Естонський секрет чистоти

Ми — у гостях в офісі Естонської компанії зі збирання упаковки-вторсировини. Розповідає її директор Каупо Карба:

— В Естонії запроваджена депозитна система для упаковки напоїв, коли за кожну здану скляну або пластикову пляшку чи навіть бляшану банку можна отримати десять центів, які були закладені у вартість товару. Відносини «продавець—покупець» будуються на такій формулі: продаж — це ціна продукту + депозит — оплачується покупцем; повернення — повертається упаковка, а сума депозиту повертається покупцеві.

Що дає депозитна система? 80—98% матеріалу, що на-дійшов на ринок, повертається. Збирається упаковка з найбільшим ризиком для міського і природного середовища.

Така система підходить і для збору інших упаковок (папір, картон, пластмаси тощо).

По всій країні встановлено понад 700 автоматів з приймання пляшок та банок. Магазин площею понад 200 кв. м зобов’язаний приймати пляшки. А в менших магазинах повинна бути інформація, де найближчий автомат. Торік зібрано 88% від проданих ПЕТ-пляшок, 74% алюмінієвих банок, 89% скляних пляшок. Станом на 2016-й 6% пляшок були зібрані вручну, а 94% — автоматами RVM, які одразу пресують і сортують матеріал.

Система започаткована в травні 2005 року. Тоді асоціації виробників безалкогольних напоїв, пивоварів, імпортерів без-алкогольних напоїв та пива і роздрібних продавців створили організацію відповідальності виробника, яка працює на некомерційній основі. Ця система акредитована Міністерством охорони довкілля Естонії.

Ключем до успіху депозитної системи є участь зацікавлених сторін — виробників і продавців, правильне початкове налаштування (закон, центри обробки вантажів, логістика), постійний контроль й інформування громадськості.

Депозитну систему започаткували в Німеччині. Крім Естонії, сьогодні нею користуються всі країни Скандинавії, Нідерланди, а також Литва та Хорватія. Із решти світу вона запроваджена в 10 штатах США, Канаді, Австралії та Ізраїлі.

З офісу переходимо на завод. Тут пресують, подрібнюють на гранули ПЕТ-пляшки, пакують перемелене у великі об’єми, щоб із цієї сировини виготовити новеньку тару для напоїв.

На іншій лінії індустріальні автомати сортують скляні пляшки за формою і кольором. Є пляшки, які підуть на повторне використання, і є такі, що перемелють на сировину для виробництва скла. Алюмінієві банки також спресовують для подальшої переплавки.

Звісно ж, кортить перевірити: як це працює? Йду до крамниці, за вказівниками знаходжу автомат. Баночку чи пляшку кладу у вказаний отвір в автоматі (дном вперед), вона там зникає, натискаю на зелену кнопку — і зі щілини з’являється чек, що я здав п’ять пляшок по 10 євроцентів і заробив 50 центів (півєвро)! З чеком іду до каси універсаму, де мені можуть повернути мої 50 центів готівкою або ж по цьому чекові я можу купити товар. У пункті прийому — цікавий плакат: «Здай пляшки — купи машину!». Пляшки в Естонії здають усі верстви населення, а виграє — екологія.

Каупо Карба підсумовує: «Ми виконуємо екологічну директиву Європейського Союзу. У цьому нам допомагає соціальна реклама на ТБ і в газетах, але найбільше людей мотивують гроші».

ЯК ПОЗБУТИСЯ пластикових і скляних пляшок та пивних банок, ми вже дізналися, а що ж робити з побутовим сміттям, харчовими відходами та всіляким іншим непотребом?

Ми — у Талліннському центрі утилізації відходів, розташованому за кілька десятків кілометрів на схід від столиці. Колись це було звичайне звалище. Сьогодні тут педантичний порядок і нормально, як на таке специфічне виробництво, дихається.

Екскурсію нашим журналістам проводять очільниця Центру утилізації відходів Керту Тіітсо та фінансистка підприємства Світлана Сугіяйнен. Якби цих елегантних дам зустрів не тут, нізащо б не відгадав, що вони керують сміттєпереробним заводом.

Сьогодні центр є акціонерним товариством, яке на 100% належить місту Таллінн. При в’їзді сюди — ваговий комплекс і будинок адміністрації, далі — великий ангар та кілька менших будівель, за ними — гора-полі-гон. Довкола — ліс, а над центром кружляють чайки.

Керту Тіітсо:

— Діяльність нашої компанії включає виробництво RDF-палива (альтернативне паливо, отримане з відходів), виготовлення компосту з біовідходів, добування кольорових металів з попелу, що надходить зі сміттєспалювального заводу, та захоронення відходів, які не піддаються переробці.

Сміття, яке сюди потрапляє, зважується і розподіляється за видами. Наша мета — щоб менше використовувати сам полі-гон, а більше сортувати та переробляти. Сміття у нас ніде не застоюється і не псується.

З нашої гори-полігону ми збираємо газ-метан, виробляємо з нього електроенергію і продаємо в мережу. Беремо муніципальне (від населення) і комерційне змішане (від підприємств) сміття й робимо з нього паливо. На наших лініях обробляється 50—60 тисяч тонн сміття на рік.

Із 20 тисяч тонн кухонних та зелених відходів виробляємо компост. Готового продукту отримуємо 10 тисяч тонн.

У Таллінні є єдиний в Естонії сміттєспалювальний завод, який належить державі. Там спалюють 250 тисяч тонн сміття за рік. Залишається попіл, біля 20%, а це 50 тисяч тонн за рік. Далі він надходить до нас, і ми його обробляємо. У нас є унікальна лінія, на якій з цього попелу відбираємо всі кольорові метали. Потім попіл використовується повторно для зігрівання звалища (полігону). В Естонії наразі не дозволено використовувати такий попіл для виробництва будматеріалів, але за цим майбутнє. Більшість Європи пішла цим шляхом, і ми також невдовзі долучимося.

Процеси механічного та біологічного очищення відходів, які у нас відбуваються, відповідають європейським стандартам.

Центр утилізації відходів працює цілодобово, без вихідних. Тут задіяно 40 працівників. Рік тому ми створили новий відділ — з вивезення сміття, де також 40 людей. Ми почали самі, власною технікою, вивозити сміття. Для нас це нова діяльність, але якщо робиш справу, то мусиш бути ретельним. Коли ми вивозимо сміття самостійно, нам зручніше сортувати його на місці. Коли сміття сортуємо ще під час вивезення, виходить значно кращий матеріал, і ми за нього отримаємо більші гроші.

Світлана Сугіяйнен:

— Трохи історії. Спочатку тут було звалище, облаштоване 2003 року. Тоді іноземна приватна компанія «Віолія» прий-шла в Естонію і разом з місцевим самоуправлінням створила спільне підприємство, де мала 65% акцій. Місто залишило собі лише 35% акцій. Через десять років, коли місцеве самоуправління почало більше контролювати ринок сміття, «Віолія» пішла з ринку, а місто викупило решту акцій. Звісно, приватний сектор дуже хотів контролювати звалище, диктувати ціни на вивезення та обробку сміття, але місто використало своє право першої покупки і придбало весь комплекс. Із 2014-го звалище повністю належить місту. Час показав, що це було єдине правильне рішення, адже найперша мета приватного під-

приємства — заробляти гроші, а не дотримуватися норм Європейського Союзу, в яких нам поставлено завдання переробляти понад 65% відходів, щоб спрямовувати їх на вторинне використання. Коли місто отримало полігон й почало вивозити сміття своїми машинами, ситуація на ринку вивезення відходів значно стабілізувалася. До того домінували дві приватні фірми, і всі місцеві самоуправління перебували під їхнім тиском. На моє переконання, Україні варто йти цим же шляхом — контроль за вивезенням та утилізацією сміття має бути або в держави, або в місцевого самоврядування.

Керту Тіітсо доповнює:

— В Естонії багато маленьких самоуправлінь. Раніше приватні фірми вигравали тендери, але працювали непрозоро. У різних районах були різні вимоги, різна статистика, незрозумілі коди щодо відходів. Тепер держава встановила для всіх єдині зрозумілі правила. Місто Таллінн у 2013 році розробило правила поводження з відходами, де, серед іншого, чітко вказано, що біля кожного будинку, в якому є більше п’яти квартир, повинен стояти контейнер для паперу і картону, а біля кожного будинку на 10 і більше квартир додатково має бути контейнер під біовідходи. Встановлена і частота вивезення сміття для фірм та населення. Окремою вимогою є сортування біовідходів для харчових підприємств, а також ресторанів та кафе, де більше 25 посадкових місць. Раніше такі правила не були дієвими, бо приватні фірми не могли впливати на клієнтів, наприклад, на ресторан, стосунки будувалися за принципом: «ти мені — я тобі».

А коли відходами починає займатися місцеве самоуправління, воно не укладе угоду на вивезення змішаного сміття, поки не будуть встановлені біоконтейнер та контейнер для паперу. В цьому сенсі важелі впливу в муніципалітету більші: у нас є муніципальна поліція, яка стежить за виконанням цих вимог, вони стараються. На жаль, ще зустрічаються так звані «сміттєві зайці», які вивозять сміття до лісу. Муніципальна поліція відкриває мішки, переглядає чеки, листи, знаходить і штрафує порушників. Перший штраф — 32—60 євро, повторний — 200—300 євро. Для фірм несанкціоноване вивезення сміття, без ліцензії, без права на його перевезення, — до 32 тисяч євро. Водночас вартість оренди біоконтейнера для ресторану — 1,60 євро, а вивезення відходів — 2,50 євро за місяць. Чашка кави у старому місті коштує дорожче, ніж звільнитися від біовідходів. Платити за тарифом і жити за законом дешевше й вигідніше, ніж намагатися обійти закон.

Окрім штрафів, є різні форми просвітницької роботи. Як-от популярна соціальна програма «Сміттєвий вовк». Це такий веселий персонаж у костюмі вовчика, він ходить по дитсадках та школах і навчає дошкільнят та учнів, як правильно сортувати сміття. «Сміттєвий вовк» — улюб-ленець дітей. Після вовчих від-відин дитина вдома запитує: «Мамо, чому контейнери в нас є, а вдома ми не сортуємо сміття?». За шість років видно, що крок за кроком такий метод спрацьовує. А ще на наших подвір’ях є пильні бабусі, які ревно стежать, аби сусіди все правильно викидали.

Окремо здається великогабаритне сміття (старі дивани, тумбочки…). Також окремим видом є будівельне сміття, яке вивозиться на сортувальні станції, яких у столиці чотири. Для приватних клієнтів послуга безкоштовна, для фірм — платна.

Сім’я, котра мешкає у трикімнатній квартирі, платить за вивезення сміття 5—6 євро за місяць (у нас оплата за квадратні метри, а не за кількість осіб у помешканні).

Ще цифри. Коли місто купило полігон, він функціонував не дуже добре — мав 3 мільйони євро збитків. Зараз річний оборот — 10 мільйонів і прибуток — 1 мільйон євро. Ми вважаємо, що за хорошими полігонами (не за звалищами) — майбутнє. Сортувальні лінії повинні бути поруч з полігонами. Сміттєспалювальні заводи — це дуже добре й правильно, але першість буде не за ними.

На в’їзній брамі у нас вивішений прайс-лист, де є всі розцінки. Є розцінки та правила і на нашому сайті. 90% нам платять фірми, 10% — громадяни. За день проводимо приблизно 200 зважувань. За ці гроші відбувається утилізація та захоронення сміття, догляд за полігоном, інші роботи.

А ТЕПЕР вдягаємо на себе каски, яскраво-жовті жилети, на взуття — бахіли (як у лікарні) і йдемо оглядати територію.

Керту Тіітсо:

— Цей ангар збудований 2009 року, коли були затверджені норми, що сміття потрібно сортувати. До того все йшло в гору, наша гора може приймати 170 тисяч тонн річно. Торік привезли з міста 78 тисяч тонн.

А на ці майданчики ми привозимо 60 тисяч тонн на рік. Сміття надходить з виграних нами тендерів. Якість тут непогана, сміття розсортоване, біо — окремо (його впізнаємо по залишках цитрусів та яблук). А тут бачимо комерційне сміття — легкий пластик та папір, які покращують сміттєве паливо. Тут режим роботи 24х7, бо цементний завод, який неподалік, працює не на газі, не на сланці, не на вугіллі, а на нашому смітті. Це єдино правильне рішення, щоб зберегти наші природні ресурси. Раніше цементний працював на сланці, а потім там переробили свої печі, придбали фільтри і тепер спалюють сміття.

Калорійність сміттєвого палива — від 17 до 20 кілоджоулів, дивлячись, яка сировина використана. У складі палива є одежа, папір, пластик — воно все добре горить. У день ми відправляємо десять машин цього палива — 100 тонн. Сміття у нас, як ви бачите, ніде не стоїть і не псується. Чим швидше воно перероблене, тим кращий вихід для сміттєспалювального заводу, адже тут дуже важлива калорійність і низька вологість. Якщо дуже волого, печі не працюватимуть і цементу не вийде.

Якщо завод стає на профілактику, ми збудували великий ангар, щоб паливо не розліталося по окрузі, бо воно дуже легке, і щоб не вбирало вологу. Сюди поміщається 5 тисяч тонн.

Метрів за 300 бачимо ще одну гору, а на ній — величезну зграю чайок. Тутешні чайки значно більші за наших, чорноморських, і мають коричнево-сіре забарвлення.

Світлана Сугіяйнен:

— Орнітолог, з яким ми співпрацюємо, оцінив популяцію наших чайок у три тисячі особин. Чайки — наші друзі, зранку прилітають сюди «на роботу», а ввечері відлітають на море. Вони досить галасливі, але нам не заважають. Птахи тут харчуються, й останні дослідження орнітолога показали, що наш полігон допомагає їм вижити. На цій великій купі — біовідходи з магазинів, ресторанів, з маленьких харчових виробництв. А щоб чайки ці відходи не розносили по окрузі, ми закриваємо купу деревом, яке перемелюємо на друзки. Чайка їжу знаходить, але великого шматка поцупити не може.

Уся наша територія покрита стічними каналізаційними трубами, воду ми очищаємо, а потім відправляємо в центр очищення води Таллінна. За рік до нас входить 20 тисяч тонн біо-відходів і десь 6 тисяч тонн залишається, інше втрясається, йде процес розкладання. Процес компостування проводиться за німецькою технологією і триває 6—9 місяців. Періодично біовідходи просіюються, ми стежимо за температурою. Виходить ось такий компост. (Набираю у жменю і нюхаю обережно. Він не пахне або пахне як звичайна глина-земля, а за консистенцією схожий на ґрунт, який продається для домашніх рослин). Пані Світлана каже, що їхній партнер також фасує цей компост і продає його для балконних квітів.

— Тепер наш компост сертифікований, це вже товар, який відповідає всім європейським нормам. У ньому нема сполук цинку, важких металів чи інших шкідливих домішок. Його можна безпечно використовувати у сільському господарстві як добриво. Зараз ми його продаємо, частину віддаємо безкоштовно на облаштування схилів при прокладанні автошляхів. Німецька фірма-партнер щорічно приходить до нас, перевіряє якість компосту, регулює обладнання. Вони нас запевняють: «Ось трішки зачекайте, недалекий той час, коли ви збагнете, що виготовляєте чорне золото». По всьому світу німці збудували більше 200 подібних заводів. Компост наш — з біовідходів і зелених відходів, тут нема намулу, осаду з каналізації чи очисних станцій. Цим компостом уже починають цікавитися Ізраїль та країни Перської затоки, де бракує землі.

Сміттєспалювальні заводи, які дуже поширені у Європі, спалюють мільйони тонн сміття, але в них залишається шлак і попіл, а це — новий вид сміття. А що це насправді — сміття чи товар, і що з ним робити? В Естонії це поки що сміття, однак з нього можна добути чорні та кольорові метали. Ми знайшли партнера — нідерландське підприємство, яке цей шлак і попіл перетворює практично в пил, робить малі фракції і вилучає з нього весь кольоровий метал, навіть золото. Наша філософія: навіщо використовувати корисні копалини там, де їх можна замінити. Шлаком ми закриваємо нашу гору, щоб не використовувати глину і щебінь. Нідерландська фірма добуває для себе різноманітні метали, це для них Клондайк, і для нас також. Вони отримують гроші і ми отримуємо — всім добре.

А тут ось люди привезли і сортують. Чим краще ви розсортували, тим дешевше платитимете за здане сміття. Приватна особа може привезти до 500 кілограмів за квартал і за-платити лише 60 центів за зважування.

Спостерігаємо. Молодий чоловік привіз сміття в автопричепі, окремо сортує бите скло, залізо, каміння, дерево, упаковку, папір, стару електроніку, яка від приватних осіб приймається безкоштовно. Небезпечні відходи, крім азбесту, тут не приймають.

У всьому світі залишається проблема із шинами, з гумою — наразі нема дешевих технологій їхньої переробки.

— Іноді клієнти кажуть: «У мене нема сміття, я все з’їдаю і все сортую». У нас є лист від канцлера права, який сказав, що допоки людина живе, у неї завжди є сміття. Тому ніхто не може отримати звільнення від здавання сміття. Якщо є дім, а сміття нема — такого не буває. Той, хто постійно в лікарні чи за кордоном, має отримати звільнення від місцевого самоуправління. Наприклад, якщо взимку ви не живете на дачі, то матимете на півроку звільнення. Наші парки і ліси тепер значно чистіші, ніж 10 років тому, прогрес очевидний, — підсумовує Керту Тіітсо.

І ПІСЛЯМОВА. Будьмо відвертими: околиці українських міст і сіл, береги річок та ставків, узбіччя автошляхів та залізниць, придорожні лісосмуги, різні «місця відпочинку трудящих», на превеликий жаль, годі уявити без сміття, яке стало печальною невід’ємною частиною наших краєвидів. Справжньою загрозою є велика кількість пластикових відходів, особливо використаних ПЕТ-пляшок, поліетиленових пакетів, битого скла, для розкладу яких у природі знадобляться століття. Є у нас люди, є організації, які намагаються цьому запобігти. Добре, що вони є, і до них треба долучатися, але…

Але лише нам самим вибирати, яким шляхом рухатися — чи використовувати кращий досвід успішних країн, наших партнерів, не вигадуючи кривого велосипеда, а чи далі йти в нікуди власними манівцями?

(Далі буде).

Володимир ГЕНИК.

Фото автора.

Автор висловлює вдячність Естонському центрові Східного партнерства (ECEAP) та Українському кризовому медіацентру за допомогу в підготовці матеріалу.