У його картинах живе душа

Був ще один знаковий випадок. У селі Каїри, де народився Володимир, жив художник-аматор. Якось він скопіював відому картину «Три богатирі». Глянувши на неї, хлопець теж відтворив її на папері і приніс до школи. Вчителям вона сподобалася і вони виставили її у вітрину. А ровесники — хто щиро, а хто з іронією — стали називати його «Пікассо»…

Поступово творчість ставала життям.

Змалку міцнів характер, укорінювалося бажання самостійно пізнавати світ. Із пам’яті постали й такі кадри: ось Володимир, ще дошкільня, заклавши руки за спину, чимчикує дорогою від рідних Каїр, що у Лиманському районі, до Одеси. «Що воно таке, та Одеса? — міркує він. — Усі про неї говорять, усі туди їздять. Піду подивлюся». Машини йому сигналять, об’їжджають, а хлопчик на них не звертає уваги. Аж раптом навпроти вийшла череда корів. Щільним гуртом, ремиґаючи, рогаті сунуть ближче і ближче, грізно гуркотять копитами. А він один — перед ними…

Той відважний похід перервали якісь добрі люди, але прагнення в усьому досконало розібратися залишилося на все життя.

Спомин про вчителя

Головною людиною у царині малярства для Володимира Кудлача став митець-монументаліст Валерій Гегам’ян (1925—2000). Його доля нагадує гілку вірменського дерева, яка, прищеплена, розквітла на українській землі.

— Кращого за нього рисувальника, — згадує Володимир, — в Одесі годі було й шукати. Він мав велику школу. У молоді літа був учнем і прийомним сином видатного вір-менського живописця та графіка Мартіроса Сар’яна. У домі майстра часто збиралися представники вірменської еліти, що впливало на формування юного таланту. В подальшому житті Гегам’яна дуже вагомим став одеський пері-од. Він — один із засновників художньо-графічного факультету Одеського педагогічного інституту імені К.Д. Ушинського (нині — університет) і його перший декан. Я пишаюся, що мені випало в нього навчатися. Загальна культура метра, беззавітне служіння мистецтву, працелюбність, вимогливість, самодисципліна і, як наслідок, безкомпромісність — ці та інші якості щоденно виявлялися в його вчинках, впливаючи на оточення. Гегам’ян розглядав мистецтво як духовну діяльність. І ми, його учні, переймалися його поглядами, основними принципами роботи, відповідальним ставленням до малярства. Він націлював нас на подальшу самоосвіту, глибше проникнення в академічну підготовку. «Поспішай неквапом», — любив повторювати Гегам’ян, обстоюючи в роботі ґрунтовність.

Знайти себе

Художники знають, що у творчості знайти себе — це чи не найголовніша справа для їхнього брата. Тих, хто прагне досягти чогось путнього, чекають безсонні ночі, сумніви, розчарування й успіхи…

— Свого часу, — розповів Володимир, — великий вплив на мене справила творчість символістів та французьких імпресіоністів. Пробував навіть зайнятися пуантилізмом (точеним малюванням). Але все це, я відчув, не моє, чуже. До душі припав акварельний живопис і графічні роботи. Як правило, застосовую змішану техніку: десь використовую пастель, десь — білила, тонований папір. Улюблені мотиви — ті, де домінує природа, де можливий діалог художника і природи. За натурою я — лірик, і для мене головне у роботі — передати настрій. Сезонно приваблюють раннє літо, а також весна та осінь з перехідними, мінливими станами — ранковими чи вечірніми, які викликають потужні емоції. А ще моя стихія — портрети.

Володимир Кудлач вважає, що вкласти душу у його твори йому допомагає музика, з-поміж якої обожнює класику. Він і сам може віртуозно розтягти свій напівбаян і полонити слухачів розкішшю мелодій та почуттів. Дуже любить народні і, взагалі, популярні пісні.

До речі, коли навчався на художньо-графічному факультеті, то одна з його дослідницьких робіт так і називалася: «Синтез музики і живопису». Ця тема й досі цікавить художника, а відтак має намір у майбутньому повернутися до неї й розгорнути її ще ширше.

Магія акварелі та естетизму

Автор цих рядків побував на виставці творів Володимира Кудлача, яка експонується в головному читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки. В експозиції — понад 30 живописних і графічних робіт з колекції митця, створених переважно у другій половині 1990-і — 2000-х роках: пейзажі, портрети, натюрморти, тематичні картини, які свідчать про належність художника до південної, одеської школи, в якій світло і повітря потребують відповідної палітри, мотивів, способу мислення, належних живописних прийомів.

Кожна робота заслуговує на окрему розповідь, але тут, за браком місця, лише про деякі.

Одна з картин має назву «Тут була Сарматія». Перед нами відкривається широка долина, неспокійне небо, а вдалині вид-ніються два кургани. Їх зараз нема, але старожили повідали художнику, що ті кургани таки були: тут десь у 1960-х приїздили спеці-алісти з Одеського археологічного музею й вели розкопки, віднайшовши важливі артефакти.

Напевне, знайде своє місце в історії мистецтва картина «Садиба художника Миколи Кузнецова». До слова, що побитом колишнього заступника директора з наукової роботи Одеського художнього музею Сергія Сєдих у будинку живописця в Степанівці Лиманського району створено міні-музей.

