Менше слів, більше справ

Сприйняття ЄС

Регіон, у якому правила гри диктує Одеса, займає більш скептичну щодо реформ та євроінтеграції позицію навіть після того, як Україна спромоглася витримати російську агресію та здійснити певні реформи. Одещина — найбільш євро-скептична область у країні: 50% виступають проти європейської інтеграції і лише 24% підтримують її. Вона навіть більш антиєвропейська, ніж Харківська, що межує з Росією, де кількість скептиків приблизно така ж (49%), але кількість тих, хто підтримує інтеграцію до ЄС, там значно більша (33%). Ситуація в Херсоні відповідає регіональній динаміці, однак симпатики ЄС тут переважають: 36% проти ЄС і 43% — за.

Втім, деякі лідери громадської думки з Одеси вважають, що в більшості випадків опитування не віддзеркалюють розбіжностей в українському суспільстві на місцевому рівні. За їхніми словами, Одесу можна приблизно поділити так: 30% є проєвропейськими, 20% — проросійськими, а 50% зберігають нейтралітет або не бажають відповідати. Ці показники відрізняються порівняно з попередніми роками, коли підтримка ЄС була вищою: так, ще у 2016-у приєднання до ЄС підтримувало 40% респондентів з Одеської області. Зростання підтримки ЄС після 2014-го можна пояснити тим, що регіон відчував себе набагато вразливішим з безпекової точки зору і йому потрібен був якийсь фактор протидії ТФ. Тепер регіон відчуває більшу стабільність, а отже ЄС уже не так потрібен.

Одна із суперечливих особливостей, яка нерідко відзначається в Одесі, — пряма асоціація ЄС із НАТО. Як інтерв’ю, так і фокус-групи підтверджують, що мешканці Одеси думають про ЄС «у зв’язці» з НАТО (де ЄС, там і НАТО) разом з усіма міфами, що оточують обидві організації. Це — частина наративу російської пропаганди, вкоріненого в місцевому суспільстві.

Позиція регіону щодо реформ і європейської інтеграції в багатьох аспектах залежить від ставлення місцевих еліт. В Одесі існує кілька центрів впливу, сформованих бізнесовими та (екс)-кримінальними елітами. Навіть стверджують, що їх вплив настільки потужний, що вони створили «державу всередині держави» на рівні Одеси з паралельними інституціями, де державні чиновники працюють, але не приймають жодних рішень.

Чинний мер Одеси Геннадій Труханов, здається, також є частиною створеної тут системи. Хоча багато хто в Одесі зазначає, що Труханов — лише виконавець, тоді як Володимир Галантерник та Олександр Ангерт — справжні бенефіціари різноманітних схем у місті. Серед інших впливових осіб — Аднан Ківан (сирійський біженець, який створив будівельний бізнес і нещодавно придбав Kyiv Post), брати Абрамови (власники ринку «7-й кілометр»), Борис Кауфман та Олександр Грановський (мають інтереси в Одеському аеропорту, престижних готелях і на ринку нерухомості), а також Сергій Ківалов, який є найпопулярнішою персоною в місті після чинного мера, та інші. Важко судити про те, чи підтримують ці групи впливу поточну політику інтеграції України до ЄС, оскільки геополітичний вибір не є частиною їхнього публічного порядку денного.

Мешканці Одеси, як і харків’я-ни, сприймають результати, досягнуті завдяки фінансуванню ЄС, як заслуги місцевої адміністрації. Візуальне визнання підтримки ЄС залишається проблемою, на відміну від проектів, що фінансуються США, і місцеві еліти отримують вигоду від цього. Понад те, в Одесі звикли думати, що всі позитивні результати та зміни в місті можливі за підтримки місцевої адміністрації, тоді як усі негативні надихаються і здійснюються руками Києва.

У Херсоні, як і в Одесі та Харкові, і, ймовірно, в інших регіонах, у всіх місцевих проблемах звинувачують органи центральної влади (Київ), які, за словами тутешніх жителів, останні чотири роки повністю ігнорували Херсон. До того ж будь-які позитивні зрушення на центральному рівні не пов’язуються із зусиллями парламенту чи уряду. Всі позитивні події відбуваються завдяки тиску ЄС — саме такою є гіпотеза деяких херсонських лідерів. Тому частина тутешньої політичної еліти хоче більше співпрацювати з ЄС, адже «лише ЄС може підштовхнути Україну до нових реформ». Понад те, незважаючи на всі труднощі, певна частина лідерів громадської думки в Херсоні вважає, що регіон «приречений» на європейську інтеграцію, просто тому, що іншого вибору нема: як зазначив один із місцевих чиновників, «ЄС означає стандарти та розвиток, тоді як альтернативний шлях разом з Росією означає війну».

