Політичний контекст загибелі Іл-20

Як відомо, 17 вересня 2018 року о 23.00 за місцевим часом в повітряному просторі над акваторією східної частини Середземного моря за 35 км від сирійського узбережжя зазнав аварії літак радіотехнічної розвідки ВКС РФ Іл-20М. За деякими даними, розвідувальний супутник ЗС США зафіксував влучення у нього зе-нітної керованої ракети сирійського ЗРК С-200. За твердженням російських офіційних осіб, причиною катастрофи Іл-20 стали нібито «підступні дії» льотчиків ізраїль-ських винищувачів F-16, які «навмисно підставили» російський літак-розвідник під вогонь батарей ЗРК С-200 ППО ЗС Сирії під час виконання ними завдання зі знищення іранського заводу з виробництва озброєнь і боєприпасів, розташованого на відстані лише кілометра від російської авіабази Хмеймім у провінції Латакія.

У різних країнах по-різному коментували цю подію. Ми ж посилатимемося переважно на китайські джерела, які, на нашу думку, є найбільш об’єктивними та поінформованими. Річ у тім, що китайські фахівці користуються інформацією про ситуацію в Сирії, яку надає китайський загін спеціального призначення у складі двох рот НВАК, дислокований там з листопада 2017 року. Слід зазначити, що ще в 2015-у уряд Сирії дозволив Пекіну ввести п’ять тисяч солдатів на територію цієї країни, але Пекін наразі не поспішає скористатися цим дозволом, точніше, запрошенням. Отже, як припускають китайські експерти, крім «навмисних дій ВПС Ізраїлю», іншою причиною знищення російського Іл-20 стала «надмірна емоційність сирійських військовослужбовців сил ППО». Деякі з них вважають, що військово-політичне керівництво РФ «надмірно довірилося ізраїльським партнерам, яких слід притягнути до відповідальності за їх підступні дії». Китайські фахівці відзначають, що російський літак-розвідник постійно ставив перешкоди ізраїльським літакам, які регулярно завдавали ударів по об’єктах іранської військової інфраструктури на території Сирії. За даними ізраїльської газети «Єдіот ахронот» від 4 вересня ц.р., ізраїльська авіація за останні півтора року завдала загалом близько 200 ударів по іранських військових об’єктах у Сирії, скинувши на них до 800 ракет та керованих бомб.

Літак комплексної радіоелектронної розвідки і радіоперехоплення Іл-20 (позначення НАТО — Coot-A) створений у 1968-у на базі пасажирського Іл-18, виготовленого ще в 1957-у, тобто понад 60 років тому. І, як не дивно, дотепер він літає, хоча й дуже димить. Деякі експерти навіть не виключають, що Іл-20 міг просто впасти в море через певні технічні несправності, як це сталося з таким же старим військово-транспортним літаком Ан-26 (створений у 1969-у), що розбився 6 березня ц. р. у Сирії під час заходу на посадку на аеродромі Хмеймім, внаслідок чого загинули 39 російських військовослужбовців.

За деякими даними, ще 25 ро-ків тому було прийнято рішення про зняття Іл-20 з експлуатації, але нового подібного літака в Росії й досі не з’явилося. Він є аналогом американського RC-135, хоча й значно поступається йому за багатьма тактико-технічними показниками. На думку китайських фахівців, загалом Іл-20 — досить надійний, але його радіоелектронне обладнання потребує радикальної модернізації.

18 вересня МО РФ розповсюдило заяву, в якій дії Ізраїлю, що призвели до знищення Іл-20, кваліфікувало як ворожі, при цьому зазначивши, що Москва залишає за собою право «на адекватні дії у відповідь». Проте, В. Путін назвав цей інцидент «ланцюгом трагічних випадкових обставин», уточнивши, що позиція міністерства оборони була з ним повністю узгоджена. Як бачимо, на відміну від напруженої ситуації, яка виникла в листопаді 2015 року через збиття турками російського бомбардувальника Су-24, цього разу господар Кремля вирішив «спустити все на гальмах».

24 вересня міністр оборони РФ С. Шойгу заявив, що Росія впродовж двох тижнів передасть сирійській армії зенітний комплекс С-300, здатний перехоплювати цілі на відстані понад 250 км. При цьому не вказавши кількість батарей і дивізіонів. За його словами, у 2013 році Росія призупинила поставку в Сирію комплексу С-300 на прохання Ізраїлю, однак, мовляв, «сьогодні ситуація змінилася». У заяві С. Шойгу також повідомляється, що сирійська ППО буде оснащена новими автоматизованими системами управління, здійснюватиме придушення бортових РЛС, супутникової навігації та систем зв’язку ізраїльської бойової авіації, яка атакуватиме сирійські об’єкти.

