Юріс ПОЙКАНС: Євроінтеграція — це усвідомлений вибір

У Латвії, як, напевно, й у всіх країнах Балтії, є два протилежні погляди стосовно євроінтеграційного шляху. Перший — це, безперечно, історія нашого успіху. Країна, яка була частиною Радянського Союзу, стала членом ЄС, змогла реформувати судову систему, економіку, підняти рівень життя людей і нині може слугувати прикладом для інших, скажімо, для України, Молдови та Грузії. Такої думки про нас дотримується і багато хто в Україні. Інший, зовсім протилежний погляд, який здебільшого поширюється з Росії всілякими аналітиками та мас-медіа, — мовляв, якщо колись країни Балтії були «західною вітриною» Радянського Союзу, то сьогодні вони на «за-двірках» Європейського Союзу, «люди повиїжджали, фактично не залишилося промисловості».

Я б сказав, що у цих двох підходів є свої противники і свої прихильники. Тобто не можна стверджувати однозначно, що те, чого ми досягли за ці роки, є очевидною історією успіху, але я б сказав, що протилежна думка — «все погано» — не відповідає дійсності.

Трохи цифр про те, де сьогодні перебуває Латвія. Я постараюся означити, що Європейський Союз все ж таки нам дав. Якщо порівняти ВВП на душу населення в країнах Європи, то Латвія перебуває між Угорщиною та Грецією, на 27-у місці. Знову ж, як це інтерпретувати? З одного боку, якби хтось 15 років тому прогнозував, що життєвий рівень буде на рівні Угорщини, люди б у це зовсім не повірили. З іншого боку, дехто нарікає, що до рівня Швеції й Данії нам ще дуже далеко. Отже, це питання інтерпретації. Для порівняння: за ВВП на душу населення Росія — на 30-у місці, Білорусь — на 36-у, а Україна — на передостанньому в Європі. Відтак, не можна сказати, що нині Латвія є багатою країною Європейського Союзу. Якщо дивитись відсотково, в Латвії середній рівень життя сягає 67% від середнього рівня ЄС. За цим показником ми випереджаємо Болгарію, Румунію, Хорватію. Разом з Грецією у нас 67%, в Угорщини — 68%, у Польщі — 70%. Тобто ми перебуваємо на такому етапі розвитку. Але якщо порівняти з 2004 роком, коли ми вступали до ЄС, то тоді ця цифра становила 46% від середнього європейського рівня. Отже, на мою думку, ми маємо безсумнівний поступ.

Досягнуто це частково шляхом вливання грошей та інвестицій з боку ЄС. Ще декілька цифр за період бюджетування з 2014-го по 2020-й (семирічний період). За 1 євро, який вносить Латвія в загальну казну ЄС, ми отримуємо фактично 4 євро. Це реальна інвестиція на будівництво доріг, поліпшення інфраструктури, покращення водопостачання, спорудження шкіл, лікарень, спортивних об’єктів, концертних залів та багато іншого. Це той результат, де ми із 46% дійшли до 67%. Певний позитив є.

Буз сумнівів, еміграція — дуже серйозна проблема не лише для Латвії, а й для інших країн Балтії, для Польщі, для вас також. І, зрозуміло, якщо рівень життя буде так суттєво відрізнятись між країнами Центрально-Східної Європи і країнами Західної Європи, ця еміграція зберігатиметься. Є країни, наприклад, Чехія, де еміграція незначна, а от у Хорватії, Угорщині, Польщі це дуже серйозна проблема. Почасти це пов’язано з тим, що ми — частина «шенгену», а отже люди можуть їхати навчатися чи працювати без будь-яких проблем та обмежень. Тому громадяни Молдови часто беруть громадянство Румунії, бо з румунським паспортом їм легше отримати роботу.