Аналогічно Херсон не довіряє як місцевим, так і національним органам влади, і тому євроінтеграційна риторика чиновників призведе лише до її дискредитації. Високопосадовцям з ЄС у Херсоні також не довіряють. Там швидше прислухаються до простих людей з ЄС, як-от до польського фермера або, ще краще, українського фермера з історією успіху, що міг би розповісти про досвід, який ті можуть приміряти до себе. Реформи, такі як децентралізація, залишаються незрозумілими для більшості (а, отже, викликають опір), не кажучи вже про такі абстрактні поняття, як європейська інтеграція.

Відтінки місцевої ідентичності

Місцеві жителі стверджують, що на Одесу треба дивитися по-іншому. За словами деяких із них, одеська громада має багато шарів, але не є поляризованою. Існує особлива суміш місцевого оригінального патріотизму: «моя Батьківщина — Одеса». Окрім того, з погляду місцевих, «проукраїнська» позиція в Одесі (а також у Херсоні) означає «проєвропейську», що, якщо це правда, є незручним для ЄС, оскільки свідчить, що «нейтралісти» не є «проукраїн-ськими», а відтак проблема іміджу в регіоні існує не лише для ЄС, а й для України.

Концепція «нейтралістів», яка нині поширюється на Одещині, Херсонщині та в інших областях, може фактично означати приховані проросійські настрої. Деякі співрозмовники згодні з цим твердженням, але інші кажуть, що «нейтралісти» в Одесі є справді нейтральними. Важливо також зазначити, що ті, хто підтримував та підтримує «Антимайдан» під час та після Революції Гідності, не обов’язково були проросійськими (принаймні, не всі), а, скоріше, не погоджувалися зі зміною влади в Києві.

Дослідження поглядів мешканців Одеси було б неповним без згадки про трагедію 2 травня 2014 року. Ця трагічна подія має особливе значення для міста і є частиною унікальної пост-євромайданівської спадщини, що перетворилася на локальну травму та суспільний міф.

Основою суспільного договору в Одесі завжди було те, що громадяни можуть домовитись щодо будь-чого, не шкодячи одне одному (це стосується навіть бізнес-груп у 1990-х, які віддали перевагу досягненню угод, а не фізичному знищенню одне одного). 2 травня стало винятком і шоком для багатьох. Якщо в Києві перші вбивства на Майдані стали тригером для посилення протестів та безкомпромісної позиції, то в Одесі ефект був зворотним: люди відчували, що ситуація зайшла занадто далеко. У перші дні після 2 травня одеські вулиці були порожніми: містяни просто не хотіли виходити з домівок. З місцевого погляду, група «нейтралістів», можливо, зросла саме після 2 травня, включивши до себе тих, хто не бажав нових зіткнень з будь-яких причин, що могли б призвести до загибелі людей. Це також вплинуло на протестний рух. Напередодні трагедії місцевий Майдан міг зібрати близько 20000 осіб, а після неї число протестувальників з обох таборів різко скоротилося.

Трагедія стала важливим знаком і для бізнесу, який не бажав повторення насильства. Представники ділових кіл наполягали на тому, що Одеса потребує тиші — гроші потребують тиші та стабільності.

«Нейтральний» табір має багато прихильників і в Херсоні; однак, як і в Одесі, думки про те, чи є ці люди латентними прихильниками Росії, чи справді нейтральними, різняться. Дехто вважає, що в Херсоні нема атмосфери страху або недовіри, і кожен може вільно висловлювати свої думки і саме тому може бути справді нейтральним, байдужим чи просто не мати достатніх знань і розуміння сутності євроінтеграції, особливо в сільській місцевості.

Проросійський табір в Херсоні також існує, але намагається діяти поза лаштунками. Діє кілька проросійських організацій, як-от «ГБР» («Громадська безпека та розвиток»), яка, на думку місцевих жителів, насправді є «группой быстрого реагирования» та просуває інтереси Росії на Херсонщині. Але її діяльність не є відверто проросійською, а, скоріше, спрямованою на дискредитацію, хоча й невдалу, місцевої та центральної еліт.

Утім, Херсон також демонструє позитивне сприйняття ЄС. Це стало можливим завдяки численним досягненням, таким як розширення програм обміну з ЄС та співпраця з університетами, фінансування різноманітних проектів, безвізовий режим та відкриті реєстри. Як негативні наслідки співпраці називають зростання міграційних потоків, через що багато молодих людей вважають за краще залишатися в країнах ЄС, якщо є така можливість.