За твердженням ізраїльської сторони, російський літак Іл-20 був збитий у результаті масо-

ваного і спорадичного запуску ракет із сирійського ЗРК С-200 44-го батальйону ППО, дислокованого в передмісті Латакії, а ізраїльські літаки в той час уже були над територією своєї держави. 20 вересня до Москви прибув командувач ВПС Ізраїлю генерал-майор А. Норкін, який представив керівництву МО РФ всю наявну в нього інформацію про катастрофу Іл-20 у доповіді на 40 сторінках. За його словами, сирійські ППО «діяли безвідповідально і непрофесійно», більше 20 зенітних ракет було випущено вже після того, як ізраїльські винищувачі готувалися здійснити посадку на свій аеродром в Ізраїлі. Командування ВПС Ізраїлю висловило співчуття російській стороні у зв’язку із загибеллю 15 російських військовослужбовців «у результаті атаки сирійської системи ППО». Співчуття В. Путіну по телефону висловив і прем’єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху.

Через два дні після аварії

Іл-20 президент Сирії Б. Асад відправив на ім’я В. Путіна телеграму, в якій, висловивши співчуття, зазначив, що «цей сумний інцидент є результатом нахабства і звичних безчинств Ізраїлю». Президент США Д. Трамп 18 вересня під час прес-конференції з президентом Польщі А. Дудою сказав: «Ґрунтуючись на аналізі фактів, Сирія збила російський літак. І я розумію, що близько 14 осіб було вбито, і це дуже сумно, але таке трапляється».

Екс-глава ізраїльської військової розвідки, директор Інституту дослідження національної безпеки (INSS) генерал-майор А. Ядлін вважає, що «Ізраїль тепер зіткнеться з великими обмеженням своїх дій у Сирії». За його словами, вступ Росії у вересні 2015 року в сирійську війну та посилення російської військової присутності на Близькому Сході стало не дуже приємним фактором для Ізраїлю, оскільки ізраїльські ЗС змушені були погоджувати свої дії на території Сирії з командуванням ЗС РФ. В ізраїльських ЗМІ навіть писали про те, що «зіткнення Росії й Ізраїлю на території Сирії — це лише питання часу». Схоже, що цей час наближається. Звісно, глобальне військове зіткнення між Росією та Ізраїлем навряд чи можливе, але окремі обмежені локальні інциденти цілком імовірні. Й уже є такі приклади. Так, за даними китайських джерел, через деякий час після катастрофи Іл-20 підрозділ ССО ЗС РФ провів спеціальну операцію в районі Голанських висот на кордоні з Ізраїлем. Упродовж 10 хвилин російські снайпери знищили близько 15 бойовиків проізраїльської сирійської опозиції, аби продемонструвати, що ро-сійський спецназ спостерігає за тим, як ізраїльські спецслужби надають підтримку антиурядовим силам у Сирії. І не тільки спостерігає, а й знищує їх.

За час після катастрофи Іл-20 у світових ЗМІ й соцмережах, особливо російських та ізраїльських, з’явилося безліч коментарів щодо цього інциденту. В російських соцмережах коментатори розділилися приблизно порівну. Одні в чаду юдофобської істерії підтримують офіційну версію своєї влади, інші вважають, що збиття Іл-20 є наслідком непрофесіоналізму та безвідповідальності командування російського військового контингенту в Сирії. Чимало коментаторів зазначають, що, перекладаючи вину за знищення літака на ізраїльські ВПС, російське керівництво намагається вирішити два завдання: прикрити «нехлюйство» власних військовослужбовців у Сирії, причетних до інциденту, і «приборкати» ізраїльське керівництво, яке «дозволяє собі творити в Сирії все, що йому заманеться, не звертаючи уваги на Москву». Багато російських експертів переконані, що чотири ізраїльських винищувачі ніяк не могли «сховатися за Іл-20», оскільки вони були на відстані 200 км від нього та ще й на малій висоті — десь 300 м, тоді як як Іл-20 летів на висоті близько 5000 м. До того ж ізраїльські винищувачі та російський Іл-20 летіли на різних швидкостях. Дехто дотримується й такої версії: оскільки на сирійських батареях ЗРК С-200 зазвичай є російські фахівці та консультанти, то виходить, що самі росіяни й збили свій літак, продемонструвавши очевидний непрофесіоналізм. За деякими даними, сирійські «пепеошники» досі застосовують свої ЗРК без даних про російські літаки, які перебувають у повітрі. Схоже, у сирійських розрахунків ЗРК С-200 відсутня повна інформація з класифікації «свій-чужий» щодо російських літаків.

