«Мій символ віри непреложний...»
(Продовження. Початок у номері за 29 вересня.)
Трикрило мчить неспинний птах —
Минуле, нинішнє і «потім».
«Імена» — так називається книжка Галини Могильницької, презентація якої зібрала нещодавно в залі бібліотеки імені Грушевського творчу інтелігенцію Одеси. Істинно, це було свято. Давно не отримувала такого піднесення й радості за успіх колеги, бо ж річ — талановита!
Три імені — три поеми, що вмістили в собі жіночі долі на тлі історичних подій. «Рогніда», «Єлизавета», «Серафима» — княгиня, королева й проста селянка. Саме жінку життя б’є найболючіше, ставить перед нею складні питання вибору.
Три героїні в поемах, а попереду них сяє золотом ім’я Галини Анатоліївни Могильницької — педагога, публіциста, поетеси.
«Задивлена у глибини сторіч» — так назвав переднє слово до книжки кандидат філологічних наук Сергій Дмитрієв. З дитинства Галина Могильницька вбирала в себе чари української пісні, розповіді селян, все більше заглиблювалася в рідну історію й культуру.
У 1960-ті навчається в Одеському державному університеті, веде активне творче життя, починає писати. Та потрапила в список «неблагонадійних», тому й не друкували, не допускали до видання її твори.
У часи незалежності України на повну силу розквітнув публіцистичний талант Г. Могильницької. У книгах «Літос…», «Хроніка великого ошуканства», «Міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства» вона спростувала цілу низку псевдоісторичних, облудних імперських вимислів, відстоювала створення Української незалежної церкви Київського патріархату.
Сьогодні ми зачитуємося її статтею «Олжею Богові не служать» («ЧН» за 11 та 16 серпня).
Окремої розмови заслуговує дитяча поезія Г. Могильницької. Цікаво, образно, зворушливо звучать її вірші для малечі: «Диво», «Павучата», «Хто як співає», «Їде дощ», «Бабусина радість», «Покрова». Неможливо не захоплюватися маленьким віршиком, сповненим великою ніжністю, «Сидить Весна на гілочці»:
Сидить Весна на гілочці
Та й гойдається.
Хто не йде стежинкою —
Зупиняється.
Де ж це, люди, чувано? —
На галузочці
Гойдається Веснонька
В синій блузочці!
Все доступне таланту Галини Могильницької: і поезія, й проза, і публіцистика, й створення шкільних підручників, і полум’яні виступи перед публікою. На презентації «Імен» багатьох чекала приємна несподіванка: пісні пані Галини у виконанні студентського хору. Варто згадати й кишеньковий пісенник для українських воїнів-захисників. Деякі пісні з цього збірника звучали й на презентації.
Стоїть красива молода жінка похилого віку, читає напам’ять свою поему. Квилить-тужить над долею розтерзаної Рогніди, докоряє їй за гординю й непоступливість:
…гордість личить тим,
у кого сила,
для інших гордість —
горе і вина.
І тут же зізнається, що й «сама така»:
А все ж, аж до
самісінького скону
Вважатиму, що гордість — благодать!
Бо доки гордість напріч
не убито
У племені, в народу, чи в мені, —
Ми є!
Проблема гордості й гідності людини простежується в усій поемі, перш за все — через образ Рогніди:
Але — роззуть робичича?
Не хочу!
Коли ж по роках уже князь Володимир привіз із Візантії нову віру — християнство — і собі жону Анну, Рогніда покидає княжий терем. Він просить її залишитися:
Він же благав, Рогнідо!
Він плакав, Рогнідо, правда?
Чому ж ти сказала «ні»?
У людини завжди є право вибору: схилитися і втратити честь чи гідно померти:
Ще не пізно — на коліна,
І не стратиш голови!
Тільки душу, тільки волю,
тільки честь…
Зате — живий!
Закон і сила. Авторка веде розповідь, застерігаючи й повторюючи:
Сила — прокляте діло,
Там, де закон мовчить.
І невтямки їм буде, що із болю
Та зла — не сходить
зерно золоте,
Що з княжої наруги і сваволі
Чортополох усобиць проросте.
Вражає картина хрещення Русі — вогнем і мечем, страхом і примусом:
Чи ж не від тебе, княже,
повелося
Тягнути Русь до раю
силоміць?
Та є в світі добро, любов і благодать:
Любити? — Як?!
Та — бачить Бог — любила!
Простити? — Як?
Але й простить змогла!
Поема ідеально скомпонована: авторка йде за історичними подіями, розділи передають суть часу. Зачин готує читача до сприйняття твору, наголошуючи, що ми «живі, покіль в душі єдиній жевріє пам’яті свіча».
Епіграфами до кожного розділу стали рядки з «Повісті врем’яних літ», з українських народних пісень, поезії Якуба Коласа, Святого Письма.
Зачаровує стиль, лексика. Авторка вплітає в текст старослов’янські слова, незвичні звороти, та це все доречно, до ладу: «зиждитель», «зрю», «всує», «мніх», «тать», «пребуде», «свінула», «ясь». «Либонь, відунка… Сміла достолиха!». «Пустує серце пустодомом / Між двох непримиренних вір».
І очі в читанні біжать далі й далі, бо захоплений сюжетом, цікавими висловами. Це і є висока поезія!
У поемі перегукуються віки. Це історичний твір, але й сучасний, бо сьогодення вийшло із недоліків і досягнень наших предків. Галина Могильницька, розповідаючи про далеку давнину, не може стриматися, вкотре зізнається в любові рідній Україні:
І я в своїй святій гордині
В тисячоліття на крилі
Молюсь як Богу Україні —
Моїй стозмученій землі!
Молюсь тобі, народе можний,
На твій нелегкий,
хресний шлях.
Мій символ віри непреложний
І нині, й прісно, й у віках!
Валентина СИДОРУК,
член НСПУ.
м. Чорноморськ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