Громадський сектор: яскравий, але ізольований

Після 2014 року громадський сектор в Одесі збільшився і розвинувся. Як наслідок — сформувалося ядро громадських активістів, дієве і відносно впливове, але водночас відокремлене від широкої спільноти регіону. Саме через це 14 нападів на громадських активістів, що відбулися в Одесі цього року, мали дуже незначний резонанс не лише в Києві, а й навіть у самому місті. Журналістів вважають впливовішими за громадських активістів, і досі було 7 випадків перешкоджання професійній діяльності медійників, але жодного випадку фізичного нападу на представників ЗМІ. Слабка реакція національних органів влади створює серед місцевих активістів враження, ніби Київ покинув їх напризволяще.

Середовище активістів у Херсоні також значно розвинулося з 2014-го. Водорозділом для визначення херсонської ідентичності стала анексія Криму, коли громадяни збиралися разом, щоб захистити своє місто. Місцеві активісти започаткували рух «Самооборона Херсонщини», якому вдалося захистити інтереси місцевого населення під час кризи. Якщо в Одесі було кілька сумнозвісних нападів на активістів, то в Херсоні — лише один, що прозвучав у новинах в Україні та за кордоном, — напад на Катерину Гандзюк, місцеву активістку й радницю міського голови, яка після кількох місяців лікування померла у київській лікарні. Попри це, складно передбачити, які наслідки матиме цей трагічний інцидент. З одного боку, деякі місцеві жителі переконані, що це є загрозою та знаком для всіх, а от активісти-антикорупціонери безперечно відчувають загрозу (хоча і не збираються припиняти свою діяльність). Навколо справи було створено рух солідарності, а державні підприємства в Херсоні безкоштовно надавали місце для білбордів для громадських кампаній на захист Катерини Гандзюк. З іншого боку, її справа не мобілізувала громадянське суспільство Херсона в режимі «всі за одного». На сільському рівні справа взагалі майже не привернула уваги громадськості.

Співпраця між ЄС та одеською владою (представлена різними установами ЄС, такими як EUAM, EUBAM та ін.) відбувається досить гладко і підтримується на регулярній основі. Нещодавно було відкрито офіс Консультативної місії Європейського Союзу (EUAM). Подібно до інших інституцій ЄС, місія оперує на місці з надзвичайною обережністю, а також працює над залученням нових гравців і широкого громадянського суспільства. Цей процес є поступовим і спрямований на зміцнення довіри та уникнення роздратування місцевих гравців; однак, на відміну від попередніх підходів, ця місія була започаткована з широким залученням громадянського суспільства та подальшими планами щодо розширення співпраці. Також показово, що місія взагалі була заснована в такому регіоні, як Одеська область, де безпекова ситуація нестабільна як у внутрішньому сенсі, так і щодо Криму та Придністров’я, а також де вже присутня EUBAM. У цьому контексті складається враження, що неявна мета місії полягає в забезпеченні того, аби громадянські зіткнення, подібні до 2 травня, ніколи не повторилися (через навчання поліції та діалог), оскільки керівництво місії вважає своїм особистим досягненням, коли паралельні публічні акції протиборчих груп відбуваються мирно і без конфліктів.

У контексті допомоги та тех-нічної співпраці між ЄС та різними державними інституціями в Одеській області в деяких випадках складається враження, що вони залишаються на досить базовому рівні. У більшості випадків ці інституції вимагають допомоги, наприклад у вигляді обладнання (автомобілі, комп’ютери тощо), але стрімко втрачають оптимізм, коли йдеться про глибокі зміни в системі. У результаті органи місцевого самоврядування практично не просять нічого, крім грошей. ЄС переважно розглядають як «банкомат», за винятком частини громадянського суспільства.

Вибори, ЄС і врегулювання конфлікту

Населення Одещини досить патерналістське, а тому місцеві жителі стверджують, що з високою ймовірністю область голосуватиме за чинну владу. Проте, на відміну від Херсона, тут європейська інтеграція не стане частиною порядку денного майбутніх виборів, а якщо і стане, то лише в негативному контексті, оскільки аргументи проти неї використовуються такими партіями, як «Опозиційний блок» та «За життя». Принаймні деякі експерти вважають, що і Петро Порошенко, і Юлія Тимошенко не спиратимуться на питання, пов’язані з європейською інтеграцією, у своїх кампаніях в Одеській області. Місцеві експерти завжди наголошують, що їхнє місто має незалежний підприємницький характер, і це — ключовий елемент у процесі прийняття рішень на місцевому рівні.

