Захищений законом хвіст, або Інтерв’ю із знаменитим собакою

Я в гостях у Саби і Марека. Бесідуємо про життя-буття на їхньому затишному, вкритому зеленою травою, талліннському подвір’ї.

Порода Саби — веймаранер — вважається блакитною кров’ю собачого світу за високий рівень інтелекту, чудову пам’ять і здатність приймати самостійні рішення. Це я вичитав згодом у посібнику з собаківництва. Так воно й було.

Марек Реінаас, журналіст, видавець ілюстрованої газети «Кескус», розповідає:

— Ми видаємо цю щомісячну газету майже 23 роки. Коли починали, це була безкоштовна газета, а зараз вона перетворилася у культурно-розважальне медіа. За два десятки років наше видання змінювалося і трансформувалося.

Найважливіший наш співро-бітник — «культурна собака Саба», саме такий підпис можна побачити під її текстами в часописі. Вона у нас пише популярні колонки. В останньому числі газети — чудова розповідь про те, як Саба ходила шукати найгарнішу палицю в Естонії.

— Знайшла?

— Так. Саба дуже вимоглива — шукала довго, ретельно, прискіпливо вибирала, бо не все ж їй підходить. І таки знайшла у лісі справді найгарнішу палицю.

— Чув, що на одному з телеканалів вона бере інтерв’ю у відомих людей, політиків. Між ними відбуваються дуже жваві, інколи — непрості, діалоги. Ці передачі користуються величезною популярністю серед глядачів, адже телевізійні голови-балакуни всім набридли, а тут — мила і мудра собака!

— Ви здивуєтесь, як люди розкриваються перед собакою, забуваючи, що поруч — журналіст. Вона дивиться уважно співбесідникові в очі, киває головою на знак згоди, допомагає собі хвостом, а інколи і не погоджується. Вміє витримати паузу. Ви навіть не уявляєте, як Саба примудряється розговорити відомих політиків, зірок та інших знаменитих людей! У неї виходять найяскравіші інтерв’ю в Естонії!

— Як вона почувається після інтерв’ю? Все ж різні співрозмовники, в різних людей — різна енергетика…

— Пам’ятаєте, в Естонії був такий чудовий журналіст Урмас Отт?

— Ми сьогодні про нього говорили, на жаль, він передчасно пішов…

— Ось вона — як Урмас Отт. Вона поводиться дуже поважно, з великою гідністю. Після виконаної роботи Саба почувається задоволеною.

— Після інтерв’ю Саба повертається додому з почуттям задоволення від виконаної журналістської роботи?

— Так, звісно. Ви ж знаєте, вона все робить сама. Після роботи з’їсть смачненького, трішки відпочиває. А тоді все треба друкувати, редагувати, коректувати і додавати свої чудові думки. Адже інтерв’ю з деякими міністрами даються нелегко, вони бувають не надто мудрими, не дуже складно вміють говорити, і тоді вона бере ситуацію в свої лапи.

— Тобто почуте вона хоче перекласти на нормальну людську мову?

— Так. І зазвичай з кожного інтерв’ю вона виходить з чимось. Коли вона робила інтерв’ю з міністром закордонних справ, їй дали пожиттєву перепустку до МЗС. А після розмови з членом парламенту — отримала посвідчення на вхід до парламенту.

— А окрім вашої Саби хтось ще з естонських тварин має такі перепустки? Ось в Англії є привілейовані коти, які перебувають на держаному утриманні…

— Коли у нас прем’єр- міністром був Юхан Партс, тоді в кабміні жила киця, але вона була дуже мудра і добряче подряпала не дуже інтелектуально досконалого міністра внутрішніх справ. Це був політичний скандал! Після того лише наша Саба має право туди заходити, а котів наразі пропускати перестали.

А ще Марек розповів, що собакам цієї породи донедавна було заведено відрізати (купірувати) хвости «для краси й естетичного вигляду». Але тепер у країнах Євросоюзу тваринам заборонено відрізати хвости та вуха. І Саба пишається тим, що вона — чотирилапа громадянка Європейського Союзу, де закон захищає не лише права людини, а й тварини, зокрема священне право на хвіст.

Саба, попри своє аристократичне походження, дуже людяна і ввічлива. Жодної пихатості, зверхності чи інших проявів зіркової хвороби.

Коли вона прогулюється з господарями Тііною та Мареком вулицями улюбленого Таллінна, її впізнають захоплені шанувальники. Купатися у промінні слави — насправді виснажлива робота. Саба дозволяє себе гладити фанатам, вона дуже терпляча. Культурна собака Саба напевне читала класику і знає, що відповідальна за тих, кого приручила.

Володимир ГЕНИК.
Одеса—Таллінн—Одеса.

Автор висловлює вдячність Естонському центру Східного партнерства (ECEAP) та Українському кризовому медіа-центру за допомогу в підготовці матеріалу.