Не тимчасові переселенці

2014-го той же уряд ухвалив постанову про надання державної допомоги на оренду житла та житлово-комунальні витрати, яка чинна і досі. Однак таку допомогу отримують менше 15% зареєстрованих ВПО.

Один зі шляхів розв’язання житлової проблеми ВПО — будівництво компактних поселень і міст переходу. Такі проекти рані-ше втілювалися у Грузії та Азербайджані, а також після 2014 року і в Україні, та вони надто часто виявлялися задорогими і непопулярними. Ізольоване від інших поселень розташування ускладнює соціальну інтеграцію, працевлаштування, надання медичних та освітніх послуг.

«Під час першої хвилі міграції у нас було багато дзвінків від людей, які шукали тимчасове житло, і від тих, хто був готовий його надати. Тепер дуже мало таких запитів. Зараз люди вже більш-менш поінформовані про національні програми для переселенців, тобто про відсутність, насправді, таких програм, — розповідає Ольга Гвоздьова, координаторка громадської організації «Донбас SOS». — Це стало головною причиною їх повернення додому».

В інтерв’ю UkraineWorld голова Представництва в Україні Міжнародної організації з міграції доктор Томас Лотар Вайс поді-лився останніми даними, які вони зібрали: «Станом на березень нинішнього року в понад половини ВПО (54%) ледь вистачає грошей на придбання їжі на щоденній основі. Середньомісячний дохід на одного переселенця становить нині 2239 гривень (85 доларів США), трохи менше, ніж у грудні 2017-го — 2446 гривень (93 долари). Це не дотягує до прожиткового мінімуму — 3215 (122 долари) на місяць, — розрахованого Міністерством соці-альної політики України. З-поміж найгостріших пробем ВПО назвали також умови життя (20%), а саме — брак житлової площі, теплоізоляції, опалення тощо, високу орендну плату (15%) та високі комунальні платежі (15%)».

Ситуація ще більше ускладнюється через гендерний і віковий склад ВПО. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, спів-відношення чоловіків і жінок поміж ВПО у світі загалом приблизно рівне. Натомість в Україні суттєва перевага жінок — 62%. Навіть більше, тільки близько 24% ВПО — працездатні дорослі (з них понад 70% — жінки), 59% — пенсіонери, 13% — діти і 4% —люди з інвалідністю. Через переселення понад половина жінок, які раніше працювали, стали безробітними. За даними Українського інституту соціальних досліджень, вони належать до найвразливішої частини робочої сили і часто мають несприятливі умови праці та нижчу заробітну плату.

Безробіття залишається найболючішою проблеиою для переміщених осіб. За даними Київського міжнародного інституту соці-ології, на початку 2018 року 60% мігрантів були безробітними проти 30% у 2015-у. Національна моніторингова система дає трохи інші результати: наразі працюють близько 50% ВПО проти 35% у 2016-у. За свідченнями Міжнародної організації з міграції, станом на березень нинішнього року частка безробітних поміж ВПО становила 48%. Варто зауважити, що близько 70% працездатних ВПО мають вищу освіту.

До категорії внутрішньо переміщених осіб належать близько 3% українців — це найбільша група ВПО в Європі. Але в останні два роки кількість зареєстрованих ВПО і тих, хто звертається по соціальну допомогу, зменшилася. Частково це пояснюється тим, що люди влаштувалися на нових місцях і не поновлюють свого статусу ВПО, існує також проблема з отриманням та підтвердженням цього статусу. Але є інший фактор — брак фінансової мотивації робити це. Субсидія працездатної особи становить 442 гривні (17 доларів), на пенсіонерів і дітей — 884 гривні (33 долари), однак не більше 2400 гривень (91 долар) на сім’ю. І поновлювати статус ВПО треба щопівроку. Без цього жодна особа з тимчасово окупованих територій не може розраховувати на соціальну допомогу. До того ж соціальні працівники відвідують нові місця проживання, щоб переконатися, що людина — справжній мігрант.

«Отримання або поновлення ідентифікаційних документів, соціальних пільг та пенсій — основні питання, які нам ставлять на «гарячій лінії» не тільки ВПО, а й мешканці неконтрольованих зон, — пояснює Ольга Гвоздьова. — Система верифікації та формальності в банківській сфері та соціальних службах змушують багатьох вимушених переселенців почуватися «небажаними».

Внутрішньо переміщені особи не тільки мігрують з і до зони воєнних дій, вони також прагнуть осісти якнайближче до своїх домівок, у тому ж чи в сусідньому регіоні. Ба більше, за опитуванням Міжнародної організації з міграції, 78% ВПО, які повернулися на непідконтрольні уряду України території, планують залишатися там наступні три місяці, і тільки 8% збираються повернутися на підконтрольну територію. «І це попри те, що лише 39% ВПО, які повернулися, почуваються в безпеці на непідконтрольних територіях проти 70% на підконтрольній території, — зауважує доктор Вайс. — Більшість респондентів (64%) назвали причиною повернення володіння нерухомістю, де можна жити, не сплачуючи оренду. Друга найчастіше повторювана причина (43%) — сімейні обставини».

Визнання того, що ВПО — не тимчасова проблема, а незворотний фактор змін для всього українського суспільства, є ключем до розв’язання цих численних проблем. «Вимушені переселенці докладають своїх знань, досвіду та ідей до життя нових громад, — каже доктор Вайс. — Ми бачили поміж них чимало яскравих особистостей, котрі проявили стійкість і завзяття у розвитку своєї справи на новому місці, попри всі труднощі, на які вони наражаються. Ми просто допомагаємо їм — надаємо додаткові ресурси, навчаємо,— але саме завдяки своїй цілеспрямованості вони досягають результатів, які вражають. Наприклад, одна з наших бенефіціарок, Вікторія, переїхала з Донецької області до Луцька, відновила місцевий рибний завод, і зараз в неї працюють 11 осіб! Інший переселенець і наш грантоотримувач, Валерій, тримає власне тепличне господарство в селі на Волині. Його обрали там депутатом, він бере участь в очищенні місцевого озера і знайомить громаду з кримськими традиціями».

Війна, кліматичні зміни та пошуки ліпшого життя в мегаполісах змушують одних людей залишати свої домівки, а інших — будувати стіни, щоб захистити своє стабільне затишне життя. Але людські потоки не можна відкинути назад. Тільки розширюючи простір безпеки і можливостей для якомога більшої кількості осіб, можна скоротити площу наметів, відчаю і втрат.

Анна КИСЛИЦЬКА.
Джерело: ukraineworld.org.