Водночас варто зазначити, що саме відсутність довіри до національних політиків (наприклад, до Порошенка) є причиною того, що підтримка ЄС знижується, адже місцеве населення асоціює чинного президента з Європейським Союзом, і, відповідно, падіння довіри до першого позначається на ставленні до останнього.

Сьогодні, здається, реальним аргументом для мешканців Одеси на виборах може стати пропозиція щодо розв’язання конфлікту на Сході України. Політичні сили, які просувають ідею «компромісу», можуть тут виграти і вже набирають електоральні бали.

Безпека і Росія

Після анексії Криму та враховуючи наявність Придністров’я на західному кордоні, фокус безпеки змістився на Південь України, який став також форпостом захисту держави від російської агресії. Однак в Одесі російські війська на Сході насправді не розглядаються як загроза, принаймні не першочергова. Конфлікт сприймається, радше, як локалізований «десь там», на Сході. Для Одеси більша військова загроза йде з Придністров’я (читай — від Росії), і регіон перебуває у стані постійного напруження з 2014 року.

Для Херсона ситуація інша. Його стратегічне значення подвійне: це найпівденніший форпост та контрольно-пропускний пункт безпосередньо біля окупованого Криму, а також потенційна вітрина, яка в довгостроковій перспективі може стати привабливою для кримчан, якщо вони побачать позитивні зміни в сусідньому регіоні.

Прихильники Росії після 2014-го притихли. Однак вони існують і в більшості випадків обговорюють політику вдома («розмови на кухні») або в інших потенційних місцях, таких як церкви. Російський патріархат може стати новим центром цього руху, особливо після рішення Константинополя про надання Українській церкві незалежності. Підтримка проросійських груп випливає з того факту, що російські телеканали все ще транслюються на половині території області, а україн-ське телебачення недоступне в багатьох районах. Російське телебачення широко транслюється і з території Придністров’я. Важливо відзначити: хоча молодь орієнтується на соціальні медіа набагато більше, ніж на традиційні, вона все ще залишається в межах російськомовної блогосфери, тобто значна частина блогерів, за якими вони стежать, фактично є росіянами. За даними опитування, проведеного GfK у 2017 році, найпопулярнішими соціальними мережами в Одесі є «Вконтакте» (40%) та «Одноклассники» (30%); Facebook з 18% посідає третє місце, а Instagram і Twitter мають, відповідно, 10% та 6%.

Щодо ситуації в медіапросторі, то в Херсоні є шість місцевих каналів, що транслюють певний обсяг проєвропейського контенту. Однак ближче до Криму людям доступні лише російські канали.

Незалежна економічна залежність

Аналізуючи ситуацію в Одесі, варто пам’ятати, що це, насамперед, місто підприємців. Одним із цікавих зауважень, підтверджених статистикою, є те, що головні торговельні напрямки для Одеси — не ЄС і не Росія, а Азія та Близький Схід. У 2017-у Одеса експортувала товари на суму 1,8 млрд доларів США та імпортувала — на 1,5 млрд. Основні експортні ринки (як товарів, так і послуг) — Індія (133 млн дол.), Туреччина (129 млн), Росія (106 млн), Молдова (99 млн), Італія (83 млн), Іспанія (81 млн), Єгипет (77 млн), Саудівська Аравія (72 млн) та Китай (70 млн). Найважливіші джерела імпорту — Китай (336 млн дол.), Туреччина (134 млн), Індонезія (117 млн), Росія (110 млн), Німеччина (84 млн) та Білорусь (75 млн). Це може бути ще одним поясненням того, що Одеса є «нейтральною» в контексті геополітичного вибору. Регіон переважно експортує сільськогосподарську продукцію.

Експортні напрями Херсона також досить різноманітні: у 2017-у основними пунктами експорту були Туреччина (35,7 млн дол.), Росія (19,9 млн), Білорусь (16,5 млн), Нідерланди (15 млн), Польща (14,8 млн), Єгипет (12,1 млн), Японія (11,5 млн), Індія (9,4 млн) та Молдова (9,1 млн). Херсон, який ще залежніший від сільськогосподарського виробництва, постраждав від анексії Криму та російської агресії. Зокрема, по виробниках фруктів та овочів вдарила торговельна блокада Криму, і тому вони явно незадоволені. З іншого боку, туристичний сектор отримав значну вигоду від ситуації після 2014-го, коли попит на тутешні приморські курорти стрімко зріс. Крим сприймається в Херсоні як джерело загрози, а місцеві ОТГ допомагають українським військовим на лінії розмежування.

Досить критичну оцінку і розчарування викликає той факт, що колишня влада Криму, яка зараз перебуває в екзилі в Херсоні, отримує вищі зарплати, ніж місцеві держслужбовці, і це призводить до відчуття несправедливості серед останніх.

