Галина МОГИЛЬНИЦЬКА: «Ми є гідні своєї землі»

Певна річ, коли книжку внесуть до офіційного переліку, ще будуть і широкі обговорення, і докладні статті, й зустрічі з авторкою. А поки що в читальній залі бібліотеки зібралися друзі, шанувальники різностороннього таланту письменниці. Таланту публіцистичного: Галина Могильницька «відродила традицію полемічної літератури, закладену ще Іваном Вишенським та Григорієм Сковородою, веде колосальну просвітницьку роботу… Всі ці поеми дуже інформативні, це величезна спонука до розвитку. Поема «Рогніда» посідає чільне місце в літературі історичної тематики, ще ніхто в поетичних рядках не зробив це так, як вона це зробила… Працюючи поряд з нею в інституті, соромно легковажити своїми службовими обов’язками» (Сергій Дмитрієв, очільник Одеської письменницької органі-зації НСПУ, автор передмови до «Імен»).

Знана Галина Могильницька і своїми резонансними публіцистичними статтями з проблем православ’я в Україні, головно проблеми відновлення Помісної православної церкви, незалежної від Москви, встановлення історичної правди в цьому питанні, які авторка пропагує з подиву гідною послідовністю. Нещодавно передплатники газети «Чорноморські новини» мали можливість прочитати цикл її статей на ці теми. Тож грамота від УПЦ Київського патріархату з нагоди 1030-річчя Хрещення Руси-України є цілком заслуженою відзнакою цієї просвітницької діяльності Галини Могильницької. Нагадавши біблійну мудрість про те, як одні розвивають даровані Господом таланти, а інші закопують їх, вручив нагороду владика Павло зі словами: «Ви примножили свої таланти, праця ваша йде перед вами. Не знаючи вас, я вже знав ваші твори».

А в школах Одещини вчителям-філологам значно полегшують роботу методичні посібники Галини Могильницької, адже понад двадцять років трудиться в Інституті удосконалення вчителів. І, безперечно, широке визнання читачів здобула її поетична творчість. Вершиною якої саме і є книжка «Імена», а в ній — поема «Рогніда». «Вона себе писала, свій народ, свою екзистенцію писала… Вона зробила могутній вчинок. За кожним з цих імен (княгиня, королева, звичайна українська селянка), які вона озвучила світу, — величезні історичні зміни… Поетка відтворює весь світ, від Х століття і до наших днів» (Володимир Сподарець, доцент Південноукраїнського національного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського, також колись працював у тому ж інституті разом з Галиною Анатоліївною. За його ж таки висловом, «працювати з нею поряд — насолода і наснага»).

«Зачаровує стиль, висока поезія… А як вдало все достосовано: епіграфи, лексика… Перегукуються віки. Це історична поема і це — сучасний твір, про сучасність (Валентина Сидорук, письменниця з Чорноморська).

Попри ліричний струмінь у цій царині, дитячі твори, варто згадати кишеньковий пісенник для українських воїнів-захисників, створений невдовзі після початку російсько-української війни. Тому що, як було сказано того вечора, «Україна для неї — не просто Батьківщина, це її доля». Невеличка та книжечка, адресована захисникам Батьківщини, знайшла своїх читачів не лише на фронті, а й тут. Кілька пісень з неї прозвучали на вечорі у виконанні співочих колективів «Джерело» Одеського училища мистецтв і культури ім. К.Ф. Данькевича та «Козацьке коло», а також у виступі Олександри Ганчук, учениці спеціалізованої музичної школи ім. П.С. Столярського.

Мистецькі колективи, назагал, використали значну частину відведеного часу. Тож не всі охочі взяти слово отримали таку можливість. Зате багато було того вечора щирості, захоплення, зачарування, були й спогади з минулого. Адже всіх їх можна назвати шістдесятниками — Галину Могильницьку, Олексу Різникова, Олеся Чайківського з міста Южного… «Не більше п’яти нас позосталося, — сказав пан Олесь, нагадавши про клуб на тодішній вулиці Островидова і той клуб, що об’єднав понад сто молодих українських патріотів, та про те, як ходили з колядою і щедрівками до українських осель. За все це, звісно, багато хто поплатився, «декотрі зламалися, але серед останніх не могла бути «чорнокоса красуня», бо мала вже тоді тверду вдачу та глибокі переконання».

Дякуючи всім за виявлені увагу та щирість, пані Галина сказала, завершуючи свято:

— Навіть не сподівалася, що стільки людей побачу в цій залі, що почую стільки й аж настільки гарних слів про свою творчість… Завжди цікавилася історією, ще з дитинства… Заглиблюючись у неї, зрозуміла, що історію вершать чоловіки, а найболючіше вона б’є жінку… Забирає у неї дітей, чоло-віка, палить у саме серце…

Цей виступ був не тлумаченням образів героїнь трьох її поем, це було наче продовження кожної з поем.

— «Серафима» — про нашу сучасницю. Таких було багато. Вони робили свої героїчні вчинки тихенько. Мені захотілося увічнити такий узагальнений образ для історії. Ще є немало людей, котрі вважають українців антисемітами. Серафима рятує єврейських дітей, хоч сама гине… Ми є гідні своєї землі, своєї історії, свого народу.

Роман КРАКАЛІЯ.