Про крила для злету і про добро та зло

За одностайним визнанням усіх причетних до свята, його хрещеним батьком став завідувач кафедри, доктор історичних наук, професор Григорій Гончарук, якому властиве далекоглядне мислення й готовність до ефективних дій. Він і відкрив нинішнє розширене засідання кафедри, зібране з нагоди Дня аспіранта, коротко окресливши шлях, пройдений колективом за п’ять років. На цьому шляху траплялися шторми і штилі, але корабель під назвою «Кафедра» на чолі зі своїм капітаном успішно їх долав. Було, кафедру навіть мали намір ліквідувати як чи не єдину таку в технічному виші. Однак на її захист стала вчена рада навчального закладу і продовжила Г. Гончаруку термін її керівництвом. Принагідно скажемо, що професора на цю посаду обрали вже увосьме.

Аспіранти і ті, хто вже здобув учений ступінь, відзначили батьківську вимогливість і доброту ке-рівника кафедри, здобутки всього її колективу, повідали, над чим зараз працюють, що найбільше вразило.

Зокрема, кандидат історичних наук, доцент Марина Кучерук говорила про ширше застосування у навчальному процесі дискусій з актуальних питань, які дозволяють глибше й різнобічніше розглядати ту чи іншу тему. До речі, Марині Сергіївні цими днями запропонували взяти участь у конкурсі на грант для стажування у США.

Її колега, також кандидат історичних наук і доцент, Олег Мельник поділився свіжими спогадами про роботу над дисертацією, присвяченою життю і громадсько-політичній діяльності Івана Драча. Була домовленість з Іваном Федоровичем, сказав, що той побуває на захисті, але, на превеликий жаль, за день до того він потрапив до лікарні, звідки вже не вийшов.

Кандидат політичних наук, держслужбовець Віталій Кольцов, родом із Болграда, подякував за науку в аспірантурі і розповів про недавню зустріч у рідному місті з Президентом України Петром Порошенком…

Декан історичного факультету Світлана Колот, привітавши учасників свята, вручила Віталієві Кольцову відзнаку ректора ОНПУ, а доценту кафедри Лілії Іваніченко — почесну грамоту від керівництва вишу.

Григорій Іванович Гончарук поділився з кореспондентом «ЧН» думками щодо актуальних питань сьогодення. Ось деякі з них.

Про виховання

— Відверто кажучи, бувають різні діти. Це знають і батьки, і сусіди. Це колектив знає, це і я бачу. Я розумію, що не всі можуть сповна відповідати моїм вимогам, і зважаю на це. Завдання, яке стоїть перед нами, дорослими людьми, — допомогти нашим дітям твердо стати на ноги.

Колись на своєму досвіді я бачив, як у радянські часи знущалися над аспірантами. В одній з ранніх праць я піддав нищівному осуду ті порядки, й не можу навіть у думці допустити практикувати щось подібне на своїх аспірантах. Навпаки, прагну дати їм крила для злету, для досягнення їхньої мети.

На продовження цих слів бодай коротко згадаємо синів Григорія Івановича Гончарука. Вони обидва — Тарас й Анатолій — професори, доктори наук, перший — історик, другий — економіст. До речі, Європейська комісія залучила Анатолія до напрацювання економічної стратегії розвитку Європи, а його монографію недавно — безплатно — видрукувало одне з поважних видавництв у Нью-Йорку. «Синку, як це в тебе виходить? — запитав батько. — Де ти, а де видавництво…». «Елементарно, — відповів він. — Я електронкою запропонував свою працю 15 найвідомішим видавництвам світу. Найпершим відгукнулося нью-йоркське».

Про творчість

До 100-річчя політехнічного університету, яке недавно відзначили, на кафедрі історії та етнографії України видано 100 книжок. Далеко не кожна кафедра може похвалитися таким доробком. Лише наукових збірників «Інтелігенція і влада» та «Народний рух України: місце в історії та політиці» (мате-ріали тематичних конференцій) вийшло майже півсотні. А ще ж побачили світ чимало монографій, книжок із життя нашого суспільства, краєзнавчих робіт, написаних Григорієм Гончаруком та його учнями. Свого читача знайшла серія «Мемуари професора». Останнє з видань має назву «Історія України кличе на лінію вогню». Нині автор збирає матеріали вже для сьомої книжки. Передбачається, що однією з її тем буде робота закладів вищої освіти.

Свого часу у цій сфері працювали люди, з яких слід брати приклад. Мова — про ректора Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова Олександра Юрченка і ректора Одеського політехнічного інституту Костянтина Заблонського. Віддаючи данину пам’яті й шани цим та іншим керівникам вищої освіти, Григорій Іванович гостро відчуває нинішні негаразди.

— Якщо Господь допоможе, — каже він, — покажу, що сьогодні відбувається довкола нас. У системі вищої освіти прижилося чимало українофобів, які, прикриваючись маскою патріотизму, завдають шкоди українській справі. Як бур’ян, слід виполоти хабарників, кар’єристів, підлабузників… Ой, нема Гоголя, чуєте, нема того, хто б допоміг у цій справі...

Про добро і зло

— Шановний, Бог — це щось більше, ніж ми уявляємо. Він створений для добра. Що може бути кращим, ніж його заповіді про любов до ближнього, всепрощення, терпіння… І людина створена для добра. А з півночі кричать: «Усіх розірвемо, всю Україну пошматуємо, щоб лише ми панували над вами». Ну що тут зробиш? Це хвороба, страшна хвороба під назвою «шовінізм». Вона, можливо, страшніша від прокази.

Нам життя дарував Бог. А якщо на Божий дар хтось посягає, то це лише диявол. Життя треба захищати всіма можливостями, а дияволу віддати диявольське.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.