На початок жовтня з’явилося досить багато версій причин загибелі Іл-20. Найправдоподібнішою нам видається розміщена на телеканалі Demura Channel (Как на самом деле сбили Ил-20 в Сирии? https://www.youtube.com/watch?v=AA6kjNs9Lt0). Згідно з нею, сирійський розрахунок ЗРК С-200 спочатку захопив, супроводжував і запустив ракету по ізраїльських винищувачах, але ті зробили протиракетний маневр, і в діаграму спрямованості антени комплексу С-200 потрапив Іл-20. Ракета автоматично навелася на нього, й відбувся підрив. Це стало можливим через те, що Іл-20 чомусь захопив і супроводжував радар установки ЗРК С-200. Якби не було відбитого сигналу, то ракета пішла б на самоліквідацію. До речі, перша версія комплексу C-200, розроблена ще в 1964 році, призначалася для оборони великих площ від бомбардувальників та інших стратегічних літальних апаратів, але аж ніяк не від швидкісних винищувачів.

Багато експертів ставлять собі запитання: наскільки поставки Дамаску ЗРК С-300 зможуть обмежити дії ізраїльської авіації у повітряному просторі Сирії? Одні вважають, що це покладе край або, щонайменше, ускладнить дії ізраїльської авіації, інші — що це жодним чином не позначиться на свободі її дій і вона продовжить завдавати ударів по іранських об’єк-тах на території Сирії. Втім, ізраїль-ське керівництво саме від-повіло на це питання. Ще у квітні нинішнього року міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман у відповідь на заяву начальника генштабу РФ С. Рудського про можливі поставки Сирії зенітних комплексів С-300 заявив: «Якщо хтось почне стріляти по наших літаках, ми його знищимо. І нам все одно, чи це буде С-300, чи С-700». При цьому вкотре нагадав, що Ізраїль не втручається у внутрішні справи Сирії, але й не може змиритися із за-грозою для безпеки єврейської держави, яка виходить із сирійської території від іранських збройних сил. Зі свого боку, прем’єр-міністр Б. Нетаньяху також під-креслив, що «Ізраїль продовжить протидіяти загрозі, яка виходить від іранської присутності в Сирії, навіть у тому випадку, якщо Росія поставить армії Асада комплекси С-300».

Від себе зазначимо: оскільки комплексами С-300 номінально управлятимуть сирійські військовослужбовці, та ще й застосовуватимуть їх проти ізраїльських літаків, то, поза всяким сумнівом, командування ВПС Ізраїлю віддасть наказ про їх знищення. При цьому слід мати на увазі, що в такому випадку неминуча загибель десятків, а то й сотень російських фахівців, які готуватимуть сирійських операторів щонайменше впродовж року. Втім, навіть після закінчення цього терміну бойові пости на командному пункті ЗРК С-300 займатимуть російські фахівці, які продовжать консультувати і контролювати дії сирійських військовослужбовців. До того ж, за даними китайських джерел, улітку ц.р. з України до США був доставлений повний комплект РЛС, що входить до складу ЗРК С-300, який зараз досконало досліджується американськими та ізраїльськими фахів-цями для вироблення прийомів протидії йому.

Як повідомляють китайські джерела, 29 вересня ізраїльська авіація вперше спробувала провести розвідку позицій дивізіону ЗРК С-300, який нібито вже доставлений у Сирію в останніх числах того ж місяця. Підчас розвідувального польоту ізраїльський пілот, який керував винищувачем F-35, перебуваючи в повітряному просторі Лівану, був попереджений бортовою системою про те, що його літак потрапив у зону супроводу РЛС зенітно-ракетної системи як ціль. Після цього він припинив розвідувальний політ і повернувся до Ізраїлю.

