Щире слово заочника
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
Тарас ШЕВЧЕНКО.
Прочитав у «ЧН» за 14 червня статтю-передмову Василя Полтавчука «Василь Фащенко у вимірах межових століть» і відразу схопився за ручку, бо один за одним йдемо у вирій за нашим улюбленим навчителем, який своєю працею залишив себе у душі й розумі кожного студента. Слово Василя Полтавчука завжди подобалося, бо — щире, правдиве, відверте, щось від щирості самого Василя Фащенка.
Скільки років я викладав українську літературу в різних куточках України — у школах, ПТУ, тех-нікумі, стільки ж і розповідав про свого улюбленого вчителя від Бога Василя Васильовича. Навіть манеру розкривати внутрішній світ автора чи героя твору запозичив у нього. Так, як він розпо-відав про не дуже шанованого учнями Павла Тичину, не зміг би навіть Іван Михайлович Дузь. Під час його захоплюючих оповідей забувалося про нотатки-записи лекцій. У пам’яті закарбовувалося яскраве оповідання, а не літературний вантаж. У житті зустрічав майже рівних йому у майстерності подачі матеріалу: Івана Дузя, Олексія Федюка (батько поета Тараса Федюка, староста курсу у Дузя та ін.), Володимира Сподарця (тоді Одеський педін, а нині — Південноукраїнський пед-університет), Олександру Соловйову (декан у Кримському педінституті, 1974 рік, з її теорією катарсису в літературі)…
Можна багато писати про Людину з великої літери. Мені, заочнику, Василь Фащенко подобався на рівні з Олесем Гончарем, «прапороносцем» україн-ської літератури, якого цитував по пам’яті студентам. Обидва — супер!
На останньому курсі на лекції професора Григорія Андрійовича В’язовського уважно слухали про модний тоді роман Павла Загребельного «Диво». Високий, худорлявий, стрункий, гарний професор ніби вдовблював нам, як він казав, «заглазникам», свої концепції про вже відомий читачеві і літературознавцям твір. На передиху звернувся до нього, що не зовсім згодний з його трактуванням деяких концепцій.
— Зі мною, доктором наук, не згодний якийсь заглазник?! — обурився професор. — Ґрунтовно доведіть!
Розповів про своє бачення роману і заявив:
— Піду до Василя Васильовича. Хай розсудить…
— Гаразд! Завтра, будьте ласкаві, на лекції доповісте його думку щодо цього роману. Цікаво!..
Взявши за свідків студентів-заочників Мечислава Суського, вчителя з Криму, та Миколу Олексієнка, кореспондента «Миколаївської правди», пішов до професора Василя Васильовича Фащенка на консультацію як до вищого розуму. Він саме приймав професуру. Побачивши трьох студентів, вибачився перед колегами і попросив сісти збоку, бо їм, мовляв, теж буде корисно поспілкуватися із заочниками. Я тоді працював в Овруцькій районній газеті завідувачем відділом листів — був позапартійним.
— Борисе, бачу, що в тебе вже готове зірватися із зубів питання до мене. Що значить кореспондент — все на виду…
— Василю Васильовичу, я сьогодні на лекції посперечався з дідом В’язовським про роман Павла Загребельного «Диво». Ось два свідки, щоб не подумали, що фантазую. Я не згодний з деякими концепціями професора…
— Це ж добре. Значить, читав, пропустив через себе і мислиш. Давай свої концепції на противагу професору В’язовському, а не дідові. Не дідові!
— Василю Васильовичу, ви ж знаєте, що словом «дід» називають дорогу і шановану людину. Не я ж його охрестив цим словом. Та й «професор» — академічно холодне слово… Чи «заглазники» не мають права на спорідненість?..
— Давай свої концепції, цікаво, бо якраз працюю над романом.
Я розповів йому своє бачення «Дива» і пояснив, у чому не згодний з професором В’язовським. Не спіши, не встигаю записувати деякі слушні думки. Молодець! Ось тобі й заочник, товариші! Дещо візьму до уваги… Дякую. Скажи «дідові»-професору, що голосую за твої концепції обома руками…
Наступного дня з друзями з кращих (задній ряд) студентів пересів наперед, щоб помітили. Професор В’язовський читав лек-ції, ходячи по аудиторії. Не витримав і зупинився навпроти мене:
— То що, ходили до Василя Васильовича, чи багато шуму з нічого?
— Ось поруч свідки. Василь Васильович сказав, що голосує за мої три концепції обома руками, а в іншому підтримує ваше бачення. Він саме працює над романом «Диво».
— Перед такою людиною, як Василь Васильович, і я підніму обидві руки. Віднині ви у мене рівноцінні студенти, а не «за-глазники»… Це ж треба…
Перед дипломною роботою складали державний іспит з теорії літератури. Під час іспиту професор Григорій В’язовський запросив мене на посаду старшого лаборанта-аспіранта автоматично. Рекомендували мене професор Василь Фащенко і доцент Юрій Касім через роботу над дипломною «Мовні засоби ко-мічного в українській пародії» — першу мовознавчу роботу в Україні з пародії… Але доля іноді жорстоко жартує, і я відмовився…
…У пам’яті чомусь постає залізничний вокзал в Одесі. Всі разом — студенти і викладачі — зустрічаємо Василя Васильовича Фащенка з Києва, де він захистив докторську. Глянувши на море голів і квітів, помахав рукою — і скупа чоловіча сльоза скотилася по щоці.
Після останнього дзвоника (останню лекцію читав Василь Фащенко) в ресторані «Ювілейний» на Дерибасівській за чаркою кубинського рому «Негро» він пояснив оту сльозу… Дивлячись на зустрічаючих, згадав свого керівника кандидатської Максима Тадейовича Рильського, якому обіцяв бенкет після захисту докторської. На жаль, його вже не було з нами.
При зустрічі в університеті під час перепідготовок чи на вулиці він рвучко зупинявся, подавав правицю, обіймав і питав:
— Ну як, Борисе?
— Дякуючи вам, добре. Ваші лекції допомагають бути мудрішим. Ваша манера подачі матеріалу зближує з аудиторією.
Отаке ось коротеньке слово від студента-заочника про Людину великого хисту, великого серця і щирої душі…
…На останньому іспиті зі сучасної української літератури Василь Васильович запитав:
— Борисе, наскільки ти готовий відповідати?
— Згідно з вашими лекціями — на «відмінно»…
— Тоді йди і читай підручника…
— Його я начитався доволі. Там дві теми: Ленін і партія…
— Мовчи! Взяв заліковку і вивів «відмінно».
Борис ДРАЇМ,
випускник-заочник ОДУ
ім. І.І. Мечникова 1970 року,
член НСЖУ.
м. Ананьїв.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