Про наші аргументи приєднання до Європейського Союзу. Найперше — це питання національної безпеки. ЄС сьогодні асоціюється з могутнім економічним блоком, але часто забувається, що це насамперед політичний союз. Після закінчення «холодної війни» до ЄС приєдналися Фінляндія й Австрія, які до того дотримувалися нейтралітету. ЄС — це організація, завдяки якій війна між Німеччиною та Францією або Німеччиною та Польщею стала неможливою. Те, що мучило європейський континент впродовж ХХ сторіччя, завдяки Європейському Союзу вирішилося. Найбільше досягнення ЄС навіть не стільки у високому життєвому рівні, а в тому, що після Другої світової війни вдалося зробити висновки і піти іншим шляхом.

Вам відомо, що Латвія втратила незалежність 1940 році, і втратили ми її через те, що в нас не було союзників. Тобто, тепер ми бачили ЄС як організацію, де можемо зберегти незалежність. Причиною нашої зацікавленості у ЄС та в НАТО була наша національна безпека. На початку і в середині 1990-х ми, країни Балтії, розуміли, що ми бідні країни і дуже відстаємо від тих же Фінляндії та Швеції. Вперше я поїхав до Швеції 1995 року і побачив, настільки разюча різниця між нашими країнами. Сьогодні ця різниця відчутно скоротилася, а деякі речі у нас навіть кращі, ніж у Швеції. Я вже казав, що ми віддаємо 1 євро, а отримуємо взамін 4 євро. Ми бачили економічну вигоду від вступу в Європейський Союз. А ще в Латвії, Литві й Естонії дуже важливим був культурний момент — відчуття себе європейцями. В нас було таке гасло на початку 1990-х — «Повернення до Європи». У нас було відчуття, що в нас щось відібрали, і ми прагнули туди повернутися. Культурна складова відігравала суттєву роль у збереженні мови, ідентичності та історичної спадщини.

Дуже часто російські «товариші» нам закидають: «Ось ви втекли з одного союзу, а прибігли до іншого союзу». Але відмінність у тому, що ЄС, Брюсселю все одно, якою мовою ви розмовляєте, яку соці-альну чи освітню систему ви будуєте. Цікаво, що голова Єврокомісії є представником невеликої країни — Люксембургу. До речі, представників Люксембургу в інституціях Європейського Союзу набагато більше, ніж представників Латвії. Це свідчення того, що невелика країна може суттєво впливати на процеси в ЄС. Отже, трьома головними аргументами нашого вступу до ЄС є безпека, економічний добробут та культура. Це три головні плюси, які я бачу.

— Що, на вашу думку, потрібно зробити Україні, щоб наблизитися до Євросоюзу?

— Досить непросто порівнювати ситуацію. Україна — країна інша і за розмірами, і за історією, різні регіони, різні історичні сприйняття. Тобто я не думаю, що для України чогось бракує, насамперед — має бути бажання. Сьогодні у вас є надзвичайно серйозний стратегічний документ у відносинах між Україною та Євросоюзом — Угода про асоціацію. Думаю, що на базі цього слід продовжувати роботу і при виконанні цієї угоди, і при прагненні ще більше наблизитися до ЄС. Я думаю, що все можливо.

— Як з досвіду Латвії прискорити цей процес?

— Цей процес можете прискорити лише ви самі. Бо це процес проведення реформ. Можна сказати, що Угода про асоціацію — це така дорожня карта наближення до ЄС, тобто буде це швидше чи повільніше, відсотків на 80 залежить від вас. Безсумнівно, є певний відсоток труднощів, які сьогодні має ЄС. Фактично розширення наразі збавило оберти. Є країни Західних Балкан, які мають євроінтеграційну перспективу. І, безсумнівно, є суб’єктивні чинники, як-от чи готовий Європейський Союз до подальшого розширення? Але, передусім, домашню роботу повинна виконати Україна. Отже, все у ваших руках.

— Якщо можна, п’ять кроків, які треба нам зробити насамперед?