Окрема проблема — розвиток інфраструктури. Одесити скаржаться на дуже погане автомобільне та повітряне сполучення між їхнім містом та Європою. Більшість європейських бюджетних авіакомпаній, що працюють в Україні, досі не дійшли до Одеси, хоча місцевий аеропорт пропонує широкий вибір варіантів із 25 авіакомпаніями-резидентами та оборотом 1230000 пасажирів у 2017-у порівняно з 527400 у 2007-у. Навіть попри це, одесити змушені їхати до Кишинева або Львова, щоб скористатися лоукостом до ЄС.

Херсонська інфраструктура також у поганому стані. До того ж теперішні тенденції міграції змінюють маршрути, що існували десятиліттями. Оскільки проросійські настрої йдуть на спад, сьогодні між Херсоном та Москвою курсує лише один потяг із чотирма вагонами, який виїжджає кожні два дні, порівняно зі щоденними потягами з набагато більшим числом пасажирів до війни. Водночас місцевий автовокзал пропонує численні щоденні поїздки до різних міст Польщі та в інших європейських напрямках. Херсонський міжнародний аеропорт також активізувався після російської агресії. Якщо в 2014-у він обслуговував лише 7,9 тис. пасажирів, то в 2017-у їхня кількість сягнула 105,9 тис., а це зростання на 1300% за останні три роки.

Комунікація про європейську інтеграцію

Комунікація про європейську інтеграцію в Україні є досить важким завданням, що обумовлюється багатовимірним і складним характером інформації про процеси, пов’язані з ЄС. Одеса та Херсон — не виняток, тут «продати» проєвропейські реформи ще важче, ніж в інших регіонах України.

По-перше, мешканці Одеси (як і їхні сусіди з Херсона) бажають монетизувати свою підтримку цієї великої ідеї, а тому, коли йдеться про європейську інтеграцію, завжди запитують про особисту вигоду (найпоширеніше питання — «А що я буду з цього мати?»). Відтак слід підкреслювати особисті вигоди (економічні та грошові) інтеграції в ЄС. І ще важливіше — демонструвати реальні розрахунки, а не вигадані цифри.

По-друге, конкретні приклади того, як скористатися різними програмами ЄС, такими як «Дунайський єврорегіон», «Горизонт 2020» або «Еразмус+», нададуть дискусії фокусу та вимірюваності. Досить часто прості громадяни думають про європейську інтеграцію як про щось, чого неможливо «торкнутися». З іншого боку, навіть такі відчутні переваги, як безвізовий режим, часто ігноруються і вже не розглядаються як частина процесу європейської інтеграції. Тому дуже важливо поширювати серед місцевого населення надихаючі історії успі-ху, як-от про виробника холодильників з Одеси, який експортує свою продукцію до ЄС.

По-третє, дуже важливо, щоб порівняно невеликий табір прибічників європейської інтеграції на Півдні не почувався покинутим напризволяще київською владою, а також партнерами з ЄС. Попри наявність двох місій ЄС (EUBAM та EUAM) і тринадцяти почесних консульств країн-членів ЄС в Одесі, місцеві респонденти, а також сусіди з Херсона, скаржаться на недостатню кількість публічних заходів, присвячених ЄС та європейській інтеграції. Треба підкреслити, що ця рекомендація стосується не лише центральної влади, якій регіон не дуже довіряє, а й європейських дипломатів та представників громадянського суспільства у Києві.

По-четверте, досить важливо підкреслювати історичні паралелі Одеси з Європою та пози-ціювати її як європейське місто. Незважаючи на те, що Одеса була частиною Російської імперії, а пізніше — Радянського Союзу, історично вона набагато ближча до Європи, ніж більшість інших міст України. Ідеться не лише про географічну близь-кість, а й про архітектуру та стиль життя, що в багатьох випадках є справді європейськими.

Нарешті, варто наголошувати, що Україна не обов’язково намагається вступити до ЄС, а, скоріше, прагне запровадити «європейські практики» на Півдні (насправді 37% жителів Півдня вважають, що Україна має впроваджувати проєвропейські реформи навіть без перспективи членства в ЄС).

Вкрай важливо, щоб Південь України залишався «інтегрованим у процес європейської інтеграції» та перебував у центрі уваги Києва. На тлі сильної місцевої ідентичності, кримінальної ієрархії та вразливості до впливу Росії цей регіон довів, що він здатний протистояти російським гібридним атакам. Але Києву ще належить здобути лояльність цього регіону до проєвропейського вибору України.

Катерина ЗАРЕМБО,
Леонід ЛІТРА.