачу виявилося складнішим. В уні-версамі її довелося шукати серед цілої батареї українських горілок, представлених чотирма брендами. У Грузії дуже багато наших продовольчих товарів: шоколад трьох виробників, цукерки, печиво, кілька видів олії, кетчупи, майонези, чіпси, рибні консерви, кефір і ще багато чого. В грузинському гастрономі українець почувається як вдома, і карткою «Приват» можна розрахуватися.

Тбіліська флора розкішна і різноманітна. У двориках уже перезрівав білий та синій інжир, наливалися гранати та хурма, з численних арок і балконів звисали важкі грона стиглого винограду. На вулицях, окрім знайомих нам платанів, багато кипарисів та хвойних дерев з незвичної форми кронами. Особливо доглянута рослинність на територіях храмів. На церковних подвір’ях — майже райські сади: лавровишня, самшит, рододендрон і розмаїті квіти. Новий головний кафедральний собор Грузинської православної церкви Цмінда Самеба (Пресвятої Трійці), розташований у Тбілісі, на пагорбі святого Іллі, збудований в традиціях грузинської церковної архітектури, має велику територію з чудовим ландшафтним дизайном.

До ботанічного саду йдемо справжньою ущелиною, над нами зі скель, як пташині гнізда, нависають будинки з ґаночками. В кінці ущелини — справжній водоспад Легхвтахеві, буквально за кілька хвилин від центру міста. Повертаємося, підіймаємося спіральними залізними сходами, проходимо мальовничими кварталами попри єдину у місті мечеть Джума і потрапляємо у Тбіліський державний ботанічний сад. Він створений 1845 року на місці садів, які належали царському дому Грузії.

Крутим схилом поміж екзотичних заростів, серед яких я спромігся розпізнати хіба що пальми та бамбук, звивистою стрімкою стежиною підій-маємося до фортеці Нарі-кала. Потужна цитадель споруджена на одному з відрогів гори Мтацмінда — пагорбі Нарікала. З центру міста у 2012 році сюди збудували канатну дорогу. З оглядового майданчика відривається незабутня панорама на красень Тбілісі. Воістину, ліпше раз побачити!

Назва «Тбілісі» походить від «тепле місто», бо місто розташоване на теплих підземних джерелах. Але тбіліське тепло — це більше, ніж збудовані у давнину знамениті і корисні сірчані лазні. Тбіліське тепло — це атмосфера, яка тут панує.

Володимир ГЕНИК.

Одеса — Тбілісі — Одеса.

Фото автора.

Автор висловлює вдячність Естонському центрові Східного партнерства (ECEAP), Асоціації журналістів «Медіа Гендер Кавказ» та Українському кризовому медіацентру за допомогу в підготовці матеріалу.