— Думаю, найголовніше питання, яке у вас є і залишається, — це, звичайно, створення сильної судової влади. Проводиться багато реформ — закон про освіту, про патрульну поліцію, багато зроблено в сфері енергетичної незалежності. Зрозуміло, що є питання інвестицій, бізнес-клімату. Але створення ефективної судової влади — це питання №1, воно ж №2, №3, №4 і №5. Якщо вдасться створити ефективну судову владу, всі інші реформи органічно перетечуть з цієї.

— А корупційна складова?

— Це все пов’язано. По суті, у вас створені необхідні інституції, але наразі всі громадяни України бачать, що поки що вони створені, але результатів не так багато. Перевірка декларацій чиновників є, але притягнення корупціонерів до відповідальності гальмується. Практичних результатів, звичайно ж, мало, але скажу вам так: усі країни, що приєдналися до ЄС, свого часу стикалися з подібними труднощами. Ми, певна річ, також не ідеальні, ми маємо свої проблеми, має їх і Польща, і Латвія, і Словаччина, й Угорщина тощо. Тобто у вас ці проблеми набагато глибші, і, можна сказати, що організм заразився набагато більше. Отже, наразі створення судової системи та протидія корупції — це, звичайно, те, що йде «рука в руку».

— Пане посол, з якими проблемами ви зіштовхувалися при вступі до ЄС?

— Європейський Союз — це великий блок. Зрозуміло, якщо ви хочете туди вступати, то правила гри встановлюють вони. Насамперед — прийняття законодавства, потім — упровадження його в життя. Звісно, було дуже багато маленьких та великих питань, які проходили з труднощами. Наприклад, якщо колись селянинові можна було забивати свиню для продажу м’яса у себе вдома, то зараз потрібно везти її на бійню, яка сертифікована ЄС. Для дуже багатьох людей це створювало проблему, бо вони звикли це робити вдома. Тобто відбувається певне перезавантаження відповідно до стандартів ЄС. Це включає сільгосппродукцію, продукти харчування і не тільки. Але якщо хочете експортувати товари до ЄС, вони повинні бути сертифіковані. Зрозуміло, що доводилося перебудовуватися.

— І як довго ви перебудовувались?

— Думаю, що цей процес триває донині. Насправді не минуло ще так багато часу, як здається. Все ж ми ще постсоціалістичне суспільство. Багато людей пам’ятають радянські часи, і не так легко, що взяв й одразу перебудував. Вступ до Європейського Союзу — це велике досягнення для всіх країн Центральної та Східної Європи. Але процес, на мою думку, триватиме ще зо два десятиліття.

У публічній дискусії «Відверто про Україну і ЄС. Як бачать євроінтеграцію одесити?» взяли також участь заступник голови Одеської обласної державної адміністрації Сергій Колебошин, заступниця директора Центру «Нова Європа» Катерина Зарембо, старший аналітик цього центру Леонід Літра, експерт Фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Максим Паращевін.

Під час заходу було презентовано результати загальноукраїнського соціологічного опитування про сприйняття громадянами євроінтеграції, зокрема, якими є ознаки успішного руху до Євросоюзу, які перешкоди стоять для євроінтеграції на місцевому рівні, який рівень зближення з ЄС влаштовує Україну. Обговорювалися результати цього дослідження, а також досягнення та проблеми європейської інтеграції на місцевому рівні, учасники поділитися своїми поглядами щодо ролі України в майбутній Європі.

Громадські активісти, експерти, місцеві політики та журналісти висловили своє бачення щодо того, яких змін вдалося досягнути за останні роки у сфері євро інтеграції, які головні перешкоди на цьому шляху, а також які виклики наразі стоять перед Одесою.

За підсумками дискусії підготовлять аналітичний документ, який буде представлено як у Києві, так і в столицях країн Євросоюзу.

Володимир ГЕНИК.

Захід відбувся у рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.