Цікавим, зокрема, для краєзнавців, є «Осінній пейзаж» — вид з балкона гуртожитку в Южному, де тоді мешкав художник, поєднуючи заняття живописом з викладацькою роботою у НВО імені В’ячеслава Чорновола. На задньому плані видніється хрест. Хтось міг би подумати, що це знак по теплому літечку чи нездійсненних мріях. Аж ні: той хрест — свідчення про закладений на тому місці греко-католицький храм. За час, що минув, храм, до речі, чудової архітектури, вже постав, а на картині залишився його предтеча-хрест.

Магічним естетизмом пронизаний твір «Старий сюжет», що характеризує ранній період творчості художника, який тоді захоплювався театральним мистецтвом. Акварельна робота створена під впливом драми Михайла Лермонтова «Маскарад». Свого часу, розповів автор, його потішила висока оцінка «Старого сюжету» одним знаним мистецтвознавцем, який угледів у ній наслідування чудового художника Леоніда Пастернака, батька славнозвісного письменника. Хоча Володимир й гадки про це не мав, бо, вважає, будь-яке наслідування позбавляє художника можливості сповна розкрити себе.

Вагомою й довершеною є галерея портретів. Їх розглядаєш, як книгу нашого багатогранного та різнобарвного життя. На портретах — сучасники зі своїми радощами і журою. В образі матері художник вдало відтворив психологічний стан людини, яка багато пережила й переживає. За все на світі. Для неї, як і для всіх матерів, завше є великою радістю повернення дітей з далеких доріг до рідної хати, хай і ненадовго.

Пієтетом до праслов’янської міфології позначений твір «Мавка», написаний на Івана Купала, коли природа сягає зеніту свого розквіту…

Об’єкти для своєї творчості Володимир Кудлач знаходить скрізь: у Причорномор’ї, в Карпатах, у Криму чи навіть на великому океанському лайнері. Зокрема, один з пейзажів написаний на перевалі поблизу Бахчисарая, з якого відкривається вид на глибокий каньйон. Цікаво, що в ньому колись знімали фільми про американських індіанців, які боролися проти поневолення. Хто тоді знав, що на новому витку історії ця тема набуде актуальності й для українців Криму, які не визнають окупації півострова Росією.

У примхливому світі уяви

Не можна не звернути уваги на малюнок, що має подвійну назву — «Сон» або «Мамина молитва». На передньому плані бачимо криницю, цеберко й зморену дівчинку, що поринула у сон, а позаду, наче видіння, у золотому сяйві постає образ матері, яка своєю молитвою прагне захистити донечку від поневірянь.

Це — ілюстрація до українського варіанту казки «Золотий черевичок», де відома історія трапляється з Попелюшкою не в палаці, а в церкві. Відчуваєте різницю? А ще ця казка оповита колоритом Гетьманщини, бо з’явилася за сивої давнини.

Художник створив кілька малюнків до улюбленої оповіді й має на меті проілюструвати її повністю.

До речі, Володимир і сам написав кілька казок. Він придумував їх, коли синові Андрійку було три рочки, вводячи його у примхливий світ уяви, фантазії, зіткнення Добра і Зла й прагнення справедливості. Одна з казок під назвою «Дівчина-квітка» ще в 2004 році видана окремою книжечкою, художньо оформленою самим автором.

Праця дарує крила, крила — натхнення

В Олекси Різниченка є вірш «Багатокрилість», а в ньому такі рядки:

Мені судилась буряна
рухливість.
Мене п’янить сильніше,
ніж вино,
Багатокрилість.

У цих рядках постає не лише активна позиція поета, а і його громадянська діяльність, багатовекторність докладання зусиль задля духовного відродження України.

Володимир Кудлач теж не замикається лише на одній справі — малярстві. У нього — багато іпостасей. Насамперед — мистецтвознавець: з-поміж багатьох його розвідок відзначимо блискучу монографію «Головков Герасим Семенович» — про високого рівня художника, який жив і діяв на зламі ХІХ та ХХ століть. За цю роботу автор став лауреатом премії імені К. Паустовського в номінації «Краєзнавство». Він і знавець та пропагандист української історії: підготовлений ним посібник «Одесі — 600», у якому використано публікації одеських учених Олександра Болдирева і Тараса Гончарука, розійшовся по школах.

А ще — журналіст. Потяг до преси відчув ще тоді, коли й писати не вмів. У ті часи всіх примушували передплачувати газети «Правда» та «Известия». Спочатку увагу хлопчика привернули ордени, яких були удостоєні ті видання. Він ретельно їх перемалював, а потім під ними понаклеював вирізані літери. Коли з роботи прийшла мати, з гордістю сказав: «Мамо, я газету зробив». На аркуші, звісно, була нісенітниця, але мати й виду не подала. «Молодець», — сказала вона, всміхнувшись.

Нині Володимир Кудлач автор близько 500 публікацій у газетах «Чорноморські новини», «День», «Вечерняя Одесса», журналах «Музейний провулок», «Образотворче мистецтво» та інших. На сайті Одеської національної наукової бібліотеки веде дві рубрики: «На Херсонській» (так колись називалася вулиця Пастера) та «Національний одеський філармонійний оркестр». На першому висвітлюється перебіг культурних подій, а на другому — концерти відомого колективу, яким керує народний артист України Хобарт Ерл…

Ось таким постав переді мною наш сучасник Володимир Кудлач — освічений, патріотичний, тактовний, скромний. Художник, душа якого живе в картинах.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.