Китайські джерела твердять, що разом з дивізіоном С-300 Росія поставила в Сирію боєкомплект зі 100 зенітних керованих ракет до нього. Деякі експерти Піднебесної вважають, що спеці-альні служби Ізраїлю вже отримали точні координати місця дислокації нового дивізіону ЗРК С-300 у Сирії і зараз проводять розрахунки для його радіоелектронного подавлення або знищення. За інформацією тих же китайських фахівців, позиції цього дивізіону охоронятимуть бойовики ПВК «Група Вагнера».

Як відомо, з листопада 2015 року на озброєнні російського контингенту в Сирії є два дивізі-они ЗРК С-400 «Тріумф», але вони мають обмежене завдання з охорони російських військових баз Хмеймім і Тартус у провінції Латакія й досі ще не застосовувалися і навряд чи застосовуватимуться у бойових умовах по ізраїльських літаках, оскільки між Росією та Ізраїлем діє негласна «угода про взаємний ненапад». При цьому слід зазначити, що ЗРК С-300 та С-400 є досить вразливими від сучасних засобів РЕБ.

Так, наприкінці листопада 2015-го, після інциденту зі збиттям турками російського бомбардувальника Су-24, РФ перекинула в прикордонні з Туреччиною регіони Сирії батареї ЗРК С-400, щоб прикрити свої бомбардувальники від турецьких ВПС. Однак вони були тимчасово виведені з ладу завдяки використанню Туреччиною новітніх розроблених і виготовлених турецькою ж компанією Aselsan радіоелектронних комплексів Koral, які, за твердженням китайських джерел, зробили ЗРК С-400 «сліпоглухими» і недієздатними. Комплекси Koral можуть діяти на відстані до 150 км. На думку експертів, системи С-300 та С-400 не здатні також відстежувати літаки-«невидимки» («стелс»). На екранах радіолокаторів цих ЗРК подібні літаки не відображаються. На озброєнні ВПС Ізраїлю вже є дванадцять «невидимок» F-35 «Адір», а до 2021 року їх буде 50.

Загибель Іл-20 ще рельєфніше виявила всю абсурдність і гібридність ситуації в Сирії, коли Росія намагається одночасно мати стратегічні партнерські відносини з ворогуючими між собою Іраном й Ізраїлем, Туреччиною та Сирією і при цьому ще й налагодити взаємодію зі США з далеким прицілом на такі ж стратегічні партнерські відносини з Вашингтоном.

Найбільше у всій цій історії дивує парадоксальна «терпимість» російського керівництва до дій Ізраїлю проти «стратегічних партнерів і союзників» РФ — Ірану та Сирії. До речі, вже щонайменше з десять років на різних рівнях у Москві й Тель-Авіві ведуться розмови про «відносини стратегічного партнерства» між Росією та Ізраїлем. І справді, формальні ознаки такого партнерства є.

Досить згадати, що Б. Нетаньяху за роки свого прем’єрства 16 разів (!) відвідував Москву й сотні разів вів телефонні розмови з В. Путіним. Але, по суті, це партнерство є ситуативним, нестабільним і багато в чому фальшивим, а тому здатним розвалитися у будь-який момент, що й показала ситуація навколо збитого Іл-20. До речі, подібні відносини Росія має й з Туреччиною.

Найстабільніші й справді партнерські відносини у Росії з Іраном, хоча, безсумнівно, іранське керівництво змушене терпіти «особливі» стосунки РФ з Ізраїлем, так само, як й ізраїльська влада терпить відносини Москви з Тегераном. Якоюсь мірою Росія виступає посередником між Іраном та Ізраїлем, намагаючись, хоча й не дуже вдало, мінімізувати ворожість між ними. На наш погляд, нинішня хвиля антиіранської істерії та демонізації «злочинного режиму аятол» з боку США й Ізраїлю насправді є способом досягнення певних геополітичних цілей Вашингтона і Тель-Авіва на Близькому Сході. Так, Іран надає допомогу своєму давньому союзникові — Сирії, а також ліванській Хизбуллі, палестинському ХАМАСу та єменським хуситам. Але було б дивним, якби така велика регіональна держава, як Іран, не мала своїх регіональних союзників і партнерів. З іншого боку, керівництво Ірану не таке вже й безглузде, щоб ініціювати військові дії з Ізраїлем безпосередньо або за допомогою своїх креатур, розуміючи, що це все одно, що воювати з Америкою. Тому іранське керівництво і змушене так довго терпіти провокаційні дії Ізраїлю проти своєї країни на території Сирії. При цьому не слід забувати, що з Іраном можна й потрібно домовлятися, що і було продемонстровано в липні 2015 року під час досягнення угоди між ним і країнами «шістки» (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Китай і Росія) щодо іранської ядерної програми в обмін на скасування санкцій. Натомість сьогодні ми спостерігаємо, як США та Ізраїль із завзятістю, гідною кращого застосування, намагаються зірвати цю угоду всупереч опору «п’ятірки» і країн Євросоюзу.

