«Славний наш край. Ой і славний!»

Тож, як мовиться, краще пізніше, ніж ніколи.

…Й ожила історія

Останні дні вересня погодою не тішили. Осінь дмухнула холодом. Кинула під ноги листом. Притишила птахів. «Хоч би дощу не було», — переймалися люди. Та до стадіону, де вітер розвівав державні прапори і прапор району, сходилися дружно. Манив усіх ще й спокусливий запах неперевершених кухонних витворів.

Ще здалеку було видно, як, рівняючись із верхівками дерев, піднімався вгору по-господарськи зроблений шестиметровий віник. «О! І тут без нашого годувальника не обійшлося!» — весело й від душі жартували савранчани. Ще б пак! Адже для жителів нашого краю (за винятком кількох сіл) вирощування сорго, виготовлення і продаж віників з нього здавна було основним приватним промислом. Савранські віники знають не лише в Україні. Чоловіки та жінки їздили з ними і в Білорусію, і в Молдавію, і в Росію — навіть до Сибіру добиралися. Тому недарма віник став своєрідним символом найпівнічнішої частини Одеської області, засвідчуючи працелюбність, а заодно кмітливість та винахідливість її мешканців. Бо ж у які тільки ситуації їм не доводилося потрапляти, мандруючи зі своїм товаром по всьому колишньому Союзу і близькому зарубіжжю! Навіть анекдоти з’являлися з цього приводу, демонструючи ще й дотепність і почуття гумору савранчан. Нині савранський віник — успішний учасник всіляких всеукраїнських конкурсів, майстер-класів тощо. А відтепер ще й отримав можливість потрапити до Книги рекордів Гіннесса.

Тим часом діти вистрибували на батутах, каталися на всіляких каруселях та гойдалках, спускалися з гірок. Увагу молоді привертали справжнісінькі статуї, що завмерли у граціозних позах, та варто було до них наблизитися, як вони несподівано оживали. Такий сюрприз одеських театралів викликав чимало емоцій і бажань. Ну хто, скажімо, не захоче сфотографуватися з Ангелом або Доном Жуаном чи пошепотіти з ними про щось своє, потаємне?

Та найбільші гурти збиралися біля стендів, виставкових павільйонів, спеціально обладнаних столиків. Тут оживала

95-річна історія краю, до якої можна було доторкнутися, почути захоплюючі розповіді місцевих екскурсоводів. Серед величезної кількості експонатів знайшли своє місце портрети земляків — Героїв Соціалістичної Праці, тих, хто уславився в боях під час війни 1941—1945 років, архівні матеріали будь-якого періоду.

Цікаво представили свою минувшину сільські громади. Осички, наприклад, виготовили об’ємний альбом. У ньому — інформація про становлення колгоспів, їх розвиток, про міс-цеве самоврядування, про Другу світову і післявоєнну відбу-дову. І все це ілюстровано, доповнено чорно-білими фотознімками. Ці світлини, мовчазні й пожовклі від часу, говорили більше, ніж слова, чіпляючи за саму душу. «Господи, я ніби знову прожив життя», — схви-льовано промовив дідусь, впіз-наючи на старих фотографіях своїх близьких, друзів, знайомих. А згодом, перевівши подих, додав: «Спасибі за таке свято, за те, що в молодість мене повернули. Славний наш край, ой і славний!».

Жителі Слюсаревого літопис свого села також передали з допомогою альбому. Але він мав уже зовсім інший формат, відзначаючи специфічні особливості саме цієї місцини. Поряд з історичними даними в ньому розповідалося про природну красу цього лісового поселення. Недарма сторінки альбому — це як листя дерев, як запах трав, що в дивовижний спосіб впліталися у їх структуру. До речі, альбом мав назву «Де дуб тримає на вітах небо». Це заголовок із «Чорноморських новин», де свого часу була надрукована стаття про село Слюсареве.

І якщо вже зайшла мова про газети, то варто відзначити, що жителі Савранського району люблять читати, тому чимало шанувальників друкованого слова зібралися біля підшивок районної та обласних газет, виявляючи свою обізнаність щодо того, де й коли були опубліковані оповіді про савранський край та його мешканців.

А з другого кінця стадіону на присутніх чекала ще одна приємна несподіванка. Там організації та заклади райцентру облаштували свої фотозони, акцентуючи увагу на прикметах, за якими можна було впізнати сферу їх діяльності, і сфотографуватися на згадку.

І враз — як вибух, як зойк. На зімітованому постаменті — портрети юнаків, які загинули там, на Сході, захищаючи незалежність і цілісність нашої держави. Біля них — згорьовані матері, рідні, друзі, односельчани полеглих. У серці кожного — біль. Як може палати війна на території однієї з наймиролюбніших країн світу?! І це у ХХІ столітті, у цивілізованому сус-пільстві, де, здавалось би, не повинно бути агресії, брато-вбивчих помислів, загарбницьких прагнень. Людина завжди має залишатися людиною. Та бачимо інше. Українці, як і впродовж усієї своєї історії, нині мусять захищати своє право на життя, на свій дім, на свою державу. І будьмо певними, захистимо!...

— 95 років — для історії вік досить молодий, — прозвучали із сцени, розташованої посеред стадіону, слова Віталія Свічинського. — Але ці роки уві-брали у себе величезне багатство — воєнні і трудові подвиги наших людей, їхні досягнення у різних сферах, їхню талановитість. Нині на суспільну арену вийшло молоде покоління. Савранщина відчула новий подих, нове віяння. У районі відбуваються зміни, перетворення. І Саврань того варта.

Виступ голови РДА доповнили промови голови районної ради Олександра Хапатнюковського, селищного голови Сергія Дужія, начальника райвідділу поліції Олександра Ноздратенка, очільника районного військового комісаріату Олексія Тодорука, керівників сусідніх районів — Балтського, Любашівського, Кодимського, представників із Гайворона та Завалля, що через Буг, на Кіровоградщині.

На відстані сердець

Звісно, всього не описати. Тим більше, що найвагоміше, напевне, все ж таки відбувалося на емоційному рівні, у серцях людей, у сприйнятті ними дійсності, у ставленні одне до одного.

Атмосфера довкруж панувала тепла, по-домашньому невимушена, щира. Учасники свята обмінювалися враженнями, згадували минуле, з радістю розповідали приїжджим про свій край. Коли ж нагороджували кращих із кращих — за високий професіоналізм, за вагомий внесок у розвиток району, за мужність і патріотизм, стадіон дружно аплодував, підтримував земляків схвальними вигуками.

Припала всім до душі й концертна програма. Свої номери продемонстрували не лише місцеві художні колективи. На свято до Саврані завітала і музична група зі столиці — Made in Ukraine, яка виконувала українські пісні у сучасній обробці. Молодь танцювала, підспівувала, замовляла улюблені мелодії.

…А над головами всіх ще з більшою силою, розмашисто й вільно тріпотіли прапори. Мабуть, тої сили й тої волі додавали їм доброзичливість, взаєморозуміння і впевненість савранчан у прекрасному майбутньому їхнього краю.

Діана МУДРА.
Савранський район.