Диво від нашого Оперного

Як фурії Підземелля, котрі, намагаючись не допустити Орфея у Царство мертвих, де перебуває Еврідіка, все ж не встоюють перед його чарівним співом, так і ми, глядачі-слухачі опери, заворожені, безмовні, безшелесні впродовж тривалого й напруженого часу, не втримуємося і раптом «злітаємо» на поміч до Орфея… гарячими оплесками.

А муки Еврідіки?! Як відомо багатьом з нас ще зі шкільних чи вишівських програм, Орфей таки дістається своєї коханої і береться вивести її у Світ Живих зі Світу Тіней чи Примар. Шлях нелегкий. Хоча Зевс через своїх посланців і дозволив палкому закоханому й улюбленому співакові повернути Еврідіку із мертвих до живих, та перед ним постають нові й нові перепони. А головна — це грізна умова: тільки-но Орфей озирнеться і гляне в обличчя своїй коханій, вона одразу ж зникне. І він у муках-стражданнях, під тужливі мелодії, веде-витягує до Світу Живих свою Еврідіку.

А вона вже й не йме віри, що це її Орфей біля неї, бо ж не погляне навіть у її бік, не приголубить. Розлюбив? Кохає іншу?.. Еврідіка знемагає, зневірюється. Мелодія туги й розпачу лине з її уст і геть притлумлює і нас. Чується легке схлипування слухачів-сусідів. А мені спадають на думку рядки з вірша поетки, улюблениці багатьох українців:

І як тепер тебе забути,
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги…

(Ліна Костенко).

Мучиться-карається Орфей, його Душа (у паралельному іскрометному виконанні солістом балету Юліаном Марченком) ні місця, ні спокою собі не знаходить… І не в змозі відмовити коханій у її страдницькому співі-воланні (Юлія Терещук), відкинувши всі застороги Неба й сучасні технології віртуальності, зустрічається з Еврідікою лице в лице…

Стається те, що мало статися через недотримання головної умови: Еврідіка помирає, знову опиняючись на цвинтарі нашого, людського, життя, а Орфей, тяжко караючись, просить богів або таки оживити її, або він накладе на себе руки, щоб не розлучатися з коханою.

І боги почули. Амур, цей незмінний посланець Зевса у такі «гарячі хвилини вічності», своїм правом і силою того ж Неба та застосованих постановниками сучасних технологій, повертає Еврідіку із мертвих і поєднує її руки з руками Орфея… Але в цей же час на самого ледь живого, знетомленого чи й знепритомного Орфея падає завіса. І хоча Амур (Аліна Ворох) зупиняє ту завісу-гільйотину, до Неба починають відлітати дві світлі кулі — вмістилища Душ. І вже нікому достеменно не відомо, чи Душі закоханих залишаються поміж нас, чи таки відлітають із Земного раю кохання до Небесного раю вічного єднання…

Звучить увертюра, перенесена постановниками — режисером Павлом Кошкою, диригентом Ігорем Чернецьким, художником Петром Богомазом, хореографом Олексієм Скляренком — із самого початку вистави на прикінцеву дію. У зачині опери, пояснював на прес-конференції Павло Кошка, вона налаштовувала б глядачів «не на той лад». Цілком можна погодитися: звучання увертюри, після всіх тра-гічних перипетій і наших надій на перемогу Життя над Смертю, виявилося доречнішим саме у фіналі, який геть був потонув у рясних та довготривалих оплесках. Це була заслужена данина вдячних глядачів-слухачів і хормейстеру-постановнику Леонідові Бутенку та цілому хору, як і високо динамічній, запальній супероригінальній сюїті балетної групи під орудою згадуваного вже Олексія Скляренка.

Наприкінці виділимо окремі моменти. Нас, одеситів, має особливо тішити успіх спектаклю за твором К.В. Глюка, показаним у Відні ще понад 250 років тому. Отже, ми таки торуємо шляхи-дороги до Європи. Властиво, йдемо «у ногу» з Європою, що засвідчила й присутність на виставі близько сотні членів Дипломатичного клубу з Києва. Представники посольств, консульств багатьох країн з непідробною цікавістю та глибоким розумінням дійства слухали виконання опери італійською мовою, читаючи титри-діалоги українською. Отже, і наше слово, й італійська мова виявилися чудовими засобами тісного єднання європейської спільноти у південній культурній столиці України.

А ще варто зазначити, що справді висока, «грандіозна» музика знаного метра барокового стилю надихнула наших майстрів сцени на справжні творчі відкриття і здобутки. На це пішло у них майже два роки. Крім наших, згаданих вище постановників, з Києва були залучені художник Петро Богомазов та хореограф Олексій Скляренко, котрі, на погляд фахівців, справилися зі своїми завданнями блискуче. З виконавців сольних партій лише на один, першовересневий, показ запросили соліста Королівського театру Мадрида та Гамбурзької камерної опери Костянтина Деррі (як володаря голосу контральто). Втім, додамо: у прем’єрних виставах, як підкреслювали знавці, прекрасно звучав баритон Богдана Панченка, і таким же тривожно-хвилюючим та ніжно-люблячим Орфеєм з’являтиметься у наступних спектаклях соліст Одеської опери Василь Добровольський. В Еврідіки подруги-рятувальниці теж надійні: улюблениця одеських меломанів Юлія Терещук і молода надія нашої опери — Аліна Другак.

Отже, є з ким і є з чим нашій Опері вирушати у будь-які краї на гастролі й мати, віриться, незмінний успіх. А надто після завжди необхідних післяпре-м’єрних дошліфувань. Зокрема, надання більшої чіткості вчинкам головних героїв та цілес-прямованості всього дійства: йти вперед не озираючись, йти тільки до здобуття успіху, не затримуючись на вчорашньому, на вже пройденому. Як і в житті.

Диво, отже, творитиметься і в подальші дні для тих, хто не упустить можливості побувати на виставі «Орфей і Еврідіка», яка, можна напевно сказати, завжди буде окрасою репертуару Одесь-кого національного академічного театру опери і балету.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України.