Як зазначалося вище, за останні півтора року ізраїльська авіація завдала близько 200 ударів по іранських і сирійських військових об’єктах на території Сирії, в результаті яких знищено велику кількість військової інфраструктури, озброєння і бойової техніки, вбито сотні іранських та сирійських військовослужбовців. І це чомусь досі не обурювало російське керівництво, не спонукало вчинити «адекватні дії» проти Ізраїлю. А все тому, що Ізраїль — стратегічний партнер РФ.

Це дивне на перший погляд партнерство має своє пояснення. Ізраїль для Росії — найближчий стратегічний союзник США. Якщо ж Кремль втягнеться у військовий конфлікт з Ізраїлем, то автоматично вступить у конфронтацію з Білим домом, а цього Москва дозволити собі ніяк не може, оскільки військові потенціали РФ і США — не порівнювані. Скажімо, військовий бюджет США (700 млрд дол. у 2018-у) в 15 разів перевищує військовий бюджет Росії (46 млрд дол.).

Крім цього, Ізраїль важливий для Росії як джерело новітніх технологій у військовій сфері. Тель-Авів також не може зіпсувати відносини з Москвою, по-перше, тому, що Росія є величезним ринком для нього, а по-друге, тому, що відіграє досить важливу роль на Близькому Сході, будучи стратегічним партнером Сирії та Ірану. Іншими словами, існують «червоні лінії», які ні Росія, ні Ізраїль ніколи не перетнуть. Відтак, на наш погляд, не зважаючи на знищення Іл-20 та поставки Сирії ЗРК С-300, вельми своєрідне російсько-ізраїльське «стратегічне партнерство» триватиме і надалі й Ізраїль продовжить бойові дії проти російського, сирійського та турецького стратегічного партнера Ірану на території Сирії за мовчазного невтручання чи й потурання з боку Кремля.

Як нам видається, ситуація навколо загибелі Іл-20 чіткіше продемонструвала реальну участь Ізраїлю в сирійському конфлікті на боці антиасадівських сил — США і Туреччини. Завдаючи авіаударів по іранській інфраструктурі в Сирії, Тель-Авів тим самим послаблює не тільки союзників Росії — Іран та Сирію, але й, по-суті, позиції самої Росії. До наявних у Сирії фронтів додався ще один фронт — Ізраїлю проти Ірану та Сирії й опосередковано проти Росії. Якщо РФ, Туреччина, Іран, США і навіть Китай реально мають свої війська на території Сирії, то Ізраїль значною мірою контролює повітряний простір над цією країною, взаємодіючи зі США і частково з Росією. Деякі експерти вважають, що США та їх союзники, включаючи Ізраїль, навмисне створюють у Сирії таку ситуацію, яка змушує Росію дедалі більше втягуватися в цей конфлікт і виснажувати свої досить обмежені ресурси, оскільки утримання військового контингенту ЗС РФ у цій країні щороку обходиться російській скарбниці у 5 млрд дол. Поряд з витратами на утримання свого військового контингенту в Сирії Росія змушена також постійно підтримувати озброєнням, технікою і боєприпа-сами режим Б. Асада, що, за оцін-ками китайських експертів, в останні роки сягає 20 млрд дол.

З огляду на розбіжності Туреччини і США з Росією та Іраном щодо способів завершення сирій-ської громадянської війни й особливо щодо майбутньої ролі президента Б. Асада, перспективи мирного врегулювання сирійського конфлікту все ще залишаються невизначеними і навіть примарними. Головна ж причина у тім, що в умовах паралічу ООН згадані зовнішні сили (РФ, Туреччина, Іран, США та Ізраїль) дбають про власні геополітичні інтереси, й аж ніяк не про інтереси нещасного сирійського народу. Як підкреслив Генсек Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш на відкритті 73-ї сесії ООН, трагедія сирійського народу стала можливою через «нинішню хаотичність світового порядку, що може призвести до зламу правил світоустрою».

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук.