На одному подиху

Унікальність постановки передусім у тім, що вона — без купюр, тобто у ній цілісно втілений задум великого італійського композитора. Від-сутність декорацій, сучасні костюми чоловіків, легка імітація жіночого одягу відповідно до епохи, зведення до мінімуму сценічного дійства та виконання мовою оригіналу — все це концентруює увагу слухача на співі й музичному супроводі, активізує його уяву. «Трубадур» (первісно — «Леонора») — одна з найскладніших опер Верді, яку не часто включають у репертуар українських театрів. Так, у Києві востаннє її ставили у 2009 році, а в Одесі до неї хоч періодично і звертаються, але показують з купюрами. Повноцінно, як з’ясувалося з розмови, ця опера виконувалася в нашому місті десь півстоліття тому. Постановка потребує підготовленого слухача, принаймні, знайомого з лібрето твору.

«Буде лише одна постановка «Трубадура», — наголосив напередодні вистави на прес-конференції в конференц-залі готелю il Decameron Х. Ерл. — Зібрати таких затребуваних артистів на одному концертному майданчику надзвичайно складно. Наприклад, Саша Цимбалюк (Фернандо, начальник графської сторожі, бас) ще вчора співав у виставі, здійснив переліт авіарейсом в Одесу, і вже сьогодні був на репетиції. Так само інші учасники знайшли «вікно» з відривом в один-два дні після вистав».

Сергій Поляков й Олександр Алієв гастролюють в Одесі вперше, а дві інші ключові учасниці бували тут неодноразово. Свого часу заслужена артистка України Алла Позняк і тепер уже народна артистка України Людмила Монастирська брали участь спільно з НОФО у постановці Дев’ятої симфонії Бетховена. У такому форматі оркестр працює вже п’ятий рік. Виконувалися також «Пер Ґюнт» Гріга, напівсценічна «Іоланта» та опера «Ундіна» Чайковського, що стало подією не лише для України, оскільки у світовому вимірі остання ставиться вп’яте.

«Для мене це дебютна партія, — зізнається Людмила Монастирська (Леонора), — і я дуже рада, що дебют відбувається в моїй рідній країні. Хочу, щоб у Києві її відновили… Партія дуже складна, драматична, тут закладений весь спектр почуттів. Для глибшого психологічного осмислення ролі мені потрібно щонайменше дванадцять вистав, і кожен виступ не схожий на попередній. Повинна сказати, що трагічні ролі небезпечні для артиста, їх не можна виконувати постійно…».

Як зазначив Х. Ерл, щоб розширити авансцену, довелося зменшити склад оркестру до 80 музикантів, а хор складався із півсотні учасників замість необхідних 80. Для стишених моментів pianissimo, скажімо, 14 скрипок замало — для соліста, як образно висловився диригент, потрібна «подушка». Не більше п’яти оркестрантів нинішнього складу НОФО знайомі з цим твором, інші виконують його вперше. Однак, забігаючи наперед, зауважу, що цього складу виявилося достатньо, аби справити надзвичайно сильне враження на аудиторію. Опера була виконана, як кажуть, на одному подиху.

Повертаючись до прес-конференції, хочу акцентувати увагу на словах Уго Палетті, генерального менеджера в Україні в IL DECAMERON clubhouse Odesa: «il Decameron — це місце для бізнесу, однак для нас важливі культура і мистецтво, тому ми — партнери. Віримо, що бізнес розвивається краще там, де краса, культура. Сьогодні — це музика. Наша амбіція, наше завдання — стати важливою ланкою у розвитку Одеси, тому ми підтримуємо подібні ініціативи».

Інший гастролер, — Сергій Поляков (тенор) не вперше виконує одну з головних ролей — Енріка. «Це одна з найскладніших опер у сенсі лібрето, її важко переповісти, — відзначив співак. — Геніальний Верді написав цей твір так, що дав можливість проявитися індивідуально кожному виконавцеві, а також хору».

Цікаво побудовані окремі мізансцени, наприклад, закулісний спів Енріко, що, згідно з лібрето, мучиться у в’язничній вежі, або епізод зі сходженням хористів зі сцени, які продовжують спів, і з кожним кроком він поступово стихає. Тут Х. Ерл проявив себе як режисер.

«Верді говорив, що в цій опері важливі чотири головних виконавці (Леонора, Азучена, Енріко, граф ді Луна), — долучилася до розмови солістка Київської опери Алла Позняк. — Якщо один з виконавців не на рівні, то в цілому пропадає опера». Співачка справедливо відзначила, що її роль матері циганки Азучени є стрижнем постановки. Дует Азучени й Енріко захопив публіку, яка напружено стежила за розвитком драми. Зникли мовні бар’єри… Це один з найяскравіших моментів вистави.

«Мені дуже подобається партія графа, — наголосив інший співрозмовник Олександр Алієв. — Вона відповідає моєму світосприйняттю. Це роль чоловіка, часом холодного, часом пристрасного, який, не зважаючи на обставини, бореться за своє право на кохання».

«Ми в очікуванні цьогорічних гастролей до Італії та фестивалю у Польщі. Перший — на самоокупності, другий — за підтримки Міністерства культури України, — повідомив на завершення розмови Хобарт Ерл. — Маємо також далекосяжні плани щодо здійснення подібних проектів, скажімо, на території Білгород-Дністровської фортеці за участі нашого оркестру. Ця фортеця фігурує в опері «Алеко» Рахманінова на сюжет поеми Пушкіна «Цигани», і коли-небудь вона там буде поставлена! Але це в далекій перспективі. Спершу, десь за рік, ставимо за мету дати в цьому історичному місці гала-концерт».

З приємністю зауважу, що того вечора у філармонійній залі був аншлаг.

Володимир КУДЛАЧ.